Життя й дивовижні пригоди солдата Івана Чонкіна: Претендент на престол - Сторінка 21

Час від часу, не піднімаючи голови й не підводячись, він тицяв комусь із щойно прибулих руку і знову заглиблювався в папери. ІйГоді він натискував кнопку дзвінка, й одразу безшелесно з'являлася Ганна Мартинівна. Літня висока жінка в окулярах на незворушному обличчі, вона якимсь дивом на віддалі вгадувала найменше бажання свого керівника. Ревкін лише простягав убік руку, як в ній опинявся той самий потрібний папірець, що він його й хотів. Одразу ж він простягав Ганні Мартинівні інший папір, в якому необхідно було щось передрукувати,коротко, упівголоса давав якісь вказівки і одночасно пильнував за прибулими, підраховував, чи достатньо їх назбиралося.

Люди, що сходились зараз до кабінету Ревкіна, всі гуртом являли собою керівну верхівку району і належали до так званої номенклатури. Від усіх інших людей зібрані відрізнялися тим, що кожен з них без сумнівів брався керувати рішуче й твердо тим, чим керувати його призначали. І овочівництвом, і свинарством, і будь-яким виробництвом, і будь-якою наукою чи мистецтвом. І коли випадково з'ясовували, що в якійсь галузі людських знань виявляв він певні здібності чи пізнання, його одразу ж перекидали на іншу галузь, поступово доводячи до такої, у котрій він не тямив ні бельмеса, де він, як у безмежному океані, плив, не маючи перед собою жодних орієнтирів, крім тієї зірки-дороговказу, яка називалася Черговою Вказівкою. Уявна лінія, що єднала плавця з цією зіркою, називалася Лінією Партії, і її необхідно було триматися беззастережно.

Вже, здається, усі зібралися, а засідання не розпочиналось. Чекали ще когось. Вже поговорили про хвороби, про погоду, про шкідливість тютюну, про користь вітамінів, про багато такого, що взагалі нікого з присутніх не хвилювало, але нічого не говорили про те, що їх справді хвилювало: про становище на фронті, чутки про можливість відміни броні для деяких посад, про картки і про те, чим взагалі живуть люди. Раптом на порозі виникла Ганна Мартинівна.

— Андрію Єремійовичу! — мовила вона схвильовано.

Андрій Єремійович стрімголов кинувся до дверей, а решта прилипли до шибок. І всі побачили, як до парадного входу райкому м'яко підкотив, сяючи лаком, розкішний ЗІС-101. Це було подібне тому, коли б до причалу дрібненької річечки пришвартувався океанський лайнер. Ревкін підскочив саме вчасно, відчинив передні* дверцята, і назустріч йому, привітно усміхаючись, виліз дебелий чоловік у сірому габардиновому плащі та м'якому капелюсі з ледь загнутими догори крисами. Вони тричі і чомусь взасос розцілувалися, і при цьому прибулий поплескав Ревкіна по спині, а Ревкін, хоча й вважався близьким другом прибулого, його по спині не поплескав, але зробив запрошувальний жест рукою, після чого прибулий неквапно піднявся на ґанок. Члени бюро миттю відсахнулися од вікон і зайняли свої місця, а на їхніх обличчях виникли посмішки, спрямовані до дверей, ніби вони чекали, що зараз увійде знаменита кіноактриса чи просто дуже вродлива жінка. Та увійшла не жінка, увійшов той чоловік, котрий приїхав на ЗІС-101. Це був секретар обкому товариш Худобченко Петро Те-рентійович. Посмішки присутніх були адресовані саме йому, але не тому, що він користувався повагою завдяки своїм заслугам (про заслуги ті мало хто й знав), повагою користувалася посада, котру він обіймав. І коли б цю посаду обіймав якийсь індик чи крокодил, то і йому б посміхалися точнісінько так, як посміхались Худобченкові.

Щойно Худобченко з'явився у дверях, всі миттю з гуркотом підвелися. Але Петро Терентійозич застережливо скинув руку.

— Сідайте, товаріщі,— сказав він своєю рідною напів-українською мовою.

Він одразу скинув габардинового плаща й капелюха, передав їх Ревкіну, котрий повісив і те, й інше на свою особисту вішалку. Худобченко зостався у напіввійськовому костюмі і в хромових чоботях. Верхній ґудзик френча з накладними кишенями був розстібнутий, звідти визирав комір української вишиванки.

— Ну шо,— сказав він, пригладжуючи своє поріділе волосся,— здається, я троха опізнився?

— Начальство не спізнюється, а затримується,— пожартував Ревкін.

Запитання було поставлене з розрахунком на цю жартівливу відповідь, і вона була зустрінута, як завше, зичливою посмішкою Худобченка і схвальним смішком у залі. Це повторювалося щоразу, коли Худобченко запізнювався, а таке траплялося завжди.

Він запізнювався не тому, що було занадто багато справ (хоча їх в нього було чимало), і не тому, що був неорганізованим і не встигав,— він запізнювався навмисне, вважаючи, що чим довше підлеглі ждуть, тим більше поважають.

— Петре Терентійовичу, прошу,— запросив його Ревкін на своє місце за столом.

— Ні-ні,— звів руку Худобченко,— ти тут головний, ти й сиди. А я — гість, я вже якось тут, в куточку.

І він сів "у куточку" біля вікна в м'яке шкіряне крісло, котре там спеціально для нього й стояло.

