Зимовий круїз - Сторінка 3

Його очі, які звичайно іскрилися гумором, стали суворими, а соковитий оксамитовий голос зазвучав різко.

— Це вантажне судно, ми везем цінний вантаж, але ми берем на борт і пасажирів. Певна річ, в міру можливості наша компанія намагається заохочувати цю сферу нашої діяльності. Мені наказано зробити все можливе, щоб наші пасажири були вдоволені і почувалися комфортно. Міс Рейд потрібен коханець. Ми з доктором дійшли висновку, що ти краще за всіх зможеш задовольнити потреби міс Рейд.

— Я, сер?

Радист густо почервонів, потім почав хихотіти, але швидко присмирнішав, побачивши суворий, непроникливий вираз облич трійки чоловіків, які дивилися на нього.

— Але вона за віком може бути мені матір'ю.

— У твоєму віці це не має значення. Це вельми достойна жінка. Вона має тісні зв'язки з вищими колами Англії. В Німеччині вона щонайменше була би графинею. Ти повинен пишатися тим, що тобі доручено таке відповідальне завдання. Крім того, твоя англійська мова недосконала і ти маєш чудову нагоду удосконалити її.

— Певна річ, це варто обміркувати,— сказав радист. — Звісно, практика не завадить.

— У житті не завжди є можливість поєднати приємне з корисним, тобто підвищити свій інтелектуальний рівень, і ти повинен бути вдячний фортуні за те, що тобі пощастило це зробити.

— Дозвольте мені спитати, сер? Навіщо міс Рейд потрібен коханець?

— Згідно з давньою англійською традицією незаміжня жінка високого рангу повинна побувати у цю пору в обіймах коханого. Компанія прагне того, щоб міс Рейд поводилася так само, як на англійському кораблі, і ми впевнені — якщо юна буде задоволена, то, беручи до уваги її аристократичні зв'язки, юна зможе переконати багатьох своїх друзів робити круїзи на суднах нашої компанії.

— Сер, я прошу увільнити мене від цього обов'язку.

— Це не прохання, а наказ. Ти повинен прийти до міс Рейд у її каюту об одинадцятій вечора.

— Що я повинен робити, коли прийду туди?

— Робити? — гаркнув капітан. — Що робити? Діяти, певна річ. — Махнувши рукою, він відпустив радиста. Той цокнув каблуками, віддав честь і вийшов.

— А тепер вип'ємо ще по кухлю пива,— сказав капітан.

За вечерею міс Рейд була в ударі. Вона теревенила безупинно. Вона була пустотлива. Вона була витончена. Не було жодної банальної думки, якої б не висловила. Не було жодної заяложеної фрази, якої вона б не повторила, капітан насилу стримував гнів. Він відчував, що більше не зможе поводитися з нею чемно і якщо не допоможе засіб, рекомендований лікарем, то одного чудового дня він не витримає і скаже все, що думає про неї.

"Я утрачу роботу,— думав він,— але, здається, це варто зробити".

Наступного дня, коли міс Рейд прийшла обідати, чоловіки вже сиділи за столом.

— Завтра Сильвестр,— весело сказала вона.

Це було в її стилі — повідомляти загальновідомі істини. Потім запитала: — Ну, що ви збираєтесь сьогодні зранку робити?

Кожний день вони робили одне й теж, і вона чудово знала розпорядок денний. Тому її запитання викликало у всіх лють. Капітанові стало млосно. Він коротко сказав лікарю, що про нього думає.

— Ні-ні, жодного слова по-німецьки,— грайливо сказала міс Рейд. — Ви ж знаєте, я це забороняю. А чому, капітане, ви так сердито глянули на бідолашного доктора? Ви ж знаєте, зараз Різдво — між людьми має панувати мир і благовоління. Я так нетерпляче чекаю завтрашнього вечора. Цікаво, чи будуть на різдвяній ялинці свічки?

— Певна річ.

