Замок - Сторінка 57

Вони починають тиснути на дзвінок, аби забрати з коридору К., якого ніяк інакше звідти не прогнати! Чиновники кличуть на допомогу! Господар, господиня й увесь персонал давно прибігли б у коридор, якби вони могли тільки наважитися з'явитися там, коли їх ніхто не кликав, та ще й уранці. Навіть на коротку мить, лише для того, щоб допомогти, а потім відразу зникнути. Вони тремтіли від обурення через К., невтішні через його нездогадливість, і стояли на початку коридору в чеканні, аж поки не залунав дзвінок, що став для них справжнім порятунком. Тепер найгірше вже позаду. Якби вони могли дозволити собі тільки один погляд на те, як зараз радісно працюється визволеним від К. урядникам! Але для К. справа ще не завершена, йому доведеться відповідати за все, що він накоїв.

За цією розмовою вони дійшли до шинку, хоча К. й не зрозумів, чому господар попри весь свій гнів привів його сюди. Можливо, здогадався, що К. надто втомлений, аби відразу ж піти геть. Не чекаючи запрошення сісти й зачекати, К. буквально впав на одну із бочок. Там, у темряві, він почувався добре. У всьому чималенькому приміщенні горіла тільки одна слабенька електрична жарівка над шинквасом. Надворі теж було ще зовсім темно, здається, падав сніг. Опинившись тут, у теплі, треба бути вдячним за те, що тебе не вигнали надвір. Господар із господинею все ще стояли над ним, так ніби він і далі був небезпечним, не можна було покластися на нього й доводилося пильнувати, аби він раптом знову не підвівся і не спробував потрапити в коридор. Вони обоє теж були втомлені від нічного переляку і надто раннього підйому. Особливо господиня, вбрана в шовковисту широку цинамонову сукню, яка шаруділа, була трохи недоладно защібнута й підперезана, – де вона тільки знайшла таку сукню? Мабуть, дуже квапилася, коли вбиралася. Голову господиня поклала на плече чоловіка втомлено, ніби її шию було надламано, й осушувала очі невеличким акуратним носовичком, поміж тим кидала на К. по-дитячому злісні погляди. Щоб заспокоїти подружжя, К. сказав, що для нього новина все, що вони розповіли, і хоча при всій необізнаності він не так уже й довго пробув у коридорі, трапилося це не через його бажання когось помучити, а через надто велику втому. Він дуже вдячний за те, що господарі припинили цю ганебну сцену, а якщо йому доведеться за неї відповідати, він буде лише радий, бо це єдиний спосіб уникнути неправильного трактування його поведінки. Тільки втома і ніщо інше стала причиною цього всього. А ця втома пояснюється відсутністю звички витримувати допити. Він же прибув сюди ще зовсім недавно. Якби в нього був необхідний досвід, прикрої помилки він зміг би уникнути. Можливо, він надто серйозно ставиться до допитів, але цю серйозність не можна вважати недоліком. Йому довелося витримати два допити, один після одного, перший із Бюрґелем, а другий із Ерланґером. Найбільше втомив його перший, другий тривав не дуже довго. Ерланґер тільки попросив його про одну послугу. Але два допити підряд – це виявилося більше, ніж він зміг витримати нараз. Можливо, і для когось іншого цього виявилося б забагато, наприклад для пана господаря. Після другого допиту він, якщо бути відвертим, уже ледь тримався на ногах. Це було схоже на сп'яніння, обох панів він бачив і чув уперше, а ще й повинен був відповідати на їхні запитання. Наскільки йому відомо, все пройшло досить непогано, а потім сталася така прикрість. Хоча після всього пережитого його не можна занадто сильно в цьому звинувачувати. Якби хоча б хтось із двох панів, які його допитували, знав про його стан, то, безумовно, спробував би запобігти подальшим неприємностям, але Ерланґер змушений був відразу після допиту їхати геть, а Бюрґель, очевидно, так утомився від розмови, що заснув і проспав увесь час розподілу документів, тож не слід дивуватися, що К. теж був украй виснажений, бо коли б Бюрґель не заснув, він ніколи не залишив би К. без нагляду тинятися коридором. Якби в К. також була можливість поспати, він без жодного сумніву скористався б нею і відмовився од того, що помітив стільки забороненого, бо насправді він був не в стані бачити хоча б щось, і всі вразливі чиновники могли без зайвого страху з'являтися перед його очима.

Те, що К. розповів про обидва допити, особливо про Ерланґера, як і те, з якою повагою він згадав обох секретарів, покращило ставлення господаря до нього. Він уже майже був настроєний виконати прохання К., покласти між двома бочками дошку і дозволити гостеві поспати на ній хоча б до світанку. Але господиня була категорично проти, вона нарешті помітила, що з її сукнею не все гаразд, марно намагалася обсмикнути її то з одного, то з другого боку, постійно хитаючи головою на знак заперечення, і стара суперечка стосовно чистоти дому ось-ось могла розгорітися з новою силою. Перевтомленому К. розмова господарів здалася страшенно важливою. Те, що його можуть вигнати звідси, уявлялося найбільшим нещастям з усього, пережитого досі. Цього не повинно було трапитися, навіть якщо господар і господиня об'єднаються проти нього. Він скоцюрблено сидів на бочці і не зводив погляду з подружжя, аж поки господиня, надзвичайну вразливість якої К. помітив давно, раптом не відійшла вбік, – на цей момент, здається, вони з чоловіком уже розмовляли про щось інше, – і не вигукнула:

– Як він дивиться на мене! Вижени його нарешті геть!

