Замок в Піренеях - Сторінка 14

Атоми, з яких ми складаємося, є скрізь у всесвіті. Це дозволяє стверджувати, що атомна будова сутність природи всесвіту. Фізика елементарних частинок, яка дала нам можливість витворити картину перших хвилин існування всесвіту, не в змозі, однак, достеменно пояснити, чому атоми неодмінно повинні входити до складу хімічних сполук, які ми називаємо молекулами.

Набагато складнішими і в космічному контексті набагато рідкіснішими є так звані макромолекули, з яких і складається життя. Базовими для будь-яких форм життя на нашій планеті є такі макромолекули як протеїни, саморепродуктивні нуклеїнові та рибонуклеїнові кислоти і ДНК, які керують вибудовуванням протеїнів та відповідають за спадкові ознаки усіх існуючих організмів. Головним фактором життя на Землі є вуглецеві сполуки, вирішальну роль також відіграє енергія (сонячне світло) та наявність проточної води.

Давно вже не є загадкою, як понад чотири мільярди років тому змогли з'явитися на Землі макромолекули життя. Усе ще залишаються незначні таємниці, однак І теоретична, і експериментальна біохімія показали нам, яким чином можуть утворюватися цеглинки життя у позбавленій кисню атмосфері, як це було на етапі раннього дитинства нашої планети. Лише після появи рослинного фотосинтезу утворилася збагачена киснем атмосфера І виник озоновий шар, який захищає життя на Землі від космічного випромінювання.

Отже, природнича наука вважає себе спроможною пояснити, як виникло життя на Землі, наприклад, з первинного "варива" макромолекул, і

визнає, що в такому "супчику" очевидно мало виникнути життя. Бо ж усе, що відбувається в природі, відбувається з необхідності. Чому б це не мало стосуватися і виникнення життя?

На нинішній день ми знаємо, що чимало життєвих цеглинок можна виліпити, синтезувавши їх з простих хімічних сполук. Зараз більше уже немає виразної різниці між тим, що колись називали органічною та неорганічною хімією. Доведено, що навіть у космосі існують молекули, з яких складається життя. Лише останніми роками у хмарах міжзоряного пилу було виявлено наявність органічних сполук — спирту і мурашиної кислоти. Нещодавно у космосі знайдено навіть амінокислоту гліцин. Такі молекули є і в хвостах комет, і в галактиках, віддалених від нашої галактики — Чумацького Шляху — на мільярди світлових років. А ось астрохімія — це та галузь науки, яка все ще перебуває у віці немовляти.

Життя — або ж життєві молекули — на Землі виникли не обов'язково тут. Вони могли потрапити сюди і з космосу, скажімо, занесені кометою. Більша частина води найімовірніше саме так і з'явилася на нашій планеті. Уся вода не однаково "чиста", чи то пак стерильна.

Ось я сиджу і підсумовую історію всесвіту. Те, що відбулося, гідне зачудування. Гідне зачудування і те, що я уособлюю собою пам'ять дивовижної історії. Сиджу я, на щастя, за рухом потяга (завжди прошу таке місце, замовляючи квитки) і довго дивлюся униз, на Крьодерен.

Схожі на вату клапті туману витають над озером, мов білі цепеліни, а над ними нависають важкі хмаровища, віддзеркалюються на поверхні води і роблять Крьодерен темним та похмурим, наче восени. Дощу немає.

З певністю можна сказати тільки про життя на земній кулі. Лише зовсім недавно було доведено існування інших планет поза нашою сонячною системою. Причиною такого тривалого невідання були "вчорашні" недосконалі технологи, які не давали змоги дослідити екстрасолярні небесні тіла. Зате за кілька останніх років виявлено зо дві сотні планет. Припускають, що планети можуть обертатися навколо щонайменше чверті усіх зірок Чумацького Шляху, схожих на наше Сонце.

Якщо нині запитати астрономів, чи вірять вони у життя на інших планетах всесвіту, більшість з них відповість ствердно. Всесвіт такий незмірно величезний, тож те, що трапилося на нашому крихітному обійсті, неодмінно мусило статися і в багатьох інших його закутках. Так кажуть астрономи. Вражає, що чимало тих же астрономів — не замислюючись — і зараз готові підписатися під догмою Моно, МОВЛЯВ, всесвіт ніколи не "виношував у своєму лоні" життя. Якщо ж так, то яким тоді був взаємозв'язок між всесвітом та його найдивовиж-нішим витвором?

Доки ще кілька десятків років тому в людських умах вирували фантазії й домисли про позаземне життя, астробіологи шукали насамперед воду.

Стає дедалі більше очевиднішою біохімічна парадигма — там, де є текуча вода, можна сподіватися знайти життя. Яким же приголомшливим може стати одного чудового дня відкриття малесенької планети з чарівними озерами та стрімкими ріками, на якій не буде життя.

Отже, основні хімічні елементи універсальні, їх можна вивести безпосередньо від "первинних принципів". Складні молекули або ж макромолекули трапляються рідше, але це зовсім не означає, що вони менш універсальні.

Так думаю я. Я викладаю хай і лінійну, однак в логічному сенсі чітку послідовність думок. Можливо, цього ранку лише я сам-один на всій Землі сиджу заглиблений у самоусвідомлення своєї присутності на цьому світі. І, хтозна, можливо, саме цієї секунди я — єдиний у цілому всесвіті: сиджу собі в жовтому купе потягу і усвідомлено насолоджуюся величезним привілеєм — життям.

