Біла сукня Попелюшки - Сторінка 9

Йому добре — згори усе видно. З сейсмологами він через це страшенно сперечається. Вважає, що його теорія — панацея від усіх бід, а вони вважають, що вона схожа на ворожіння на кавовій гущі. Мабуть, вони мають рацію, вони фахівці… Мене хтось викликав?

— Нільс просив передати вам дані по прогнозу.

— Давайте. Ні, що за молодець Алан! Прилетів саме сюди. А знаєте, Павлишу, я більше вірю птахам, ніж нашому катеру. Якби Алан не прилетів, довелося б вас на флаєрі посилати.

— Говорить Вершина. Вершина викликає Сховище, — увімкнувся приймач. — Хто на зв'язку?

— Сховище слухає, — відповів Павлиш.

Дімов підійшов ближче.

— Говорить Сен-Венан. Ми вилітаємо.

— Добре, — відгукнувся Дімов. — Не забудьте передавач. Розумієте, — Дімов обернувся до Павлиша, — наші передавачі добрі для геологів та інших наземних жителів. Приторочив до грудей і тупай. А біоформам вони незручні. У будь-який слушний час вони намагаються від них позбавитися. А насправді, навіщо літаючому біоформу зайві триста грамів ваги? Для нього кожен грам зайвий.

У сховище повернувся Пфлюґ. Він довго возився в перехіднику, зітхав, гримів бляшанками, потім насилу протиснувся в люк.

— Дивовижний день, — вимовив він, розставляючи на столі своє господарство. — Три норми, три норми принаймні. Рідкісні екземпляри самі лізуть на берег.

Він помітив, що Павлиш сидить за рацією, і сказав:

— Я бачив, як ішов катер. Тільки не встиг запитати. Що, підводники ще не приплили?

— Про всяк випадок підготуйте медпункт, — велів Дімов.

— Мабуть, краще це зроблю я, — помітив Павлиш, — а ви поки почергуйте біля рації.

— По-перше, Пфлюґ нікудишній радист, — заперечив Дімов. — По-друге, ви, Павлиш, підозрюю, нікудишній ветеринар. Ви забуваєте, що біологічно наші друзі і колеґи не відносяться до антропоїдів.

— Так, — підтвердив Пфлюґ, — правильно, як це не прикро. Але я впевнений, що нічого поганого не станеться.

Він відкрив ящик у кутку біля перегородки, став перебирати блискучі інструменти й ліки, поглядаючи при цьому на бляшанки зі своїми трофеями.

Поступили повідомлення з флаєра, який вилетів зі Станції. Флаєр пройшов уже п'ятдесят кілометрів. Нічого в океані поки не помічено.

У вікно Павлишу було видно, як зі схилу гори біжить Гогія. За ним, навантажений контрольними приладами, йшов слідом Нільс.

— Що там на катері? — спитав Дімов.

Павлиш викликав катер.

— Увесь час подаємо сигнали, — відгукнувся Ван. — Поки відповіді немає. А у вас що нового?

— Нічого.

— Сховище! — наклався на ці слова рівний високий голос одного з птахів. Павлиш ще не навчився розрізняти голоси біоформів. Видно, насадки у усіх були однотипними. — Сховище! Бачу Сандру!

— Де? — запитав Павлиш.

— Південь-південь-захід від Косої гори. Тридцять миль. Ви мене чуєте?

— А що вона? — крикнув Єрихонський. — Що з нею?

— Вона тримається на воді, але мене не помічає.

— Катер, повідомите ваш квадрат, — зажадав Дімов.

— 13-778, — відповів Ван. — Північний захід від острова.

Дімов увімкнув екран-карту.

— Сімдесят п'ять миль, — сказав він. — Навіть якщо точно вийдете в квадрат, вам знадобиться півгодини.

— До зв'язку. — Ван вимкнувся.

— Півгодини, — тихо повторив Дімов. І тут же викликав птахів: — Ви зможете надати їй допомогу?

— Ні, — відповів голос. — Я тут один. Мені її не підняти. Вона, по-моєму, непритомна.

Павлиш швидко натягував комбінезон.

— Де маска?

— Візьми мою, — велів Пфлюґ, — он вона лежить.

