Біла сукня Попелюшки - Сторінка 8

- Кір Буличов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ти коли-небудь пив березовий сік?

— Хіба в Норвегії є берези? — здивувався Єрихонський.

— У Норвегії багато чого є, у тому числі берези, — відповів біоформ. Він протягнув Павлишу довге щупальце, доторкнувся до руки й додав: — Вважайте, що ми знайомі. Нільс Хрістіансон. Я не хотів вас налякати.

— У мене тремтять коліна, — признався Павлиш.

— У мене теж би тремтіли. Я винен, що не розповів про Нільса, — сказав Єрихонський. — Коли живеш тут місяць за місяцем, настільки звикаєш до буденності біоформів і взагалі усього, що нас оточує. Тим більше що я сильно розсердився на тебе, Нільсе. Ти навіщо ганяв діагноста? Турбуєшся про здоров'я? Що тобі варто було викликати мене зі Станції? Я б негайно прилетів. До речі, Дімов теж тобою невдоволений. Ти вже три дні не виходив на зв'язок.

— Я сидів у кратері вулкану, — пояснив Нільс, — лише годину тому повернувся. А користувався діагностом, бо доводилося випробовувати себе при великих температурах. Я тобі все потім викладу. А тепер ви мені скажіть: що нового? Листи з Землі були?

— Лист у мене, — відповів Пфлюґ. — Закінчу з обідом, дам.

— Добре. А я доки скористаюся рацією. — І біоформ швидко підкотився до рації в кутку. — Мені треба поговорити з Дімовим і сейсмологами. На Станції зараз хто із сейсмологів?

— Усі там, — сказав Ван. — А що? Буде землетрус?

— Катастрофічний. Взагалі-то весь цей острів може злетіти в повітря. Ні, не сьогодні, напруга ще терпима. Мені треба звірити деякі цифри з сейсмологами.

Нільс увімкнув передавач. Він викликав Дімова, потім сейсмологів. Він сипав цифрами й формулами, немов вони лежали у нього в мозку шарами, акуратно пов'язані мотузкою, і Павлиш подумав, як швидко зникає страх. Ось він уже сам собі сказав: "Нільс увімкнув передавач". А ще п'ятнадцять хвилин тому він мчався з усіх ніг від цього Нільса, щоб Нільс його не з'їв.

— Драч був на нього схожий. І Грунін теж. Ви пам'ятаєте, Дімов вам розповідав? — промовив тихо Єрихонський.

— Вдосвіта прийде флаєр із сейсмологом, — оголосив Нільс, вимикаючи рацію. — Дімов просив попередити підводників.

— Ти можеш їх запеленгувати? — спитав Ван Єрихонського.

— Ні. Сандра ніколи з собою рацію не бере. Їй вона, бачте, заважає. — Єрихонський був стривожений.

— А ви де живете, Нільсе? — запитав Павлиш біоформа.

— Мені ніде не треба жити, — відповів той. — Я не сплю. І майже не їм. Я ходжу. Працюю. Іноді приходжу сюди, якщо скучу. Завтра, напевно, з'їжджу з вами на Станцію.

Вони швидко повечеряли, потім влаштувалися на матах у задньому відсіку сховища. Нільс теж залишився у сховищі зовні біля рації. Він читав. Йдучи спати, Павлиш поглянув на нього. Метрова півкуля, подряпана, роз'їдена жаром і кислотами, побита камінням, підкотилася до стіни, притиснула до неї щупальцями розкриту книгу і час від часу перевертала сторінки третім щупальцем, що вискакує блискавкою з панцира і зникає в ньому.

У спальному відсіку було напівтемно. Сопів Пфлюґ, Єрихонський спав спокійно, склавши руки на животі. Ван посунувся, звільняючи місце Павлишу.

— Спати пора, — сказав із-за загородки Нільс.

— Ти став піклуватися про наш режим? — спитав Ван.

— Ні. Мені просто приємно, що я можу комусь щось сказати. І не формули або спостереження, а щось буденне. Наприклад: Машо, передай компот. Чи: Ване, спи, завтра рано вставати.