— Ах, яке хвилююче видовище! Я завжди вважала, що різдвяна ялинка без свічок — то не ялинка. Ах, мало не забула розповісти: учора увечері зі мною стався смішний випадок. Досі не можу зрозуміти.

Настала гнітюча тиша. Усі мовчки уп'ялися очима в міс Рейд. Уперше за весь час вони ладні були вислухати її дуже уважно.

— Так ось,— продовжувала вона як завжди монотонно і злегка кокетливо,— тільки-но я ввечері лягла у ліжко, як раптом почувся стукіт у двері: "Хто там?" — спитала я. "Це я — радист",— була відповідь. "У чім справа?" — "Я хотів би поговорити з вами",— сказав він.

Вони слухали, затамувавши подих.

"Добре, я тільки напну халат,— сказала я,— і відчиню двері". Отже я напнула халат і відчинила двері. Радист каже: "Пробачте, міс, чи не бажаєте відправити радіограму?" Ну, розумієте, мені здалося дивним, що він прийшов у такий пізній час, щоб спитати, чи не хочу я надіслати радіограму. Я засміялася йому в обличчя. Мені справді було смішно, і ви розумієте, що я маю на увазі. Та я не хотіла його образити, тому я сказала: "Вельми вам удячна, але надсилати радіограму я не збираюся". Він стояв, дивлячись на мене якось дивно, наче дуже зніяковілий. Тоді я сказала: "І все ж, дякую вам за те, що спитали,— і додала: — На добраніч і приємного сну",— і зачинила двері.

— Заплішений дурень! — вигукнув капітан.

— Він ще молодий, міс Рейд,— утрутився лікар.— Виявив надмірну старанність. Він, мабуть, думав, що ви схочете надіслати телеграму з поздоровленням з нагоди Нового року своїм друзям і хотів, щоб ви скористалися зниженими вночі розцінками.

— О, у мене нема ніяких претензій. Мені подобаються дивні маленькі пригоди, які трапляються під час подорожі. Маю нагоду посміятися.

Як тільки закінчився обід і міс Рейд пішла з салона, капітан наказав покликати радиста.

— Слухай-но, йолопе, якого біса ти питав учора ввечері у міс Рейд, чи не хоче вона надіслати телеграму?

— Сер, ви ж наказали мені діяти згідно з обставинами. Я — радист, і я вважав за природне спитати її, чи не хоче вона послати телеграму. Я не знав, про що мені ще говорити з нею.

— Боже мій,— крикнув капітан,— кож Зіґфрід в опері Вагнера побачив Брунгільду, що лежала на скелі, він вигукнув: Мапп,— капітан проспівав ці слова і, явно задоволений своїм голосом, повторив цю фразу два-три рази, а потім продовжав: — Das ist kein Mann[1]. Невже Зіґфрід питав її, кож вона прокинулася, чи не хоче вона надіслати радіограму, щоб доповісти своєму таткові, що вона прокинулася після тривалого сну і роздивляється довкола.

— Якщо дозволите, я хотів би звернути вашу увагу на той факт, що Брунгільда доводилася тіткою Зіґфріду. Міс Рейд зовсім стороння для мене людина.

— Він не розмірковував над тим, що вона його тітка. Він знав тільки, що це гарна, беззахисна жінка з благородної родини, і він діяв так, як і належить. Ти молодий, гарний, ти справжній арієць. Честь Німеччини у твоїх руках.

— Добре, сер. Я зроблю все, що мені до снаги.

Того ж вечора у двері міс Рейд знову пролунав стукіт.

— Хто там?

— Радист. Вам телеграма, міс Рейд.

— Мені? — здивувалася вона, але в неї відразу ж виникла думка про те, що хтось із її супутників, які зійшли у Гаїті, надіслав їй новорічне поздоровлення. "Які люб'язні люди",— подумала вона.

— Я лежу у ліжку. Залиште її біля дверей.

— Терміново потрібна відповідь. За десять слів уже сплачено.

"То це зовсім не новорічне поздоровлення",— у неї завмерло серце. Це могло означати тільки одне: її магазин згорів дощенту. Вона зіскочила з ліжка.