Дімов побачив, що Павлиш майже одягнений.

— Ти знаєш цей флаєр?

— Ще б пак.

— Я з ним, — сказав сейсмолог Гогія. — Добре, що я не встиг роздягтися.

Дімов повторив:

— Тридцять миль на південь-південь-захід. — Потім обернувся до мікрофона. — Через дві хвилини до вас вилітає флаєр. Буде хвилин через десять. А катер не встигне раніше, ніж через півгодини.

Коли Павлиш закрив за собою зовнішній люк, він устиг здивуватися тому, як змінилося освітлення. Сонце було затягнуто червонястим серпанком, і чорна гора підсвічується ззаду, немов там таївся театральний прожектор.

Сейсмолог першим ускочив у флаєр. Павлиш підняв ногу, щоб піти за ним, але тут двері в сховище відкрилися, вилетів Пфлюґ, що не встиг ні одягнутися, ні натягнути маску. Він відкрив рота, намагаючись вдихнути повітря, і кинув в їх сторону маленький медичний контейнер.

— Тепер тримайтеся, — попередив Павлиш, сідаючи за пульт і дивлячись через бічне вікно, як Дімов допомагає Пфлюґу забратися назад у сховище. — Коли розповідатимете онукам про сьогоднішній день, не забудьте згадати, що вів машину екс-чемпіон Москви по вищому флаєрному пілотажу.

— Не забуду, — відповів сейсмолог, уклавши контейнер і вчіплюючись у крісло.

Павлиш вийшов з віража і пішов на максимальній швидкості так, щоб залишити ліворуч стовп рожевого й бурого диму, що встав над далекою від сховища стороною острова.

Через сім хвилин вони побачили самотнього білого птаха, що кружляв метрах у двохстах над хвилями.

Птах, помітивши флаєр, злетів вище і завмер у повітрі, немов показуючи точку, в якій знаходилася Сандра. Павлиш кинув флаєр униз і завис метрах у десяти над верхівками хвиль. Але навіть з цієї висоти він не відразу розгледів Сандру — її тіло губилося серед бризок, які вітер зривав з верхівок хвиль.

— Бачите? — запитав сейсмолог, виглядаючи назовні.

Вітер зносив флаєр, довелося ввімкнути двигун і маневрувати, щоб не загубити Сандру з поля зору. Павлиш випустив сходи. Вони м'яко розгорнулися й пішли у воду в метрі від Сандри.

— Що в тебе, Павлиш? Чому мовчиш? — заговорила рація.

— Нема часу. Ми її знайшли й підніматимемо.

Птах пролетів зовсім поряд із кабіною. На грудях у нього була видна чорна овальна коробка передавача. Птах піднявся трохи вище, і його тінь час від часу закривала від Павлиша сонце.

Сейсмолог, захопивши моток троса, спускався до води, і Павлиш усю увагу зосередив на тому, щоб не дати вітру знести флаєр убік. Сандра, розкинувши руки, погойдувалася на хвилях, немов у люльці, і здавалося, що її рухи осмислені.

Гогія вчепився однією рукою за сходи, інший намагався підвести під Сандру петлю. Це йому не вдавалося. Павлиш пошкодував, що не може залишити керування. Він зробив би все простіше й швидше. Видно, Гогія ніколи не займався альпінізмом. Трос знову зірвався, Павлишу показалося, що хвилі відчаю, що охопили сейсмолога, досягають кабіни флаєра.

І у цей момент птах-біоформ наважився на ризикований крок. Він м'яко і швидко спланував проти вітру і, знайшовши момент, коли Сандра ковзала по зовнішній стороні хвилі і її тіло виступило назовні, схопив дзьобом петлю троса у миттєво завів її за плечі Сандри.

— Тягни! — закричав Павлиш сейсмологові.

Той насилу утримував рівновагу на сходах, але відразу потягнув, петля рушила нижче й охопила Сандру за лікті. Птах насилу примудрився ухилитися від наступної хвилі. Коли він пролітав перед флаєром, Павлиш помітив, що передавач він усе ж скинув. Павлиш підняв вгору великий палець, і птах різко пішов у небо.

