Голосами віщої давнини - Сторінка 27

Повідомивши нам безліч біографічних даних та відомості про гучні діяння багатьох князів, воєвод, чорноризців, сам диякон Нестор, за дивним, парадоксальним збігом обставин, майже нічого не повідомив про себе самого! Як не набралися мудрості бодай щось там повідомити про літописця і його сучасники, ті, хто ще пам'ятав його, знав про його існування і його подвижницьку працю; чи хоча б чули легенди, перекази про "житіє" цього – як я назвав би його – Апостола Літописного Слова.

І саме оця, майже цілковита, відсутність біографічних даних про Нестора Літописця, відсутність будь-яких незапе-речних свідчень його літописної праці, його авторства – провокує то одного, то другого дослідника ставити під сумнів авторство Нестора і по відношенню до "Повісті мину-лих літ", і стосовно усіх трьох творів; а дехто навіть наважується взагалі ставити під сумнів існування Нестора Літописця, як історичної постаті, чиє діяння пов'язане з поя-вою згаданих творів.

"Нестор, названий батьком російської історії, жив в ХІ ст.; обдарований допитливим розумом, з увагою вислухову-вав він і усні перекази давнини; народні історичні казки, ба-чив пам'ятники, могили князів; розмовляв з вельможами, старцями київськими, мандрівниками, жителями інших об-ластей російських; читав візантійські хроніки, нотатки церковні і зробився першим літописцем нашої вітчизни" – сповіщає російський історик Микола Карамзін, узагальнюю-чи та контрастно окреслюючи всі ті відомості і те сприйнят-тя, котрі живили уяву про Нестора-ченця, Нестора-історика, літописця і літератора на початку ХІХ століття, і котрі про-довжують живити нашу уяву про цього діяча та митця і в наші дні.

Але далеко не всі дослідники погоджуються з Карамзіним, з іншими "нестеріанцями" від давнопису. При-кладом наукового несприйняття Нестора як літописця може слугувати дослідження одного з наших сучасників.

"Нестор не писав "Повісті минулих літ" і взагалі не зай-мався літописанням. Його перу належать тільки агіографічні твори. Ідея приписати йому авторство літопису вперше наро-дилася в уставщика Києво-Печерського монастиря Касіана в середині ХV ст. дві редакції "Печерського Патерика", створені Касіаном, є її першими текстуальними свідченнями.

Протягом ХV століття ця думка спорадично проникає у літописання, однак до кінця ХVІ ст. жодний літопис не асоціюється з іменем Нестора. Першим списком, який заявив Несторове авторство, став Хлєбніковський. Потрапивши (імовірно у кінці 20-х років ХVІІ ст.) до Києва, цей літопис спричинився до справжнього вибуху популярності Нестора, а одночасно й до формування легенди про ченця, на його право на місце серед переліку митців... Усе це проблеми, котрі по-стають перед дослідниками вже не одне століття, і то по всьому книжному світові.

Згадаймо, яка полеміка точиться з приводу автора "Історії русів", "Велесової книги", "Слова о полку Ігоревім". Скільки клопоту завдають, наприклад, ревнителям історично визна-ного авторства твори, авторство яких історично та офіційно належить, чи приписується Уільямові Шекспіру. Автори – від самого задуму аноніми; автори-привиди (дозволю собі й таке визначення), тобто коли автор, чи кілька авторів, творять під чужим, подеколи й відомим, історичним прізвищем, або ж під одиночним чи колективним псевдонімом (згадаймо Козь-му Пруткова); автор, який діє відкрито, але насправді пишуть за нього "літературні наймити". Все це реалії літературного, в тому числі й історико-літературного, процесу. І ставлення до цих явищ ні в нашій країні, ні в світі поки що не стандар-тизоване, не возведене в ранг загальноприйнятості, ранг ка-нону.

2

Повертаючись у вирі цієї проблематики до постаті й авторства Нестора Літописця, я схильний думати, що, звичайно ж, будь-хто з дослідників має право на щонайглибинніше дослідження цього явлення народу нашому, цього науково-літературного явища. Так само, як і право на беззастережне заперечення йо-го як історичної постаті й Автора; або право на обережну впевненість чи обережні сумніви. Але доки не матимемо цілковито обгрунтованих доказів того, що автором "Повісті минулих літ" є не Нестор Літописець, диякон Печерського монастиря, тобто цілком визначена особа; або ж ним є Не-стор, але в співавторстві з іншою конкретно визначеною осо-бою, — ми повинні виходити з уже існуючої історіографічної традиції: "Нестор як автор "Повісті минулих літ", вшано-вуючи цим – підкреслюю – вже не лише ім'я конкретної осо-би, але й ім'я – символ історичного джерела, символ літературно-мистецьких засад, символ патріотизму і науково-громадянського служіння Вітчизні.

