Козацькі вожді. Частина 1 - Сторінка 70

Під тиском колишніх союзників, татар, Хмельницький мусив погодитися з усім. До речі, про татар. їм справді нема за що дорікати. Вони виконали свої зобов'язання. Прийшли і билися відважно. І немає їхньої провини в тому, що загальну перемогу зневажив сам командувач повстанської армії. їм не залишалося нічого іншого, як справити плату за свої послуги. А потім ще й "віддячити" — за зневагу — самому Хмельницькому. Тільки й тут за все мусила платити Україна і, як завжди, її простий люд: повертаючись до Криму, татари розграбували і спопелили на своєму шляху все, що тільки можна, захопивши ясир — декілька десятків тисяч полонених, переважно дівчат і молодих жінок.

А що ж одержала Україна в результаті названої угоди? Амністію всім учасникам повстання. Право працювати на польську шляхту. І права та вольності, які й раніше належали козакам. Тобто, все те, що повстанці давно здобули собі зброєю. Щоправда, Хмельницькому вдалося долучити до угоди вельми важливий для себе особисто пункт: "Чигирин разом з округою стає наділом гетьмана, і королівська світлість дарує його нинішньому гетьманові Запорізького війська (зауважте, не України! — Б.С.) шляхетному Богдану Хмельницькому, вірному підданому короля і Речі Посполитої". Га, як вам така королівська щедрість?

Варто звернути увагу на висновок вже згадуваного нами академіка О. Левицького: "Умови Зборівської угоди свідчать, що в цей час Хмельницький ще туманно уявляв своє історичне покликання й не передбачав наслідків того руху, який очолив. ...Гетьманові слід було... захопити в полон короля, піти в глибину Польщі... і вже тоді висунути перед поляками свої умови миру, які б забезпечували остаточне політичне визволення українських земель..."

Обурення в армії повстанців було таким великим, що всі запорізькі козаки, які становили ядро війська, демонстративно кинули табір Хмельницького, відійшли на Січ і відразу ж обрали собі нового гетьмана, якогось Гудовського. І Хмельницькому потім довелося неабияк попрацювати через своїх агентів, поки цього Гудовського не схопили та не поставили перед очі? для допитів і страти. Селяни-повстанці й собі оголосили Хмельницького скинутим з гетьманства та обрали гетьманом свого отамана Худолія. Довелося Хмельницькому страчувати й цього суперника. Легендарний герой Данило Нечай кинув Хмельницькому просто меж очі: "Ти осліп і не бачиш, що поляки глузують із тебе, даруючи тобі свої милості. Як хочеш — можеш ставати рабом, а ми знайдемо собі іншого гетьмана, з яким захистимо свою волю".

Але найдужче вражає в цій ситуації інше. Хмельницький урятував поляків і особисто короля від розгрому і смерті, добре знаючи, що напередодні битви, 28 липня 1649 р., король видав Універсал, звернений до офіцерів та козаків повстанської армії. Ним він звільнив Хмельницького з гетьманської посади, призначивши замість нього полковника С. Забузького, що невдовзі перед тим перейшов на бік поляків. А самого Хмельницького оголосив поза законом, пообіцявши 10 тисяч злотих за його голову.

До речі, мало хто з наших сучасників знає про цей факт. Як і про те, що в листі до короля, переданому йому під Збо-ровим, Хмельницький повідомив, що він погоджується віддати булаву Забузькому, аби лишень мати "ласку його величності*. Ну, що тут іще додати?! Хіба що згадати слова народної пісні, яка з'явилася в Україні в часи розгулу татарської орди після Зборова:

"Парубки йдуть (в полон — Б.С.)

гукаючи, а дівчата співаючи.

А молоді молодиці

старого Хмеля проклинаючи:

"Бодай того Хмельницького

перва куля не минула,

А друга у стрілила —

у серденько уцілила".

Втіхою для Хмельницького могло бути тільки те, що у Варшаві короля зустріли теж холодно. Там сподівалися, що його похід буде переможним. А до того ж іще полковники Богун і Нечай, відмовившись додержувати умов Зборівської угоди, силами своїх полків не пускали польських шляхтичів до їхніх маєтностей на Поділлі.

Проте дуже вдалим був похід Хмельницького до Молдови — козаки дійшли аж до Ясс. Щоправда, мета його була дещо дивною, щоб не сказати більше: змусити таким способом молдавського господаря до згоди на шлюб Тимоша з його донькою Розандою. Ну що ж, якщо для того, щоб "умовити" тестя, треба ризикувати цілою армією та палити півкраїни, то чому б і не зробити такого "сватання"? Особливо, якщо наречений та його батько можуть собі дозволити таке.

Одначе шлюб мав і політичній підтекст: він зближував двох правителів, дві держави. Втім, про цей похід ми докладніше поговоримо в есе, присвяченому Тимошеві Хмельницькому.

А ще була чудова перемога Івана Богуна під Вінницею. Козаки заманили важку польську кінноту на кригу, в якій заздалегідь попрорубали та попритрушували соломою ополонки. І частина війська, яким командував Калиновський, просто потопилася, а ще частина пішла під шаблі. І взагалі, коли аналізуєш дії на диво талановитих полковників повстанської армії — Богуна, Глуха, Сірка — думаєш, що ці полководці, якби хоч котрийсь із них стояв на чолі армії, цілком могли б привести Україну до остаточної перемоги над Польщею.