Павлиш промучився ще кілька хвилин, потім спитав Вана:

— А Марина Кім далеко звідси?

Ван не відповів. Напевно, заснув.

* * *

Павлиш прокинувся від підземного поштовху. Інші вже встали. Пфлюґ гримів бляшанками, збираючись на полювання.

— Павлишу, ти прокинувся? — запитав Єрихонський.

— Іду.

З-за перегородки тягнуло пахучою кавою.

Павлиш підійшов до вікна, що виходило до моря. Берег дивно перетворився за ніч. Він був покритий снігом. Затока замерзла до самих рифів, об які билися хвилі, а по запоні снігу, що вкривала крижаний панцир затоки, тягнулися чорні нитки тріщин. Уздовж берега по снігу брів Нільс, залишаючи за собою дивний слід, немов по цілині проїхав віз.

Поснідавши, Павлиш одягнувся і вийшов назовні. Сонце вибралося з-за хмар, і сніг почав танути. Над чорним, покритим багном схилом підіймалася легка пара. Сніг похрускував під підошвами.

Пфлюґ сидів навпочіпки, щось виколупуючи ножем зі снігу.

— Сьогодні ми з вами зробимо принаймні три великі відкриття, — сказав він Павлишу. Голос в шоломофоні звучав захоплено.

— Чому тільки три? — запитав Павлиш.

— Я сюди приїжджаю восьмий раз і кожного разу знаходжу по три незнайомі науці сімейства. Хіба це не прекрасно?

Чорною точкою позначився на небі флаєр. Сонце припікало, і Павлиш зменшив температуру обігріву. Біла хмарка повільно повзла по небу, і флаєр підпірнув під неї, спускаючись до сховища.

Прилетів Дімов із сейсмологом Гогією.

— Де Нільс? — запитав він Павлиша, привітавшись.

— Напевно, поліз у кратер.

— Погані новини, — вимовив Гогія. Він був молодий, худий і легко червонів. — Нільс має рацію. Напруга в корі росте швидше, ніж ми вважали. Епіцентр кілометрах у ста звідси. Станції не торкнеться.

Гогія показав у бік сонця. Океан був спокійний, в затоці утворилася ополонка, над нею підіймалася пара.

— Я спробую зв'язатися з Нільсом. — Гогія пішов у сховище.

Дімов з Павлишем пішли слідом за ним.

— Хто міг припустити, — сказав Єрихонський, побачивши Дімова, — що ви влаштуєте землетрус саме сьогодні?

Він тримав у руці чашку з кавою, від якої піднімалася пара, як від гейзера.

— Передайте мені, будь ласка, — попросив Дімов. — Адже ви варили каву для гостей, чи не так?

Дімов випив каву залпом, обпікся, кілька секунд сидів, втративши дихання. Нарешті відсапався і промовив:

— Ось зараз би я загинув, і усі зітхнули б з полегшенням.

— Ми б не дали вам загинути, — заперечив Павлиш. — Я реаніматор. У крайньому випадку заморозили б вас до Землі.

Гогія відправився на гору й обіцяв повернутися через годину Дімов вийшов на зв'язок зі Станцією, віддаючи поточні розпорядження, які не встиг залишити, бо дуже рано вилетів звідти. Єрихонський знову заглибився у вивчення стрічок діагноста. Ван розбирав якийсь прилад. Дії людей, що залишилися в сховищі, були буденні, але з кожною хвилиною під куполом росла напруга, невисловлена, але яка відчувалася навіть Павлишем. Підводників чекали вже годину тому, але їх усе ще не було.

* * *

Другий поштовх землетрусу розлігся приблизно за годину після прильоту Дімова. Ван, що чергував біля рації, сказав Дімову:

— Нільс передає, що збільшилося виділення газів. Екскалація вища за розрахункову.

— Може, нам евакуювати сховище? — запропонував Єрихонський. — І тут залишилися б тільки ми з Нільсом.

— Абсурд, — відрізав Дімов. — Ване, спитай сейсмологів, які перспективи для острова.

Земля під ногами дрібно здригалася, ніби хтось просився назовні із замкнутого підвалу.