Дослідникам і ревнителям давнини багатьох інших народів доводиться хіба-що мріяти про те, щоб дістати можливість увічнити талант народу в конкретних історичних постатях; возвеличивши уособлення його, віщого творця: індійської "Махабхарати", азербайджанського "Китаби Деде-Коркуда", киргизького "Манасу", бурятського "Гесера", та-тарського "Идигея", узбецького "Альпамиша" чи калмиць-кого "Джангара". Отож нам ще й пощастило. З цього й вихо-дитиму…

Звичайно, якби автор, який стільки знань і таланту док-лав, аби визначити задля нас "откуда єсть пошла земля Руська", хоча б крихітку того старання доклав, щоб поінформувати нащадків тогочасних читачів своїх "звідки єсть пішов він сам", то зробив би усім нам неоціненну послу-гу. Тим паче, що відомості про автора історичного твору іноді можуть сказати допитливому дослідникові не менше, ніж текст самого історичного, чи, просто, давнього твору. Та оскільки ні про яку автобіографічну інформацію Нестор Літописець не подбав, то вже нехай дарує: доводиться нам, недостойним рабам божим, робити це за нього, по крихітці визбируючи розкидані ним по тексту відомості, та вдаючись до співставлення, припущення.

Мав рацію Лев Толстой, пишучи: "Епіграфом до історії я написав би "Нічого не утаю. Мало того, щоб прямо не бреха-ти, треба намагатися не брехати, негативно замовчуючи". Від себе додам: найбільша біда істориків та хроністів : полягає у невмінні виявляти й оцінювати закладені, закодовані давніми авторами біографічні відомості; витворювати за ними постаті авторів.

"Коли Феодосій жив у монастирі і вів добродійне життя, дотримуючись чернецьких правил і приймаючи кожного, хто до нього приходив, – читаємо в "Повісті минулих літ" за Іпатським списком (в "Іпатському літописі") – і я прийшов до нього, бідний і недостойний раб, і прийняв він мене, коли мені було сімнадцять років від народження мого. Це я напи-сав і встановив, в яке літо почав бути монастир, що тепер називається Печерський монастир".

Або ще конкретніше уособлення за Хлєбніковським спи-ском:

"До Феодосія, котрий жив у монастирі і правив добро-чинне життя та іноче правило, і який приймав кожного, хто приходив до нього, прийшов і я, грішний і недостойний раб Нестор, і прийняв він мене, коли мені було від народження мого сімнадцять років"... – Ось та реальна, самим автором "Повісті минулих літ" дарована нам, інформація, грунтую-чись на якій, можемо творити "житіє від Нестора Літописця". До всього іншого, що повідомлялося дослідниками до мене і що повідомлене буде мною, слід ставитися вже як до припу-щення, версії, гіпотези.

Оскільки в Печерську лавру, в ранзі послушника, Нестор прийшов ще в юному, сімнадцятилітньому віці, то можна припустити, що й походив він із Києва. На користь цієї гіпотези свідчить, на мій погляд, і те, що в юності він отри-мав непогану освіту, яку постійно, упродовж усього життя свого, поглиблював, уже користуючись можливостями монастирської бібліотеки. Не менш важливо з'ясувати й рік народження юного послушника. Підступаючись до цієї дати, дослідники посилаються на твердження церковного історика ХІХ століття архієпископа Чернігівського митрополита Філарета, який, з'ясовуючи цю дату в своїй книзі "Русские святые, чтимые всею церковию или местно", доводить, що майбутній літописець став послушником за рік до того, як помер ігумен Печерського монастиря Феодосій.

Якщо ця інформація достовірна, бо ж джерело її не з'ясоване, то маємо класичний приклад прив'язки до точно визначеної дати: Феодосій відійшов у кращі світи 1074 року. "В літо 6582 (1074). Феодосій, ігумен Печерський, помер" – читаємо в "Повісті". Тобто нескладно підрахувати, що з цьо-го випливає: сімнадцятилітній Нестор опинився в колі праведної братії монастирської в 1073 році, отже в церковній книзі запис про його народження мав би датуватися 1056 ро-ком!

На жаль, жодних відомостей про батьків своїх Нестор не подає, і цьому теж доводиться вражатися, особливо, коли читаєш, як докладно зупиняється Нестор у своїй "Повісті врем'яних літ" на складних морально-етичних та психологічних взаєминах преподобного Феодосія і його матері. А ось про те, в яких побутових умовах, в якій духов-но-релігійній та інтелектуальній атмосфері минало його от-роцтво, можемо здогадуватися, читаючи свідчення самого Нестора Літописця, зроблені ним в уже згадуваному мною записі від 1074 року:

"Коли ж Стефан управляв монастирем і блаженним ста-дом, що його зібрав Феодосій, такі чорноризці, подібно світильникам, в Руській Землі сіяли: одні – бо були постники, другі ж у старанні, інші – у колінопоклонінні, ще інші пости-лися через день і через два дні, другі ж їли хліб з водою, інші – варені овочі, а всі в любові прибували: молодші корилися старшим, не сміли перед ними говорити, а все з покірністю і з послухом великим. А також і старші мали любов до мо-лодших, навчали їх, утішали, як дітей возлюблених. А коли хто-небудь із братів впадав у яке-небудь прогрішення, його втішали і єпитимію, накладену на одного брата, розділяли троє і четверо, в знак великої любові; така була любов у тій братії і воздержаніє велике. Якщо один із братії раптово за-лишав монастиря, вся братія була тим вельми опечалена, по-силали за ним, приводили брата в монастир і йшли з покло-ном до ігумена, і вмовляли його, і приймали [знову] брата в монастир з радістю. От такі були дружні і стримані…"

За церковними правилами, що існували в ті часи – і це підтверджують історики церкви, – дияконського сану ченців удостоювали не раніше, ніж вони досягали двадця-тип'ятилітнього віку зрілого мужа. Отже знаменна подія ця в житті майбутнього Літописця сталася орієнтовано в 1092 році.