Історія Русів - Сторінка 4

Припустимо, що історія Худорби та "Історія .русів" — один і той-таки твір. У XVIII столітті, до смерті автора (а написав його А. Худорба, коли вийшов у відставку в 90-х роках), він поширення не мав, тобто існував в одному примірнику — автор, написавши його, мав усі підстави остерігатися. Після його смерті, що сталася до 1810 року, з твору було знято кілька чи одну копію, яка чи які поширилися. Саме копіїсти поставили біля твору ім’я Кониського (є копії без такого імені). Ці списки мали локальне поширення, бо йшлося про збереження опозиційної щодо офіційної ідеології книжки. Свого ж імені автор не ставив також з конспіративних міркувань. Отже, <<Історія русів" відтоді почала існувати без зв’язку з іменем Худорби. Водночас хтось із родичів А. Худорби 1825 року чи близько того розкрив сусідам чи приятелям факт існування рукопису. Що то за рукопис, ніхто не знав; знали тільки, що це історичний твір і в ньому викладалися вільнолюбні думки, зокрема проти російського уряду. Чи можлива така ситуація? По-моєму, цілком, але фактів на її підкріплення поки що нема та й навряд чи вони знайдуться. Повністю ж таємниця авторства при тих даних, що їх маємо, залишається нерозгадана. Відомо тільки одне: "Історія русів" та історія Архипа Худорби між собою тісно зв’язані, і цього факту обійти увагою аж ніяк не можна.

На сьогодні маємо щодо пошуків автора <<Історії русів" таку статистику. З авторством Г. Кониського покінчено після виступів М. Максимовича. Думку про авторство Г. Политики підтримали В. Іконников18, Д. Дорошенко11 М. Горбань20. У тому, що твір написав В. Политика, В. Горлен-ка підтримали М. Драгоманов21, А. Сршов22; за спільне авторство Григорія та Василя Политик висловилися М. Грушевський23, А. Майков24, Є. Онаць-кий25. Остаточно поклав край цій гіпотезі М. Возняк у книзі "Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика". Гіпотезу про авторство О. Безбородька роз-

робляли П. Клепацький26, А. Яковлів27, М. Слабченко та М. Возняк у вказаних працях. Додамо до цього, що автором "Історії русів" називалися також князь М. Рєпнін (М. Драгоманов), О. Лукашевич (М. Петровський),

О. Лобисевич та інші.

"Історія русів>> — це найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця XVIII століття. Не дивно, що він значною мірою вплинув на багатьох видатних митців, особливо в 30-х роках XIX століття, коли поширився рукописно. О. Бодянський, видавець твору, писав: <<При друкуванні я користувався майже десятьма списками різного типу, обробив усі важливі і напівважливі різнослів’я, а все інше надруковане без найменшого скорочення, навіть до коми, до архаїзму"28. Під впливом цього твору О. Пушкін написав свою "Полтаву" — вона вийшла в 1828 році. М. Возняк вважає, що поет дістав копію "Історії русів" від С. Ширая, а

В. Горленко — від М. Гоголя. Сам М. Гоголь користувався твором при створенні <<Тараса Бульби". О. Пушкін високо оцінив "Історію русів", зокрема він назвав Г. Кониського <<великим живописцем" і припустив, що "серце дворянина б’ється в ньому під чернечою рясою", а з другого боку — "любов до батьківщини часто зваблює його за межі строгої справедливості" (це поет писав у статті "Собрание сочинений Георгия Конисского, архиепископа Белоруссии"29). М. Возняк вважає, що до М. Гоголя "Історія русів" потрапила таки від О. Пушкіна — адже перша редакція <<Тараса Бульби" буЛа закінчена 1834 року. Загалом М. Гоголь негативно ставився до українських літописів (не вказуючи, яких саме). Він зокрема писав у листі до І. Срез-невського 18 березня 1834 року: "Добре ще, якщо траплялися між ними з різкою фізіономією, з характером, як, наприклад, Кониський, що вирвав хоч жменьку переказів і знав, що він пише"30. На самого І. Срезневського "Історія русів" так само сильно вплинула. "Фальсифікати "Запорожской старини" були головним наслідком знайомства з "Історією Русів",— пише М. Возняк, — яка викликала загальне захоплення гуртка Срезневського"т.

Сліди читання "Історії русів" помітні у віршах А. Метлинського, М. Костомарова, він написав під Ті впливом загублену драму "Косинський" та ряд віршів (пізніше ставився до неї критично); Є. Гребінки (поема "Богдана, повість "Ніжинський полковник Золотаренко"), а особливо Т. Шевченка. М. Драгоманов зазначав: "Між 1840 і 1844 роками, видно, Шевченко потрапив на "Історію Русів", яку приписували Кониському, і вона запанувала над його думками своїм українським автономізмом та козацьким республікан-ством часів декабристів. Шевченко брав з "Історії Русів" цілі картини, і взагалі ніщо, окрім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як "Історія Русів"32. До творів, у яких видно вплив "Історії русів" на Т. Шевченка, М. Драгоманов зараховував "Сон" ("У всякого своя доля..."), "Великий льох", "Іржавець", "У неділеньку у святую" та інше. М. Возняк добачає цей вплив раніше в "Тарасовій ночі> 33 ( 1838).