— Просуньте телеграму під двері, я напишу відповідь і віддам вам.

Під двері пропхнули конверт. Коли він опинився на килимі, то справді виглядав зловісно. Міс Рейд схопила його і розпечатала. Слова плигали перед її очима, вона не зразу знайшла окуляри. Ось що вона прочитала:

"Вітаю з Новим роком. Крапка. Мир і спокій усім людям. Крапка. Ви чарівно гарні. Крапка. Я кохаю вас. Крапка. Мені треба поговорити з вами. Крапка. Підпис: радист.

Міс Рейд двічі прочитала телеграму, потім неквапно зняла окуляри, заховала їх у кишеню і відчинила двері.

— Заходьте,— сказала вона.

Наступного дня був переддень Нового року. Офіцери були у піднесеному настрої і трохи сентиментальні, коли сідали за стіл. Офіціанти прикрасили салон гілками тропічних рослин замість падубка й омели, а різдвяна ялинка зі свічками, які збиралися запалити за вечерею, стояла на столі. Коли офіцери сіли, з'явилася міс Рейд. Вони привіталися з нею, а вона тільки кивнула головою.

Вони з цікавістю дивилися на неї. Вона їла з великим апетитом, але не промовила жодного слова. Її мовчання було надприродним. Нарешті, капітан не витримав і сказав:

— Сьогодні ви дуже мовчазні, міс Рейд.

— Я думаю,— відповіла вона.

— Чи не будете ви так ласкаві розповісти нам про свої думки, міс Рейд? — жартівливо спитав лікар.

Вона зміряла його холодним і, можна навіть сказати, презирливим поглядом.

— Я визнаю за краще не говорити про них, докторе. Я хотіла би покуштувати ще рагу. В мене чудовий апетит.

Вони скінчили обідати в блаженній тиші. Капітан полегшено зітхнув. За обідом слід їсти, а не балакати. Після обіду він підійшов до лікаря і міцно потиснув йому руку.

— Щось-таки сталося, докторе.

— Авжеж. Її наче підмінили.

— Але скільки це протягнеться?

— Будемо сподіватися на краще.

На святковий вечір міс Рейд з'явилася у вечірній сукні строгого покрою, чорного кольору, груди прикрашали штучні троянди, а навколо шиї висіла довга нитка намиста з несправжніх нефритів.

У салоні панувала півтемрява, на різдвяній ялинці засвітили свічки. Було таке відчуття, ніби ти у церкві. Молодші офіцери у цей святковий вечір вечеряли в салоні, пили і мали дуже чепурний вигляд у білих мундирах. За рахунок компанії подали шампанського, а після вечері бахкали ляпавки-конфеті, співали пісні під музику патефона — "Deutchland, Deutchland ?ber alles"[2] "Alt Heidelberg"[3], "Auld Lang Syne"[4] виспівували слова пісень. Серед них вирізнявся голос капітана. Міс Рейд теж приєдналася до них, наспівуючи приємним контральто. Лікар помітив, що погляд міс Рейд раз у раз зупинявся на радисті і в її очах світилося збентеження.

— Він симпатичний хлопець, чи не так? — сказав лікар.

Міс Рейд обернулася і холодно глянула на лікаря.

— Хто?

— Радист. Мені здалося, ви дивилися на нього.

— А де він?

"Жіноче лукавство",— пробурмотів до себе лікар і, посміхнувшись, відповів:

— Він сидить поруч з головним механіком.

— О, певна річ, тепер я його пізнала. Бачте, я вважаю, не так важливо, як виглядає чоловік. У ньому мене більше приваблює його розум, а не зовнішні риси.

— Ах,— здивовано сказав лікар.

Вони всі злегка захмеліли, включаючи і міс Рейд, але вона не втрачала своєї гідності і була у чудовому стані, коли побажала їм на добраніч.

— Я провела чудовий вечір. Я ніколи не забуду новорічний вечір на німецькому судні.