Замок - Сторінка 32

А в тому, що я залишуся твоєю власністю за будь-яких обставин, ти не маєш жодного сумніву. Зустріч із Кламмом ти уявляєш собі як ділову розмову на рівних. Ураховуєш усі можливості. Якщо пощастить досягнути домовленості, ти будеш готовий на все. Захоче Кламм повернути мене – віддаси, захоче він, щоб ти залишився зі мною, – залишишся, а захоче, щоб ти мене вигнав, – виженеш. Але ти готовий і ламати комедію; буде тобі вигідно, вдаватимеш кохання до мене, спробуєш подолати байдужість Кламма до мене власним приниженням і присоромити його фактом, що така нікчемна особа, як ти, посіла його місце. Або ж передаватимеш йому мої освідчення в коханні, які я справді робила, і запропонуєш йому знову взяти мене собі, ясна річ, за певну винагороду. А якщо все це не допоможе, просто жебракуватимеш від імені подружжя К. А якщо після цього всього, вважає господиня, ти побачиш, що помилився у своїх припущеннях, у своїх сподіваннях, своїх уявленнях про Кламма, про його стосунки зі мною, тоді для мене почнеться найважче, бо саме тоді я опинюся цілком у твоїй владі. Я стану єдиним, що в тебе є, від чого ти залежиш і що одночасно виявилося позбавленим вартості. Тому ти ставитимешся до мене відповідно, бо ж не почуватимеш до мене нічого, окрім того, що я – твоя власність.

К. стиснув губи й напружено слухав, дрова покотилися з-під нього, він цього майже не зауважив. Потім піднявся, взяв Фрідину руку, вона майже не пручалася, і сказав:

– У твоїй розповіді я майже не відрізняв твою позицію від того, що вважає господиня.

– Це була тільки її позиція, – відповіла Фріда. – Я слухала все, що вона каже, бо захоплююся нею, але вперше в житті я була з нею цілком не згодна. Усе сказане нею видалося мені таким жалюгідним і далеким від того, що насправді є між нами. Ближчою до правди мені видавалася повна протилежність до сказаного нею. Я згадала той ранок після нашої першої ночі, коли ти стояв біля мене на колінах із таким поглядом, ніби все вже втрачено. І як потім справді все склалося так, що я, замість допомагати тобі, лише заважала. Через мене господиня стала твоїм ворогом, якого ти досі недооцінюєш. Через мене в тебе з'явилися серйозні проблеми, ти повинен був боротися за свою посаду, тебе спіткала невдача в розмові зі старостою, ти мав слухатися вчителя, терпіти помічників. І найгірше: через мене ти, можливо, образив Кламма. А те, що ти постійно намагався зустрітися з Кламмом, можливо, було тільки безсилою спробою помиритися з ним. І я говорю собі, що господиня, яка розуміється на цьому всьому значно краще за мене, тільки хотіла вберегти мене, щоб я не дорікала собі надто сильно. Це було зроблено з найкращих міркувань, але марно. Моє кохання до тебе допомогло б мені подолати все, воно могло б допомогти і тобі просунутися вперед, але не тут, у Селі, а десь в іншому місці. Доказом його сили став твій порятунок від сім'ї Варнави.

– Отже, тоді ти так думала всупереч господині, – сказав К. – А що змінилося відтоді?

