Зимовий круїз - Сторінка 4

Все було дуже цікаво. Безліч вражень.

Вона твердою ходою пішла до дверей. Це був свого роду тріумф, бо протягом усього новорічного вечора вона пила не менше за інших.

Наступного дня вони всі буж стомлені. Коли капітан разом з помічником, лікарем і головним механіком спустилися в салон, міс Рейд уже сиділа за столом.

На столі перед кожним із них лежав пакунок, перев'язаний рожевою стрічкою. На кожному пакунку було написано: "Вітаю з Новим роком". Вони запитально глянули на міс Рейд.

— Ви буж такі надзвичайно ласкаві до мене, що я вирішила зробити кожному з вас невеликий подарунок. У Порт-о-Пренсі вибір був небагатий, тому вам не слід сподіватися на якісь коштовні речі.

Серед подарунків була пара люльок з вересу для капітана, півдюжини шовкових носових хусток для лікаря, коробка сигар для помічника капітана і пара краваток для головного механіка. Після обіду міс Рейд пішла у свою каюту перепочити. Офіцери зніяковіло дивилися один на одного. Помічник крутив у руках коробку сигар, яку вона подарувала йому.

— Мені трохи соромно за себе,— нарешті сказав він.

Капітан сидів замислений, і видно було, що йому теж ніяково.

— Не знаю, чи слід було нам підстроїти такий жарт міс Рейд,— сказав він. — Вона жінка добрячої душі, небагата, заробляє собі на життя, напевно, вона потратила майже сотню марок на ці подарунки. Здається, було б краще, якби ми залишили її у спокої.

Лікар знизав плечима.

— Ви хотіли, щоб вона замовкла, і я примусив її замовкнути.

— Що сталося, того вже не виправиш,— сказав помічник. — Але я гадаю, можна було б нам потерпіти — послухати її балаканину ще три тижні.

— Її теперішній стан мені не подобається,— додав капітан. — Відчуваю, що в її мовчанці таїться щось зловісне.

За трапезою, яку вони щойно ділили з нею, вона не промовила майже ні слова. Здавалося, вона зовсім не слухала, про що вони говорили.

— Можливо, вам варто спитати її, чи вона не хвора, докторе? — запропонував капітан.

— Та ні, вона почуває себе пречудово. У неї вовчий апетит. Якщо ви бажаєте довідатися про її стан, то краще спитайте у радиста.

— Можливо, ви не знаєте, докторе, але я надзвичайно делікатна людина.

— Я теж людина добросердечна,— сказав лікар.

І до самого кінця круїзу ці троє чоловіків догоджали міс Рейд, як тільки могли. Вони піклувалися нею, як піклуються людиною, що одужує після тяжкої тривалої хвороби. Хоч апетит у неї був чудовий, вони намагалися спокусити її новими і новими стравами. Лікар замовляв вино і настоював, щоб вона розпивала з ним пляшку. Вони грали з нею у доміно. Грали з нею у шахи. Грали з нею у бридж. Силкувалися залучити її до розмов. Проте хоч вона сприймала їхні ініціативи ввічливо, було ясно: вона замкнулася в собі. Здавалося, вона дивиться на них з якимось презирством, можна було навіть подумати, що вона дивиться на цих людей і їхні зусилля бути люб'язними з нею з подякою, але і з зневагою. Говорила вона, власне, тільки тоді, коли до неї зверталися. Вона читала детективи, а ночами сиділа на палубі, дивлячись на зірки. Вона жила своїм відокремленим життям.

Зрештою, мандрівка підійшла до кінця. Вони пройшли протоку Ла-Манш і одного тихого, похмурого дня побачили англійський берег. Міс Рейд склала свою валізу. О другій годині дня вони причалили у Плімуті. Капітан, помічник і лікар прийшли попрощатися з нею.

— Ну, от, міс Рейд,— сказав капітан бадьорим, як завжди, тоном,— нам дуже жаль розлучатися з вами, але я гадаю, ви раді, що вертаєтеся додому.

— Ви були такі ласкаві до мене, всі ви були дуже ласкаві до мене. Я не знаю, чим я це заслужила. Мені буДо дуже приємно з вами. Я ніколи вас не забуду.

Голос її тремтів, вона силкувалась усміхнутися, але губи її дрижали, а по щоках текли сльози. Капітан густо почервонів і ніяково усміхнувся.

— Дозвольте поцілувати вас, міс Рейд?

Вона була на півголови вища за нього. Вона нахилила голову, і він міцно поцілував її в одну мокру щоку, а потім у другу. Вона повернулася до помічника і до лікаря. Вони обидва її поцілували.

— Яка ж я дурепа,— сказала вона. — Всі ви такі хороші.

Вона втерла очі і неквапно, якось кумедно і водночас зграбно зійшла трапом на причал.

Очі капітана були мокрі від сліз. Коли вона вийшла на пристань, то глянула і махнула комусь рукою на шлюпковій палубі.

— Кому вона махнула? — спитав капітан.

— Радистові.

Міс Прайс чекала її на пристані. Коли вони пройшли митницю і здали великі речі у камеру схову, то зразу ж рушили до дому міс Прайс і сіли за стіл пополуднувати. Поїзд міс Рейд вирушав о п'ятій годині вечора. Міс Прайс мала багато чого розповісти міс Рейд.

— Пробач, що я так багато балакаю про свої справи. Розкажи детально, як тобі мандрувалося.

— На жаль, розповідати мені майже нічого.

— Важко в це повірити. Твоя мандрівка пройшла успішно, правда ж?

— Надзвичайно успішно. Просто прегарно.

— А тобі не набридли ці німці?

— Певна річ, вони не схожі на англійців, до них треба звикнути. Іноді вони чинять так — ну, як англійці нездатні чинити. Але я вважаю, що треба сприймати речі такими, які вони є.

— Які речі ти маєш на увазі?

Міс Рейд незворушно дивилася на свою приятельку. Її довгасте, дурнувате обличчя випромінювало цілковитий спокій, і міс Прайс так і не помітила, що в її очах блиснув химерний пустотливий вогник.

— Речі не дуже важливі. Я маю на увазі смішні, несподівані, досить приємні випадки. Я анітрохи не сумніваюся, що мандрівка — чудовий спосіб самоосвіти.

[1] Це не чоловік (нім.).