Удвох з Гогією вони втягнули Сандру в кабіну. Пройшло двадцять хвилин після вильоту.

— Говорить Павлиш, — увімкнув він передавач. — Сандру ми підняли на флаєр. Вона непритомна.

— Слухай, — сказав Дімов, — Сандру не чіпайте. Надіньте їй кисневу маску і накрийте її чимось теплим.

Сейсмолог дістав запасну маску й балон. Очі Сандри були закриті, обличчя здавалося блакитним. Сейсмолог прибрав з обличчя Сандри мокре волосся і став приладнувати кисневу маску. Його руки трохи тремтіли. Павлиш ішов до сховища на бриючому польоті. Попереду, як маяк, підіймався стовп диму. Птах летів угорі, майже не відстаючи від флаєра. Рація була ввімкнена, і Павлиш чув, як Дімов наказує катеру залишатися в тому ж районі й до острова не повертатися.

Пфлюґ чекав їх на самому березі затоки. Закутану Сандру обережно винесли з флаєра й бігом перенесли до куполу. Люк був відкритий, і через хвилину Сандра вже лежала на столі. Дімов чекав їх у хірургічному халаті й рукавичках. Діагност був увімкнений, і його щупи ледь тремтіли, погойдуючись над столом.

— Мені асистуватимете, — велів Дімов Павлишу.

Біля рації стояв Нільс.

— Все гаразд, — говорив він, — не хвилюйся, Ерик, ти ж знаєш, якщо Дімов сказав…

Сандра спала. Дихання її стало рівнішим. Обличчя почервоніло, крапельки поту блищали на скронях.

— Що з нею сталося? — запитав Павлиш.

— Спрацювала запобіжна система. Якщо організм на межі і створюється небезпека для життя, вона впадає в стан, схожий на летаргічний сон. Поки ми можемо лише припускати, що підводники потрапили в землетрус на глибині. Сандра змогла вирватися назовні, хоч і була поранена. У неї зламано три ребра, великий внутрішній крововилив. Вона пливла до бази, але її сили вичерпалися. Отже, їй залишалося лише піднятися на поверхню. Потонути Сандра не могла: коли вона на зябровому диханні, легені служать повітряним пухирем. Метаболізм сповільнюється у кілька разів. Як тільки вона втратила свідомість, її винесло на поверхню океану.

Сандра опритомніла відразу, болю вона не відчувала.

— Дімов, — вимовила вона важко, — хлопців завалило…

— Спокійно, не хвилюйся, дівчинко, — відповів Дімов.

— Ми були в Синьому гроті… почало трясти… Я була осторонь… Стас сказав, що поранений… Пробач, Дімов, Ерик знає?

Павлиш протягнув Дімову кульку-ампулу. Дімов приклав її до руки Сандри, і рідина увійшла до шкіри.

— Ти можеш дати координати?

— Так, звичайно, я поспішала… мене, напевно, віднесло вбік… двадцять миль на південний захід від острова, група рифів, два піднімаються над поверхнею…

— Знаю, — сказав Пфлюґ, — місяць тому ми з Ваном туди літали.

Сандра заснула.

— Нільсе, виклич Вана. Він має пам'ятати про ці скелі.

Але спочатку в динаміці виник голос Єрихонського:

— Як Сандра?

— Сандра спить, — відповів Нільс. — Чого ти турбуєшся? Дімов сказав, що все гаразд, а ти турбуєшся…

Купол здригнувся, земля на мить пішла з-під ніг, і діагност відкотився від столу, натягнувши дроти й щупи. Сандра застогнала. Дімов кинувся до столу, повертаючи діагност на місце та прикриваючи тілом Сандру, ніби побоювався, що згори посиплються камені.

— Що? Що там у вас? — крикнув Єрихонський тонким голосом.

— Нічого особливого, землетрус триває, — відгукнувся Нільс. — Де Ван?

Єрихонський, передаючи мікрофон Вану, сказав:

— Вони не уявляють, як мені тут, коли нічого не можеш зробити.

І його голос пропав, розчинився в тиші куполу.

— Ване, — вимовив Нільс, — ти знаєш дві скелі в двадцяти милях на південний захід від сховища?

— Щось не пригадаю.