Арістос - Сторінка 2

Ця таємнича стіна довкола нашого світу і нашого світосприймання не для того, щоб нас засмутити, а щоб повернути назад до сьогодні, до життя, до нашої тимчасовості.

Обмеженість і безмежність

37 Космос — безмежне множення вогню, атомів, форм, зіткнень, притягань, змагань, змін, всіх подій у просторово-часовому континуумі; тільки так Закон може встояти супроти Хаосу, і тільки так Хаос може встояти супроти Закону.

38 Тільки в космосі, який множиться нескінченно, і порядок, і безладдя можуть співіснувати, тож єдиний цілеспрямований космос повинен бути таким, який множиться нескінченно. Тому він не був створений, а існував завжди.

39 Обмежене творення — незбагненне. Якби творець не був самодостатнім, було б абсурдним припускати, що існував і час, коли він усвідомлював це й нічого не робив, і час, коли він виправляв свою неповноцінність. У що легше повірити? В те, що завжди щось було, чи в те, що колись не було нічого?

40 Християнство твердить, що творення має початок, середину і кінець. Греки стверджували, що творення — це вічний processus. Праві обоє. Все, що створене і тому є індивідуальним, має початок і кінець, але немає ніякого загального початку і кінця.

41 Наш всесвіт може обвалитись сам у себе: червоне зміщення зміниться на синє. Усі всесвіти, мабуть, схожі на серце, яке розширюється і скорочується — зі спорами людства, які проростають у холодному міжзоряному просторі, — а потім в'яне в осінньому колапсі. Або ж вони розширюються вічно.

42 Феніксова безмежність або безмежне розширювання. Як би там не було, астрофізики тепер знають те, про що здогадувався Геракліт: сонця повинні збільшуватись, розжарюючись, і зрештою пожирати свої планетні системи. Погляньте за вікно: будь-яка побачена вами річ — це заморожений вогонь у переході від вогню до вогню. Міста, рівняння, закохані, краєвиди: все стрімко несеться до водневого тигля.

43 Навіть якби ми могли встановити певну точку, з якої походить наш власний всесвіт, ми ніколи не змогли б встановити, звідки походить те, що може — чи й не може — лежати поза межами наших можливостей для спостережень. В науці зручно поводитись так, ніби те, що може лежати поза нашими сучасними галузями знань, не існує; проте, з погляду логіки, шанси рівні, а практична ймовірність усе одно на боці моєї точки зору.

44 У своїх різновидах не унікальне ніщо, навіть космос, хоч будь-яка річ унікальна в своєму власному існуванні.

45 Якщо космос безмежний, то він не має кінця. Якщо він не має кінця, то не може бути ніякого кінцевого результату, якому він служить. Єдиний його кінець повинен лежати в його середині. Він існує для того, щоб існувати.

46 Один тільки безмежний процес дозволяє всім свідомим істотам мати однакове значення. Якби був який-небудь кінець, до якого прямувала б еволюція, тоді і ви, і я були б рабами фараона — будівника пірамід. Але якщо кінця немає — а кінця може не бути тільки в безмежному всесвіті — тоді ви, з якого б світу чи епохи ви не прийшли, і я — рівні. Для нас обох схил однаковий і простягається як далеко вперед, так і далеко назад. Це великий доказ того, що ціле безмежне. Воно ніколи не було створене і ніколи не закінчиться, так що все, що є, в ньому може бути рівним.

"Бог"

47 Я беру це слово в лапки, щоб виключити із загальноприйнятих значень і очистити від усіх людських асоціацій.

48 "Бог" — це ситуація. Не сила, чи істота, чи вплив. Не "він" чи "вона", а "воно". Не буття чи небуття, а ситуація, в якій можливі і буття, і небуття.

49 Оскільки люди не можуть зрозуміти, що те, чого немає, може впливати на те, що є, вони думають, нібито "Бог" є і діє. Наше незнання "Бога" і його мотивів завжди залишатиметься безмежним. Запитувати "Що таке Бог?" так само марно, як запитувати "Де починається і кінчається безмежність?"

50 Існування остаточно чи потенційно пізнаване; "Бог" безмежно непізнаваний. Найбільше, що ми будь-коли взнаємо, — чому існування є таким, яким воно є; чому воно потребує таких законів і таких складових частин, щоб продовжуватись. Ми ніколи остаточно не взнаємо, чому воно є.

51 Блаженний Августин: "Ми знаємо тільки те, чим Бог не є." Існування індивідуальне, тому "Бог" не має індивідуальності. Існування змінюється, і тому "Бог" незмінний. Існування має силу втручатися, і тому "Бог" не втручається. Існування обмежене, і тому "Бог" — ні. Але "Бог" всюдисущий, оскільки все, що існує (і тому є індивідуальним), — ні.

52 "Бога" немає, але його небуття всесвітньо присутнє і всесвітньо впливає. Для матеріальних організмів воно не може існувати як щось чуттєво значиме, але це не означає, що згадана ситуація для таких організмів позбавлена смислу. Якщо, наприклад, ви бачите двох чоловіків, що б'ються, але не втручаєтесь (хоча могли б втрутитись), тоді фактично ви втручаєтесь невтручанням; так і з "Богом".

53 Цілому властива ситуація, в якій принципи і події — все, а індивідуальні предмети — ніщо. Оскільки в такому разі воно повністю байдуже до індивідуальних предметів, "Бог" повинен повністю симпатизувати цілому. Але він виражає свою симпатію небуттям і своєю цілковитою непізнаваністю. Він є у-вей і у-мінґ, бездіяльне і безіменне.