Такою вирішальною для повстанців могла бути битва під Берестечком (на Волині). Але тепер уже фортуна відвернулася від Богдана Хмельницького. Його військо зазнало розгрому, а сам він став полоненим. І захопив його по-зрадницькому в полон... союзник, кримський хан. Історики твердять, ідо під булавою гетьмана перебувало близько 200 тисяч воїнів (разом з татарами). Поляків було на 50 тисяч менше, зате вони привезли з собою багато гармат, та й узагалі мали значно краще озброєння. Проте не думало, щоб краща зброя могла звести нанівець величезну чисельну перевагу армії Хмельницького, якби ця битва розвивалася за класичним сценарієм. Тобто, якби, як уже мовилося, не зрадив союзник — хан.

Але треба віддати належне гетьманові. Він досить швидко опанував себе і, незважаючи на дуже важкі умови Білоцерківської угоди (вкладеної 17 вересня 1651 р. в Білій Церкві), за умовами якої повстанці, по суті, втрачали все, що досі здобули, зібрав нову армію.

Скориставшись із приводу, що молдавський правитель (господар) не додержує слова і не збирається віддавати за його Тимоша свою доньку Розанду, Хмельницький рушив з військом на Молдавію. Та на шляху йому постав зі своєю армією головнокомандувач польської армії (коронний гетьман) Калиновський. Битва зав'язалася в районі гори Батіг поблизу містечка Ладижина (Вінницька обл.) на березі Бугу. Одним загоном козаків командував гетьман Хмельницький, другим — його син Тиміш. Гетьманенко на той час, певно, був уже готовий заступити батька, як не на становищі гетьмана, то в усякому разі на посаді головнокомандувача армії. Але невдовзі, вже одружившись, він загинув під час міжусобної сутички, виступаючи на боці тестя...

У цій битві Богдан Хмельницький показав увесь свій талант полководця. Тут він, як мовиться, згадав давнину, постав у всій красі, як і колись під Жовтими Водами й Корсунем. Польського головнокомандувача вбито. Майже все його військо порубано. За свідченнями хроністів. Польщу пройняло жахом. Але, знову ж таки, слід було якось розвивати цей успіх, іти далі, на ту ж таки Польщу. А Хмельницький дав змогу королю ще раз зібрати армію, найняти угорські та німецькі полки...

Та це не допомогло Яну-Казимиру. Його табір під Жванцем опинився в кільці козаків. Поляки тяжко голодували, дуже мерзли, не маючи теплого одягу, почали хворіти, вмирати. Шукаючи порятунку, король зумів підкупити Іслам-Гірея, щоб той повернув свої війська в Крим. Дослідники одностайні в думці, що повстанці й самі б уже могли розбити знеможених та охлялих з голоду поляків без найменшої допомоги. Але Хмельницький раптом зняв облогу і пішов зі своїм військом із поля бою. Очевидно, немало здивувавши цим і поляків, і своїх власних вояків. Єдине виправдання, що його розшукали для гетьмана історики, — нібито він побоювався раптового нападу орди. Але ж вона вже відійшла! А успіх битви вирішували години. Ну, нехай доба. Протягом неї розвідка цілком могла контролювати ситуацію: де перебуває хан, та які має наміри. Втім, не нам судити.

Як це не дивно, але саме після Зборівської битви, що закінчилась угодою, з приводу якої так ремствував народ, Богдан Хмельницький почав активно будувати українську державність. Очевидно, відчув: усе, за що боролися він і його військо, може зійти нанівець, а сам він постане перед історією тим, хто тільки й зумів зчинити одну з найкривавіших та наймасовіших воєн, але так нічого й не домігся.

Втім, і до Зборова він та його дипломати вже зробили немало. Зокрема, було підписано угоду між Туреччиною й Україною "Про торгівлю на Чорному морі". Цей документ, що з'явився в лютому 1649 р., мав величезне значення для підвищення авторитету України на міжнародній арені. Ще б пак! Підписавши угоду, Туреччина визнавала Україну за рівноправного партнера, самостійну державу, що здобула право відкрити в Стамбулі своє представництво.

Всю територію, підконтрольну повстанцям, було поділено на адміністративні райони (полки). Годі глянути на географію цих полків за станом на 1650 рік — київський, уманський, черкаський, білоцерківський, брацлавський, полтавський, чернігівський, миргородський, лубенський... — щоб усвідомити: виникла солідна європейська держава. Причому, така, в якій існувала чітко вибудувана адміністративна система: полки . поділялись на сотні, сотні — на курені; в кожному полку і кожній сотні — своя канцелярія; курінних і городових отаманів обирає населення, отже діє самоврядування.

Тим, хто досі тримається думки, ніби головною метою Хмельницького було возз'єднання України з Росією, не завадило б знати: протягом 1650 року, приймаючи багато посольств і дбаючи про зміцнення адміністративної системи нової держави, Хмельницький плекав ідею — і це підтверджено документами — створити федерацію, в якій Україна відігравала б провідну роль і до якої б увійшли Трансільванія, Молдова, Валахія, а згодом — і Біла Русь. Причому, плани були досить реальними. Ці невеличкі, ослаблені внутрішніми чварами і зовнішніми ворогами держави вже самі тяглися до сильної та боєздатної України. Тим паче, що задумував Хмельницький цю федерацію під протекторатом Туреччини.