Але К. був цілковито, майже до байдужості, переконаний, що його залишать, а тому скористався нагодою й сказав:

– Я дивлюся не на тебе, а на твою сукню.

– Чому на сукню? – схвильовано запитала господиня. К. знизав плечима.

– Ходімо! – сказала вона чоловікові. – Він п'яний, цей негідник. Дай йому проспатися тут!

І вона звеліла Пепі кинути йому якусь подушку. Скуйовджена і втомлена Пепі з'явилася на крик господині із темряви, недбало тримаючи в руках мітлу.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Коли К. прокинувся, першої миті йому здалося, що він узагалі не спав, кімната була порожньою й теплою, як і раніше, стіни тонули в темряві, єдина жарівка над шинквасом згасла, за вікном також усе ще була ніч. Але коли він випростався, подушка впала додолу, ложе й бочки затріщали, відразу ж прибігла Пепі, і він довідався, що проспав понад дванадцять годин, а зараз уже вечір. Господиня кілька разів питала про нього протягом дня, заходив подивитися Герштекер, який ще вранці, коли К. розмовляв із господарями, сидів тут, у темряві, за пивом, але не наважився потім потурбувати К. Заходила й Фріда, хвильку постояла біля К., але навряд чи приходила задля нього, напевно, в неї були тут свої справи, адже ввечері вона повернеться до роботи.

– Вона, здається, більше тебе не любить? – запитала

Пепі, коли принесла каву і тістечка.

Але питання прозвучало не злостиво, як раніше, а сумно, ніби Пепі вже пізнала лихо цього світу, на тлі якого її власна злість стала безглуздою й непотрібною. Вона говорила з К. як із другом по нещастю, а коли він скуштував кави і йому здалося, що замало цукру, вона збігала й принесла повну цукерничку. Сумний настрій не завадив їй сьогодні причепуритися не менш старанно, ніж минулого разу, в її коси було вплетено чимало стрічок і бантів, над чолом та на скронях волосся було старанно накручене, на шиї, в глибокому вирізі блузки, висів ланцюжок. А коли К., задоволений тим, що нарешті зміг виспатися й випити доброї кави, спробував потягнути за одну зі стрічок і розв'язати її, Пепі втомлено сказала:

– Облиш мене, – і сіла поряд із ним на бочку.

К. не довелося розпитувати про її біду, вона сама почала розповідати, втупивши погляд у кавник, ніби їй потрібно було на щось відволіктися навіть під час розповіді. Наче вона не могла цілком віддатися своєму горю, про яке невпинно думала, бо це було понад її силу. Насамперед К. довідався, що це він винен у нещасті Пепі, хоча вона його й не звинувачує. Під час розповіді Пепі раз по раз енергійним кивком голови заперечувала всі зауваження К. Спершу К. забрав Фріду зі шинку, і завдяки цьому Пепі отримала нагоду просунутися вище. Неможливо собі уявити більше нічого, що спонукало б Фріду покинути свою посаду. Вона сиділа за шинквасом, неначе павук у сітці, скрізь розкинула павутиння, і куди саме простягалися його нитки, знала лише вона сама, вигнати Фріду з шинку без її згоди було неможливо, на це було здатне тільки кохання до нижчого за неї, тобто щось несумісне з посадою. А Пепі? Хіба вона могла колись наважитися навіть подумати про те, щоб зайняти це місце? Вона була покоївкою, займала незначну посаду, без жодних перспектив. І хоча мріяла про майбутнє, як кожна дівчина, адже мрії неможливо собі заборонити, серйозно про подальшу кар'єру ніколи не думала, а задовольнялася досягнутим. І от Фріда раптом зникла з шинку, це було настільки несподівано, що господар не міг відразу знайти належної заміни, він кинувся шукати, і тут його погляд упав на Пепі, яка задля цього, ясна річ, висунулася вперед. У ту мить вона любила К., як нікого досі. Місяцями сиділа вона внизу, в крихітній темній кімнатці, і була готова сидіти там роками, в найгіршому випадку провести там усе своє життя. І тут з'явився К., герой, визволитель, який звільнив їй шлях нагору. Він нічого про неї не знав і зробив це не задля неї, але це не зменшило її вдячності до нього. Цілу ніч, яка передувала призначенню на посаду, – це призначення було ще не точним, але вже дуже ймовірним, – вона багато годин провела в розмові з ним, шепотіла йому на вухо слова подяки. І те, що він узяв на себе такий важкий тягар, тобто Фріду, робило його вчинок у її очах ще вагомішим, у цьому була якась самопожертва. Задля неї, Пепі, він зробив своєю коханкою Фріду, негарну, немолоду, худорляву дівчину, з коротким ріденьким волоссям, а поза тим ще й нещиру, у неї завжди є якісь таємниці, і це напевно пов'язано з її зовнішністю. Якщо обличчя й фігура нічим не цікаві, то потрібно мати якісь інші таємниці, що їх ніхто не в змозі перевірити, хоча б імовірні стосунки з Кламмом. І Пепі дійшла у своїх тодішніх розмірковуваннях навіть до такого: чи справді К. любить Фріду? Можливо, він лише обманює себе або Фріду, і єдиним наслідком усього цього стане підвищення Пепі. А якщо потім К. зауважить свою помилку й не захоче більше її приховувати, далі зупинить свій погляд на Пепі, а не на Фріді.