Замок - Сторінка 58

І це вже зовсім не хворобливі вигадки Пепі, бо якщо порівнювати їх як дівчину з дівчиною, то ще невідомо, хто переможе, це кожен підтвердить, тим більше, що К. засліпила насамперед посада Фріди, яка додала їй блиску. І тоді Пепі мріяла про те, що К. прийде до неї і попросить про її руку, а їй залишиться тільки вибрати: належати К. і втратити посаду чи відкинути К. і піднятися ще вище. І вона вирішила, що відмовиться від усього, віддасться йому й покаже йому справжнє кохання, якого він ніколи не зазнає з Фрідою і на яке не можуть уплинути найпочесніші посади у світі. Але все склалося інакше. І хто в цьому винен? Насамперед К. та хитрість Фріди. Але найбільше К., бо незрозуміло, чого він хоче, що він за дивна людина? Чого він добивається, які важливі справи відволікають його від найближчого, найкращого, найприємнішого в житті і примушують про все забути? Пепі стала жертвою цього, все вийшло так по-дурному, і тепер усе втрачено, і той, хто знайшов би в собі сили підпалити "Панський двір" та спалити дотла, геть-чисто, щоб не залишилося жодного сліду, немов папірець у печі, той став би сьогодні обранцем Пепі. Отже, Пепі прийшла працювати до шинку чотири дні тому, незадовго до обіду. Це нелегка праця, майже людиновбивча праця, але досягнути завдяки ній можна теж чимало. Пепі ніколи не жила сьогоднішнім днем, і навіть якщо в найсміливіших мріях не наважувалася мріяти про цю посаду, то все одно робила спостереження, знала, що саме потрібно для цієї роботи, без відповідної підготовки вона ніколи б на неї не погодилася. Тут неможливо працювати непідготованим, бо втратиш місце вже в перші години. Тільки спробуй поводитися як покоївка! Коли довго працюєш покоївкою, з часом починаєш почувати себе зовсім забутою і нікому не потрібною. Ця робота схожа на шахтарську, особливо в секретарському коридорі, де цілими днями не видно нікого, окрім кількох прохачів, які ходять туди-сюди і не наважуються підвести очі, та двох-трьох таких самих роздратованих покоївок. Уранці взагалі не можна виходити з кімнати, секретарі хочуть залишатися тільки серед своїх, їжу їм приносять із кухні слуги, покоївки не мають із цим ніякої роботи, під час сніданку також не можна з'являтися в коридорі. Тільки коли чиновники працюють, покоївкам дозволено прибирати, але, ясна річ, у порожніх, а не заселених кімнатах, і працювати потрібно дуже тихо, щоб не заважати. Але як можна прибирати тихо, якщо чиновники живуть у кімнатах багато днів разом зі слугами, цією брудною потолоччю, і коли в кімнаті нарешті опиняється покоївка, то навіть Всесвітній потоп не зможе після них усе відмити. І хоча там мешкають високі посадовці, потрібно докласти чималих зусиль, щоб позбутися відчуття огиди і прибрати за ними. Покоївки мають не так багато роботи, але вона важка. Т ніколи не почуєш ні від кого доброго слова, одні тільки скарги, особливо ця, найгірша, що під час прибирання зникли документи. Насправді нічого не може зникнути, бо кожен папірець ми віддаємо господареві, але документи все одно губляться, інша справа, що покоївки не мають із цим нічого спільного. А тоді приходить комісія, дівчата мусять виселятися зі своїх кімнат, а комісія перевіряє ліжка. І хоча покоївки не мають ніякого майна, а всі їхні речі поміщаються в одному кошику, комісія обшукує все годинами. Звичайно, нічого не знаходять, бо як можуть туди потрапити документи? Навіщо покоївкам документи? Але врешті-решт усе одно доводиться вислуховувати переказані через господаря лайливі слова і погрози розчарованої комісії. І ніколи не буває спокою, вдень і вночі галас, із самого ранку і до півночі. Якби хоча б не жити в цьому всьому, але жити доводиться, бо цілодобово виникає потреба в якихось дрібницях, наприклад принести щось із кухні, – а це справа покоївки, особливо вночі. Вічно тобі раптом стукають у двері посеред ночі, диктують замовлення, ти спускаєшся до кухні, будиш сонних кухарчуків, залишаєш тацю перед своїми дверима, звідки її забирають слуги, це все так сумно. Але навіть не це найгірше. Найгірше настає тоді, коли нічого не замовляють. Наприклад, коли посеред ночі, коли всі вже повинні спати і більшість нарешті засинає, часом попід дверима покоївок починається дивний шурхіт. Тоді дівчата встають із ліжок, а ліжка розташовані одне над одним, бо всюди мало місця, ціла кімната покоївок – це просто велика шафа із трьома полицями, слухають під дверима, туляться одна до одної зі страху. Але шурхотіння не зникає. Усім стало б легше, якби вже нарешті хтось зайшов досередини, але ніхто не заходить, нічого не відбувається. І тут потрібно заспокоювати себе, що нічого страшного не трапиться, що це просто хтось ходить туди-сюди під дверима і вагається, чи робити йому замовлення, але таки не може наважитися. Можливо, справа лише в цьому, а можливо, і в чомусь іншому. Зрештою, ми не знаємо чиновників, майже ніколи їх не бачимо. У кожному разі, дівчата тремтять від страху, а коли все нарешті затихає, спираються на стіну і не мають сили повернутися назад, у свої ліжка. Таке життя тепер знову очікує Пепі, ще сьогодні ввечері їй доведеться зайняти своє місце в кімнаті покоївок. І все чому? Через К. і Фріду. Повертатися назад