А поряд з ним на стільці примостився його помічник із загальних питань Пшеничников, молодий, років тридцяти, чоловік з хворобливо блідим обличчям. Про цього Пше-ничникова подейкували, що він знає ледь не шість мов, має глибокі знання у фізиці, математиці, економіці і частково в усіх інших науках. Казали, що він не лише вивчив напам'ять "Капітал" і "Анти-Дюрінг", але й, добре розбираючись у місцевих проблемах, тримає в голові усі цифри показників промислового і сільськогосподарського виробництва, від кількості виплавленої по області сталі до поголів'я курей-несучок в кожному колгоспі. Його називали ходячою енциклопедією, казали, що з таким талантом треба виступати в цирку, але всі розуміли, що кар'єри йому не зробити — зі своїми знаннями він був надто незамінним у якості консультанта.

29

— Ну, що ж, товариші,— огледівши присутніх, сказав Ревкін.— Розпочнемо, напевне.

Зачинили двері, вимкнули всі телефони, і розпочалося закрите, себто таємне від інших, або, кажучи іншими словами, підпільне засідання. Чому закрите, чому підпільне, точно сказати не беруся, мабуть, така сформувалась традиція. Як до революції партія засідала підпільно, так почала засідати й після.

Першим пунктом порядку денного була доповідь Борисо-ва "Про хід збирання зернових".

І хоча всі знали, що з огляду на дощ ніякого ходу збирання декілька днів не було зовсім, Борисов прочитав свою доповідь з найсерйознішим виглядом, і всі з найсерйознішим виглядом слухали. Було відзначено великі успіхи, досягнуті трудівниками села, але були також перераховані й окремі недоліки. І тут всі знали, що недоліки були зовсім не окремими, а, можна навіть сказати, суцільними, проте й цю частину доповіді слухали уважно. В цій частині Цорисоз розкритикував одного голову колгоспу, котрий завинив у тому, що, слухняно виконуючи всі рішення, навесні занадто рано посіяв, а потім приморозки побили сходи. (В інших, котрі тільки звітували, що виконують рішення,— як і зараз на збиранні,— а насправді не виконували, тепер усе було гаразд). Згадав Борисов серед відстаючих також Івана Ти-мофійовича Голубєва, але одразу ж повідомив, що сьогодні справа Голубєва розглядатиметься осібно.

З приводу ходу збирання було прийнято кілька досить-таки нерозумних рішень, не тому, що всі присутні тут були дурнями і нічого в справі не тямили, а тому, що висловлювання ділових міркувань вимагало хоробрості, в той час як висловлювання недолугих міркувань, навпаки, заохочувалося.

Від ходу збирання перейшли до питання підготовки до зимівлі худоби. І це питання вирішили найоригінальнішим чином, зі всіх можливих варіантів вибравши найгірший, але який саме, в пам'яті моїй, на жаль, не втрималося.

Потім знову підвівся Ревкін і оголосив, що слово для повідомлення має товариш Філіппов.

Товариш Філіппов звівся, обсмикав гімнастерку. Він трохи хвилювався. Вперше в житті виступав він перед такою відповідальною аудиторією. Він чув, що досвідчені оратори, аби мова їх була впевненою і переконливою, з маси слухачів вибирають собі одну якусь особу і звертаються лише до неї. Філіппов так і зробив. З усіх тих, що сиділи перед ним, він вибрав одного, якого десь раніше зустрічав, і промовляв тепер, наче звертаючись лише до нього. Він розпочав з того, що тут всі комуністи, і тому в піжмурки грати нічого. Йде війна, і війна тяжка. Користуючись перевагою першого удару, ворог захопив значні території. І просувається далі. Червона Армія б'ється з надзвичайною стійкістю, але іноді змушена відступати під натиском переважаючих сил противника. В цих умовах, як ніколи, постає важливість питання міцності тилу. Лише за міцного тилу наші війська зможуть стримати ворога на зайнятих рубежах з тим, щоб згодом перейти в рішучий контрнаступ. Кажучи про частину загального тилу, обмежену територією даного району, лейтенант Філіппов охарактеризував становище в цілому як задовільне. Трудящі району демонструють чудеса трудового героїзму під лозунгом: "Все для фронту, все для перемоги!" Для фронту плетуть теплі шкарпетки, збирають металобрухт, жертвують крупні суми грошей. Лейтенант оповів присутнім про якогось героїчного колгоспника, що збудував на власні кошти важкого бомбардувальника.

Тут члени бюро зарипіли стільцями, заворушилися, закашляли. Мимоволі кожен з них подумав, що ж це за колгоспник і де він узяв стільки грошей, і коли б хтось їм сказав, що гроші цей колгоспник заробив на трудодні, то всі члени бюро могли б померти од внутрішнього сміху. Та лейтенант Філіппов і сам знав, що на трудодні це було б занадто, і не уточнював, де взялися ці гроші у героїчного колгоспника, важливо, що він їх оддав, а міг би, не віддаючи, тримати в панчосі або скрині.

При цьому Філіппов чомусь дивився на Бориса Євгеновича Єрмолкіна, якому одразу ж видалося, що, можливо, Філіппов підозрює, що й він, Єрмолкін, замість побудувати бомбардувальник чи хоча б якийсь кукурудзник, тримає гроші в загашнику. Єрмолкін негайно поліз до кишені, вигріб з неї все, що там було, а було всього-на-всього чотири карбованці з копійками. Ці гроші Єрмолкін тримав на розкритій долоні, наче демонструючи, що більше він не має нічого, та коли на ці чотири карбованці з копійками можна збудувати якийсь, хоч невеличкий, бомбардувальник, то він,Єрмолкін, буде цьому тільки радий.

Лейтенант Філіппов навів інші приклади самовідданого героїзму, але водночас відзначив (і при цьому знову поглянув на Єрмолкіна), що серед працівників тилу, й зокрема серед населення даної місцевості, існують і певні негативні явища.