Перед самим Несбюеном починає дощити. На синьому моніторі над дверима з'являються білі літери: Несбюен, вихід ліворуч, 168 м.н.м. Перед відправленням потягу висвітлюється інший напис: Щиро вітаємо у нашому потязі "Осло-Берґен". А далі побігла стрічка з приємним запрошенням: Ласкаво просимо до кафе * вишукане меню * закуски, обід * галантерея.

На відтинку між Несбюеном та Ґулем обабіч коли тягнеться ліс. Я дивлюся з вікна униз, на річку, що мерехтить праворуч. Час від часу ми проминаємо поодинокі хутірці. Туман опустився в долину— Здається, ніби білосніжні цепеліни пішли на посадку.

У космології є термін космологічний принцип. За цим принципом всесвіт має однакові властивості у будь-якій своїй точці. Незважаючи на велетенські масштаби, всесвіт є гомогенним, однорідним. Чому б не скористатися цим принципом, відповідаючи на наше запитання: Чи можна сподіватися знайти життя повсюдно у всесвіті, як ми повсюдно знаходимо планети, зірки та галактики? Чи може те, що ми називаємо життям, випадково виникло тільки тут, на нашому обійсті?

Але ж у всесвіті є кілька сотень мільярдів галактик різних розмірів, і кожнісінька з них складається з сотень мільярдів зірок різної величини. Неймовірне забезпечення хімічними фабриками! Я хочу сказати: була нагода викласти незліченну кількість жетонів на гральний стіл у Монте Карло! А отже, менше підстав для пояснення ймовірного великого виграшу "випадковістю".

Звісно, не "випадково" гравець-віртуоз інколи покидає казино з кругленькою сумою. Власне кажучи, нічого дивного у тому немає, що досвідчений гравець іноді виграєі Буває, зрідка зустрічаючи людей, котрі похваляються своїми постійними виграшами в лото або на іподромі, ми запитуємо щасливчиків: виграти вони виграли, а скільки грошей розтринькали? Не всім подобається таке запитання.

Я не забув про свідомість. Глянувши на нашу біосферу, можна стверджувати, що вона породила нервову систему та чуттєвий апарат живих організмів. Відчуття зору — здатність бачити — виникало десятки разів на нашій планеті, не зумовлене жодним генетичним взаємозв'язком, а отже, ми маємо підстави сподіватися, що вищі організми на будь-якій іншій планеті теж могли розвинути своєрідну здатність бачити. І ці підстави реальні: кожна біосфера повинна мати якусь еаолюційну перевагу, щоб бути здатною фіксувати своє оточення, скажімо, негостинне довкілля, появу ворогів чи тварин-зайд з інших теренів. Де вже існує поділ на статі, необхідно мати змогу підшукати собі відповідну пару. Інші відчуття теж мали би надавати ефективну перевагу у боротьбі за виживання на будь-якій планеті. Скажімо, слух, ехолокація, відчуття болю, смаку, запаху та ще, мабуть, деякі екзотичні відчуття, так би мовити, не на щодень.

Щоб координувати дану у відчуттях інформацію, кожниґ; вищий організм повинен мати ефективній контролюючий центр, "мозок". І знову на прикладі власної планети бачимо, як розмаїті класи тварин цілком незалежно одні від одних розвинули в собі більш чи менш складний та взаємопов'язаний нервовий апарат. Цікаво відзначити, що дослідники в галузі неврологи вивчали нервові клітини каракатиць, аби ліпше збагнути нервову систему людини. Згідно з нашою теорією, що життя — поширений у всесвіті природний феномен, ми можемо сказати те ж саме про розвиток "нервової системи" і "мозку".

Ґуль, 207 м.н.м. Я збираю свої речі, беру куртку і маленький наплічник. Наступна станція Ґуль, вихід на платформу праворуч. Невдовзі я вже стою під мжичкою. Міським автобусом треба доїхати до станції пересадки Ґуль Шюссташун. Я собі чимчикую, вмикаю портативний GPS-приймач, знаходжу контакт з супутником. Годинник показує 11.19, мої координати — 60 градусів, 42 хвилини і 6 секунд північної широти та 08 градусів, 56 хвилин, 31 секунда східної довготи, похибка — +/— 20 футів. Схід сонця о 04.21, захід сонця о 22.38, з важких хмар нвді мною сіється дрібний дощик. Схід місяця о 08.11, захід —о 23.23, та навіть якби був ясний літній день, навряд чи побачили б ми місяць на небі. Про можливості полювання та риболовлі в околицях Ґуля я одержав таку інформацію: Average Day*. Що ж...

На Шюссташун я беру собі каву і рогалика з твердим сиром та паприкою. Я все ще в глибокій задумі, я мислю космічно і майже відсутній душею в кав'ярні, хоча й дозволив собі відволікти-ся на декілька секунд, перехопивши уважний погляд жінки, набагато молодшої від мене. І раптом до голови прийшла безглузда думка, що жінка, мабуть, вважає мене років на десять молодшим, ніж я є насправді.

У самому Ґулі, над єдиною центральною вулицею містечка, вже добряче ллє дощ. Він навіває на мене ще більше — якщо таке взагалі можливо — залежний від погоди настрій. Я роблю невеличку перерву у своїх ментальних дошукуваннях

* у будні — англ.

і записую декілька ключових слів до промови, яку маю виголосити за кілька днів під час лан-чу. Я ж бо навіть не здогадуюся, що перед тим ми з тобою возз'єднаємося. Хоча, мабуть, зайве казати, що там, у Ґулі, я, звісно ж, згадував нашу мандрівку в червоному фольксваґені цією місцевістю до льодовика у Вестланні.

Я некаапом перекусив, бо автобус з Ґуля відходив аж о 13.20.