– Я не знаю, – сказала Фріда й подивилася на руку К., що тримала її руку. – Можливо, нічого не змінилося. Коли ти так близько від мене і так спокійно про це питаєш, мені здається, що нічого не змінилося. Але насправді, – вона забрала свою руку, сіла навпроти К. і заплакала, не закриваючи обличчя руками, її вкрите сльозами обличчя було відкритим для К., ніби плакала вона не через себе, а тому не мала що приховувати, ніби плакала вона через те, що К. її зрадив і тепер мусить спостерігати жалюгідне видовище її плачу, – насправді все помінялося відтоді, як я почула твою розмову з цим хлопчиком. Як невинно ти почав, питаючи про домашні справи, про те і се. Мені пригадалося, як ти вперше прийшов до шинку, такий привітний, відкритий і так по-дитячому жадібно ловив мій погляд. Цієї миті усе повторилося, і я захотіла, щоб господиня була поряд, почула тебе й спробувала залишитися при своїх поглядах. Але потім, не пам'ятаю, як саме це трапилося, я раптом усвідомила, з якою метою ти говориш із цим хлопчиком. Співчутливими словами ти завоював його довіру, яку не так легко завоювати, а потім почав усувати подальші перешкоди на шляху досягнення своєї мети, яку я все краще усвідомлювала. Цією метою була жінка. З твоїх нібито стурбованих її здоров'ям слів прозирало тільки намагання залагодити власні справи. Ти зрадив цю жінку ще до того, як завоював її. Я почула у твоїх словах не лише своє минуле, але й майбутнє. Мені здалося, що біля мене сидить господиня і пояснює мені все, а я з усіх сил намагаюся відмахнутися від її слів, хоча ясно усвідомлюю безглуздість своїх намагань, а при цьому зраджували вже не мене, – мене вже навіть зраджувати не було змісту, – зраджували цю іншу жінку. І коли я наважилася й запитала Ганса, ким він збирається стати, він відповів, що хотів би бути, як ти, отже, він уже цілком належав тобі, і між нами з ним не було різниці, цього хлопчика використали тут, у класі, мене – там, у заїзді.

– Усе, – сказав К., який уже встиг звикнутися із докорами, – усе, що ти говориш, – до певної міри правда.

Це не брехня, але все це дуже вороже. Це позиція мого ворога, господині, але якщо ти дотримуєшся тієї ж думки, мене це тішить. У кожному разі, все це повчально, від господині можна багато чого навчитися. Мені самому вона такого не говорила, хоча загалом не стримувала себе, напевно, довірила цю зброю тобі, сподіваючись, що ти застосуєш її проти мене в особливо важку чи вирішальну мить. Якщо я тебе використовую, то вона використовує не менше. Але подумай, Фрідо, припустимо, все було саме так, як стверджує господиня, але все це було б жахливо тільки в тому разі, якщо ти мене не кохаєш. Тоді, і тільки тоді все виглядало б так, що я завоював тебе лестощами і мав на меті потім гендлювати своєю здобиччю. Можливо, це й входило в мої плани, коли я під руку з Ольгою з'явився перед тобою, щоб викликати твоє співчуття. Господиня чомусь забула згадати це в списку моїх провин. А якщо все не так погано і не хижий звір тебе викрав, а ти сама пішла мені назустріч, як і я пішов назустріч тобі, то ми знайшли одне одного і в обіймах забули про все. Скажи, Фрідо, що тоді? Тоді це означає, що я займаюся не тільки своїми справами, а й твоїми, між ними немає різниці; а відмежовувати одне від другого може тільки ворог. Це стосується й Ганса. Коли ти говорила про розмову з цим хлопцем, то через власну вразливість сильно перебільшувала, бо наші з Гансом наміри якщо не зовсім збігаються, то, в кожному разі, перетинаються, між ними немає жодних суперечностей. Крім того, Ганс помітив і розбіжності в наших з тобою позиціях, ти недооцінюєш цього обережного маленького чоловічка, а навіть якби він нічого й не помітив, то від цього, я сподіваюся, ніхто не постраждає.