— Якщо тут буде виверження, потік має піти в інший бік. Хоча, звичайно, гарантувати нічого не можна.

Повернувся Гогія з плівками, знятими з самописців.

— Здуріти! — вигукнув він, не приховуючи захвату. — Ми свідки катаклізму справжнього масштабу. Яке скидання! Ви не уявляєте, що твориться в океані!

Дімов несхвально спохмурнів.

— Пробачте, — обернувся він до Павлиша, — слід було б дати вам можливість повернутися на Станцію. Тут може бути небезпечно. Але ми обмежені в засобах транспорту.

Павлиш навіть не встиг образитися. Дімов вже не дивився на нього.

— Ван, — продовжував Дімов так само буденно, — негайно викликайте Вершину, нехай летять сюди.

— Навіщо? — не відразу зрозумів Ван.

— Шукати. Їх шукатимемо. Тут глибини невеликі.

— Не терплю неробства, — промовив Єрихонський. — Я піду на катері їм назустріч.

— Катер поведе Ван, — наказав Дімов. — Єрихонський піде з ним. Ви, Павлише, залиштеся біля рації і, якщо потрібно, вилетите на флаєрі.

Павлиш підійшов до рації й став за спиною Вана.

Ван вимовив, піднійаючись:

— Усі позивні тут. Рація стандартна. Знайомі?

— Проходили.

Ван знизив голос і сказав на вухо Павлишу:

— Не сперечайтеся з Дімовим. Він зараз — суцільні нерви. Катаклізм на носі. Єрихонський в істериці, а підводники шукають перли в Синьому гроті, не знаючи, що їх чекає, коли вони сюди являться.

— Ви впевнені, що тривога не помилкова?

— Упевнений, — відповів лаконічно Ван. Він узяв свій комбінезон і маску.

За вікном майнуло щось біле, ніби там махнули простирадлом.

— Агов, — зрадів Ван, виглянувши назовні, — на ловця і звір біжить. Це ж Алан!

— Де? — спитав Дімов.

— Сам прилетів. Тепер ось доводьте, що телепатії не існує.

Вікно було прямо перед Павлишем. По чорному, мокрому від талого снігу, по березі повільно брів величезний білий птах.

Такий же, як той, що Павлиш бачив у день прильоту.

Єрихонський уже був одягнений, він відкривав люк. Дімов теж натягнув маску.

— Павлишу, залишайтеся тут. Не відходьте від рації. Якщо щось термінове, покличте мене. Я пішов поговорити з Аланом.

Зі Станції повідомили, що флаєр вилетів на пошуки підводників. Запитували, що нового в сховищі. Павлиш відповів, що поки нічого.

За вікном Дімов розмовляв із птахом. Птах ледве діставав йому до поясу, але його крила, навіть складені, тягнулися метра на три, і кінці їх спиралися на широкий хвіст. У птаха була невелика голова з коротким дзьобом і нерухомі блакитні очі.

Ще один поштовх змусив задзвеніти неприбраний посуд.

Підключився Нільс.

— Слухай, Ване, — сказав він своїм тихим механічним голосом, — де розташований цей Синій грот?

— Ван пішов на катері. Певно, туди. А я точно не знаю, де цей грот.

— А, це Павлиш? Тоді запиши точні нові дані.

За вікном Дімов кутався в куртку. Йому було дуже холодно. Птах, погойдуючись, незручно вибіг на довгу плиту, що здіймалася над затокою, і розправив крила. Тут же він перетворилася на шестиметрове вітрило і не встиг добігти до краю плити, як зустрічний вітер підняв його в повітря, і, щоб не втратити рівноваги, Алан сильно змахнув крилами й почав набирати висоту.

Дімов возився в перехіднику, потім відкрив люк, впустив клуб пари. Він намагався угамувати тремтіння.

— Думав, помру, — сказав він. — Молодець Алан.

— Чому? — запитав Павлиш.

— Йому не сподобалися хвилі в тому секторі. У нього своя теорія — географічна. Характер і місце землетрусу, що наближається, він розраховує по малюнку хвиль.