у це життя, з якого вона щойно вирвалася, вирвалася завдяки допомозі К., але й власних зусиль довелося докласти чимало. Біля роботи покоївок навіть найакуратніші дівчата опускаються й не стежать за собою. Для кого їм чепуритися? Ніхто їх не бачить, хіба що персонал на кухні, кому цього досить, нехай собі чепуриться. А поза тим покоївки цілими днями перебувають у своїй кімнаті або ж у кімнатах чиновників, а заходити туди в чистому одязі було б легковажністю й марнотратством. Постійно при штучному освітленні і в задушливому повітрі, адже тут весь час опалюється, і ще ця вічна втома. Єдине вільне пообіддя в тижні найкраще провести, проспавши весь час десь у тихому закутку в коморі, біля кухні. Навіщо ж тоді причепурюватися? Та й одягаєшся недбало. І тут раптом Пепі опинилася в шинку, де все зовсім навпаки, і якщо хочеш там затриматися, мусиш постійно виглядати якнайкраще і бути дуже привітною, бо весь час перебуваєш на очах, а часто ще й на очах дуже розбещених і вимогливих урядників. Це була різка зміна. І Пепі повинна визнати, що вона не змарнувала цієї нагоди. її не дуже хвилювало, як усе складеться далі. Вона не має сумніву, що наділена всіма необхідними для цієї посади рисами характеру, вона завжди це знала, і навіть сьогодні, в день своєї поразки, переконана в цьому. Звичайно, на самому початку було складно, адже вона лише бідна покоївка, не має ні суконь, ні прикрас, а пани такі нетерплячі, не хочуть чекати, поки ти зможеш удосконалитися, їм відразу потрібна належна обслуга, без жодного перехідного етапу, інакше вони відвертаються од тебе. Можна подумати, що їхні вимоги не такі вже й високі, якщо вони задовольнялися Фрідою. Але це не так. Пепі не раз думала над цим, вона часто спілкувалася з Фрідою, а один час навіть спала з нею разом. Не так просто збагнути Фріду, і той, хто не дуже уважний, – а хто з чиновників дуже уважний? – того Фріда відразу ж уводить в оману. Ніхто краще за саму Фріду не знає, як жалюгідно вона виглядає, коли, наприклад, уперше спостерігаєш за нею з розпущеним волоссям, хочеться заламувати руки у відчаї, така дівчина не заслуговує навіть на те, щоб бути покоївкою. Вона знає про це й не одну ніч плакала з розпачу, притиснувшись до Пепі й обмотавши свою голову її волоссям. Але щойно вона опиняється на роботі, і всі сумніви зникають, вона вважає себе найвродливішою, і кожного вміє в цьому переконати. Фріда знає людей, і в цьому її головне вміння. Вона здатна швидко й переконливо брехати, щоб люди не встигали роздивитися її уважніше. Звичайно, надовго цього не вистачить, кожен має очі і врешті побачить правду. Але такої миті, коли вона помічає небезпеку й відчуває, що її можуть вивести на чисту воду, відразу ж знаходить інший спосіб ошукати всіх, останнім часом, наприклад, цей зв'язок із Кламмом! Зв'язок Фріди і Кламма! Не віриш у це, – піди пересвідчись, запитай Кламма. Дуже хитро, страшенно хитро. А якщо ти не наважуєшся йти до Кламма з таким питанням, більше того, не наважуєшся звертатися до нього з набагато важливішими питаннями, та й не потрапиш до нього ніколи, навіть якщо наважишся, бо доступ туди тобі заборонено, тільки тобі і таким, як ти, бо, наприклад, Фріда може собі дозволити заскакувати до нього в кімнату, коли їй заманеться. Але навіть у такому випадку ти можеш перевірити цю чутку, достатньо лише вичекати! Адже Кламм не буде довго терпіти такий неправдивий поголос, ясна річ, йому не байдуже, що про нього говорять у шинку і в заїзді, це дуже важливо, і він миттю виправить усіляку несправедливість.

Але він не виправляє. Отже, тоді немає що виправляти, бо все правда. Усе, що люди бачать, – це тільки те, що Фріда заносить пиво до його кімнати і виходить назад із грошима, а все, чого люди не бачать, розповідає Фріда, і доводиться їй вірити. Але вона нічого не розповідає, вона ж не буде розкривати такі таємниці, звичайно, ні, таємниці самі розносяться довкола неї. А якщо вони вже й так всім відомі, то вона й не соромиться про це говорити, але скромно, нічого конкретного не стверджуючи, посилається тільки на загальновідомі факти, хоча й не на всі, наприклад, вона не згадує про те, що, відколи Фріда стоїть за шинквасом, Кламм став пити менше пива, ніж раніше, не набагато, але все-таки помітно менше. Вона не згадує про це, а це може мати різні причини, хоча б ту, що цієї миті пиво Кламмові менше смакує або ж біля Фріди він узагалі забуває про пиво. У кожному разі, хоч би як неймовірно це виглядало, але Фріда таки коханка Кламма. А те, що задовольняє Кламма, мусить подобатися і всім іншим, і ось тобі й маєш, Фріда стала красунею, ця дівчина просто створена для роботи за шинквасом, а може, й занадто гарна, занадто впливова, їй вже майже тісно в шинку. І справді, людям уже починає здаватися дивним, що вона досі наливає пиво. І хоча це посада дуже відповідальна, тому й стосунки з Кламмом виглядають правдоподібно, але якщо кельнерка стала коханкою Кламма, то чому він так довго залишає її в шинку? Чому не візьме кудись вище? Можна тисячі разів пояснювати всім, що тут немає ніякої суперечності, що Кламм має певні причини для такої поведінки, а можливо, незабаром Фріду раптом підвищать, усе це нікого не переконує.