54 Дао де цзін:

LXVII. Якби воно було схоже на яку-небудь річ, то ще задовго до теперішнього часу воно б стало незначним.

LVII. Мудрець каже: я нічого не роблю, і люди змінюються самі. Я надаю перевагу спокою, і люди виправляються самі. Я не втручаюсь, і люди процвітають самі.

LI. Воно дає міріадам життя, проте нічого не вимагає у власність; воно допомагає їм, проте не запитує про вдячність; воно піклується про них, проте не користується владою.

X. Чи зможете ви любити людей і керувати державою, не вдаючись до дій?

55 Якщо індивідуальна річ страждає, то ціле може і не страждати. Це може відбуватись тільки в світі індивідуалізованої матерії, в якій ризик, час і зміни є фундаментальними особливостями.

Випадковість матерії

56 Поняття безмежності не допускає ніякої іншої мети окрім мети безмежності. Якщо ми переживаємо відчуття щастя, то лише завдяки тому, що матерія у формі людської істоти, переживаючи щастя, служить меті безмежності, яка є підтримкою безмежності. Тому що бути щасливим від існування значить хотіти продовжувати існування.

57 Але якщо мета цілого — просто продовжувати себе, то в чому полягає необхідність еволюції, причинності, складних фізичних законів? Навіщо переживання насолоди, не кажучи вже про усвідомлення насолоди? Чому б існуванню не бути вічним каменем у вічній порожнечі або безмежною хмарою статичних атомів? Відповідь завжди здавалась людині простою. Боги хочуть, щоб витвором їхніх рук милувалися; вони бажають узливань, псалмів і жертв. Але це стара і згубна єресь антропоцентричного всесвіту, в якому ми, люди, — Меншість, а вся нижча решта творіння — Більшість. В такому всесвіті ми мусимо припускати наявність дуже активного бога; бога, який багато в чому на нашому боці, підозріло упередженої фіґури, щоб правити цілим.

58 Тоді чому взагалі матерії слід існувати? Якщо єдиною метою безмежності є безмежність, один-єдиний атом водню мусить здаватися зайвим. Але безмежність, як і час, не може існувати сама. Час у собі, абсолютний час, не існує, він завжди відносний щодо певного спостерігача або предмета. Без годинника я кажу: "Я не знаю, котра година." Без матерії час сам по собі непізнаваний, і безмежності не існує.

59 Час — функція матерії, і тому матерія — це годинник, який робить безмежність реальною. З нашого дуже особливого людського погляду деякі зміни у формі матерії — такі, як скачок у розмірах мозку антропоїда, поява самосвідомості, відкриття знарядь праці, мови — є непохибним доказом деякого добродійного загального замислу нас. Але гіпотетичному сторонньому спостерігачеві може здатись, що це просто результат впливу часу на матерію. Він побачив би в цьому не проґрес, а процес, тому що теперішня складність матерії насправді могла б здаватись занепадом, виродженням, надмірним оздобленням.

60 Цьому зовнішньому спостерігачеві всі особливі привілеї, яких ми вимагаємо для свого виду, все пір'я на нашому капелюсі, можуть здатися таким же абсурдом, як екзотичне церемоніальне вбрання якого-небудь тубільного вождя, і мати не більше значення, ніж для землеміра — квіти в моєму саду. Мої квіти можуть значити для мене дуже багато, але я не можу припускати, що мета еволюції — дати їх мені.

61 Те, що ми називаємо еволюційним прогресом, не є таким для будь-чого іншого, крім нас. Сам термін "еволюція", з його припущенням розвитку-з-чогось, хибний. Ми схожі на спостерігача в ядерній фізиці, який спотворює природу частинки, що спостерігається, самим актом спостереження.

62 Ця байдужість процесу до індивідуальних предметів, що його складають, цей "Бог", який є ситуацією, а не особою, і який не втручається, ця сліпа одержимість утвердженням безмежності— все це, як може здатись, залишає людський світ нестерпно порожнім. Але навіть тут можна виявити докази загальної симпатії. Як ми можемо цього не бачити? Не будучи істотою в нашому розумінні істоти, не втручаючись, "Бог" є для нас застереженням, що homo sapiens, подібно до будь-якої іншої форми матерії, не необхідний, а випадковий. Якщо наш світ буде знищений — і ми разом з ним — ціле не постраждає. Це безумство ілюзія, успадкована нами від найвіддаленіших предків, — гадати, що вдячний молебень може вплинути на перебіг подій і що ці людиноподібні проекції нашого власного приймання бажаного за дійсне можуть від нашого імені втручатися в процес.

63 Ніхто не врятує нас, крім нас самих, і остаточний доказ симпатії "Бога" полягає в тому факті, що ми є — чи за допомогою підготовки можемо стати — вільними, щоб вибирати спосіб дій і принаймні боротися з деякими ворожими наслідками загальної байдужості процесу до індивіда.

64 Свобода волі — найвище людське надбання, і неможливо мати водночас і цю свободу, і божество, яке втручається. Ми, тому що ми форма матерії, випадкові, і ця страхітлива випадковість дозволяє нам бути вільними

Таємниця

65 Ми ніколи не дізнаємось остаточно, чому ми є, чому будь-яка річ є чи повинна бути. Вся наша наука, все наше мистецтво, ціла безмежна споруда матерії, ґрунтується на цьому безглузді, і єдині припущення, які ми щодо нього можемо робити, — це ті, що воно необхідне і прихильне до триваючого існування матерії.

66 Нам хочеться бути керованими, але ми не керовані.