– Так важко в усьому розібратися, – сказала Фріда й зітхнула. – Звичайно, в мене не було недовіри до тебе. А якщо господиня навіяла мені щось подібне, я щасливо відкину це все і на колінах проситиму в тебе пробачення. Зрештою, я роблю це постійно, коли говорю злі слова. Щоправда, ти багато приховуєш від мене, приходиш і йдеш, я ніколи не знаю, звідки й куди. Коли Ганс постукав сюди, ти навіть вигукнув: "Варнава!". Краще б ти колись з такою любов'ю покликав мене, ніж тоді з незрозумілих для мене причин назвав це жахливе ім'я. Якщо ти мені не довіряєш, хіба можуть у мене не виникати якісь підозри? Тоді я залишаюся тільки під впливом шинкарки, слова якої підтверджує твоя поведінка. Звичайно, не в усьому, я не можу стверджувати, що вся твоя поведінка підтверджує її підозри. Хіба не задля мене ти вигнав помічників? Ти ж знаєш,— як сильно я намагаюся знайти щось хороше для себе у всьому, що ти робиш або говориш.

– Насамперед, Фрідо, – сказав К., – я нічогісінько від тебе не приховую. Але як ненавидить мене господиня, як наполегливо намагається забрати тебе в мене, якими підлими методами при цьому користується, і як ти піддаєшся, Фрідо, як ти піддаєшся! Скажи мені, що я не розповів тобі? Те, що я намагаюся зустрітися з Кламмом, ти знаєш. Те, що ти мені не можеш у цьому допомогти і тому я мушу давати собі раду сам, знаєш також. Те, що досі я не зміг досягнути мети, ти бачиш. Мої безрезультатні спроби й так достатньо мене принижують, невже я повинен принижувати себе вдруге, розповідаючи тобі про них? Невже я повинен хвалитися тим, як мерзнув на підніжці кламмівських саней, марно прочекавши півдня? Я поспішаю до тебе, щасливий, що не мушу більше про все це думати, і тут воно вихлюпується з тебе на мене новими погрозами. А Варнава? Так, я чекаю на нього. Він вістовий Кламма, не я призначив його.

– Знову Варнава! – вигукнула Фріда. – Я не вірю, що він хороший посланець.

– Ти маєш рацію, – погодився К. – Але він – єдиний, кого до мене посилають.

– Тим гірше, – сказала Фріда. – Тим обережнішим ти повинен бути з ним.

– Досі він не дав мені можливості для цього, – засміявся К. – Він приходить зрідка і приносить лише дурниці. Ці послання мають певну вартість тільки тому, що приходять від Кламма.

– Подумай сам, – сказала Фріда. – Твоєю метою більше не є сам лише Кламм. Можливо, це непокоїть мене найбільше. Те, що раніше ти намагався потрапити до Кламма, минаючи мене, було погано, але зараз, коли ти нібито відходиш од Кламма, це ще гірше, цього не передбачила навіть господиня. Вона вважає, що моє щастя, дуже сумнівне, але все-таки реальне щастя, закінчиться того дня, коли ти збагнеш, що всі твої надії на Кламма марні. Але ти вже навіть не чекаєш цього дня. Раптом приходить маленький хлопчик, і ти починаєш боротися з ним за його матір, так ніби це для тебе життєво важливо.

– Ти правильно збагнула суть моєї розмови з Ган-сом, – сказав К. – Так воно й було. Невже ти настільки забула своє попереднє життя (не рахуючи господині, звичайно, вона не дасть про себе забути), що вже не знаєш, як потрібно боротися за те, щоб пробитися нагору, особливо, якщо знаходишся глибоко внизу? Як потрібно використовувати найдрібнішу можливість, що дає надію? А ця жінка має зв'язок із Замком, вона сама сказала мені про це, коли я першого дня випадково забрів до Лаземана. Що може бути зрозумілішим, як просити її про пораду чи навіть допомогу? Якщо шинкарка добре знає всі перешкоди, пов'язані з доступом до Кламма, то ця жінка може знати дорогу, яка оминає перешкоди, вона ж сама прийшла нею сюди.

– Дорогу до Кламма? – запитала Фріда.

– Ясна річ, до Кламма, куди ж ще? – сказав К.