Згадує "Історію русів" Т. Шевченко у "Близнецах", навіть повідомляє про її рукописний примірник з автографом Г. Кониського, що є явним художнім домислом, але свідчить про популярність твору на Україні. "Історія Русів",— писав той-таки М. Драгоманов у статті <<На захист невідомого покійника автора "Історії Русів",— була безпосередньою предтечею "Кобзаря" Шевченка, на якого самого вона, очевидно, мала справжній вплив. І якщо, як це можна бачити, наприюіад, із "Записок сенатора Соловйова" ("Русская Старина", 1881, № 4, с. 748—749), чернігівське і полтавське дворянство було одним із небагатьох, яке в 1857 р. не висловлювалось хоч проти особистого визволення селян і якщо це дворянство дало декількох діячів парти, що більше сприяла селянам у редакційних комісіях, у цьому в значній мірі треба бачити вплив "Історії Русів"34. М. Костомаров зазначив, що "Історія Русів" "вся просякнута духом напівдворянського малоруського патріотизму, який недавно ще був у моді в середовищі малоросійської публіки"30, а П. Куліш зазначав: "Був на світі Кониський — і своєю "Історією Русів", мов якою завісою мальованою, закрив од нас старосвітчи-ну, аж поки Шевченко не розідрав тієї завіси"311. Сам П. Куліш також піддався чарам цього твору, сліди користування "Історією русів" знаходимо зокрема в його повісті "Михайло Чернишенко" (Київ, 1843), де він на неї прямо посилається, а останнім свідченням захоплення "Історією русів" була Кулішева "Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького", повністю залежна від "Історії русів". Але найбільше захоплений цим твором був М. Маркевич, який, як пише В. Горленко, "цілком обібрав це джерело" — текст його "Истории Малороссии" запозичено значною мірою з "Історії русів"; сліди цього впливу помічаємо і в "Украинских мелодиях" пго-го-таки М. Маркевича (1831). Вплинула також "Історія русів" і на представників "української школи" в польській літературі, зокрема на М. Чай-ковського, М. Гліщинського та інших; захоплений був цим твором відомий польський учений В. Мацейовський, який навіть переклав деякі фрагменти "Історії русів"; сліди впливу твору помітно в "Choniann-i" Г. Трентовсько-го. Займалися польські вчені й критикою "Історії русів" (Л. Яновський), але тенденційною.

Нарешті, в пізнішому часі "Історія русів" залишила свої сліди в історичних поемах С. Руданського, в трагедії Й. Барвінського "Павло Полуботок", в "Молодому віці Максима Одинця" Олександра Кониського тощо. С. Єфре-мов, оцінюючи загальне значення твору для української культури, зазначив: "Исторія Руссов" була немов пророкуванням про близьке національне відродження України і оправданням її нового письменства, з якого те відродження почалося" 37.

Що ж собою являла "Історія русів" як твір? Вона подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII століття, власне, до 1769 року. Автор працював у традиціях

так званих козацьких літописів, тими літописами він і користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди (XVIII століття) — документами. Основна засада твору — натуральне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українського народу за визволення — головний зміст книги. Загалом автор не мав на меті писати історію України, а дав свою мисленну картину цієї історії. І. Борщак назвав "Історію русів" "історичною легендою України, політичним трактатом, втіленим в історичну форму"38.

Г. Карпов жанр твору визначив як "політичний памфлет", так пояснюючи особливості цього жанру: "Автори таких творів дуже мало дбають про збирання солідних історичних джерел для своєї праці, але рівночасно для доказу вірогідності всього, що вони розповіли, добирають найбільш гро-моносні авторитети (нагадаємо, що це було в засадах історіографії, визначених курсами риторик Київської академіїВ. III.), так указують на участь у складанні подібного твору самих історичних осіб, у ньому описаних. Основна прикмета таких творів: зверхній лібералізм (він був якраз не зверхній, а глибокий.— В. Ш.), проповідь гуманних ідей, обвинувачення неприємних авторові осіб та народів у деспотизмі, неосвіченості, варварстві, схильності до підступу, лякливості (тут уже говорить у критикові ураза шовіністично наладнованого росіянина. — В. III.), дурноти, а тим, яких автор бере під свій захист, приписуються всі протилежні, цілком приємні, прикмети. Друга ознака — багатство анекдотів у них: прості, звичайні події прикрашаються фантазією"39; до речі, всі ці викладки — типова риса так званої романтичної історіографії. Думку про памфлетний характер "Історії русів" підтримав В. Іконников. "По суті, — писав він,— "Історія" має характер історичного памфлету, автор чи автори її не були особливо точні при виборі джерел (що і зрозуміло при тодішньому стані нашого історичного мислення взагалі), її виклад нагадує манеру древніх чи псевдодревніх з вигаданими промовами історичних осіб: факти підганяються під тенденції, але врешті-решт автори вигадували менше, ніж їх звинувачують, вони багато брали із давніх малоросійських літописів, але також багато брали з усних переказів, анекдотів, віршів, пісень, які ходили в українському дворянстві, серед козацької старшини і серед народу"40. Приблизно те саме каже й Д.