Біллі Бад, формарсовий матрос - Сторінка 15

Щоправда, розмова із смертником тривала недовго, але вираз священикового обличчя і вся його поведінка були ще красномовніші, ніж цитати з євангелія. Скоро два помічники боцмана закінчили останні приготування; —до страти лишалися лічені секунди. Біллі стояв мовчки, повернувшись обличчям до корми, і лише за мить перед виконанням вироку вигукнув рівним голосом, анітрохи не заїкаючись:

— Нехай бог благословить капітана Вера!

Ці слова, разючі в устах людини з ганебним зашморгом на шиї, це благословення з уст карного злочинця, звернене до почесного місця на кормі, його чистий і мелодійний голос, що викликав в уяві співучого птаха, який уже розправляє крила, щоб злетіти з гілки,— схвилювали всіх до глибини душі; до цього певною мірою спричинилася ще й рідкісна врода молодого моряка, одухотворена стражданням.

І тут несподівано вся команда — і ті, хто стояв унизу, і ті, хто був угорі, — ніби перетворившись на єдиний замкнений провідник звуку, голосно повторила:

— Нехай бог благословить капітана Вера!

А проте в цю хвилину всі помисли моряків, як і їхні очі, були прикуті лише до формарсового.

Коли пролунав вигук Біллі, повторений гучним відлунням людських голосів, капітан Вер чи то завдяки своєму стоїчному самовладанню, чи то внаслідок шоку, який паралізував його на хвилю, залишився стояти нерухомо, виструнчений, наче мушкет у стояку корабельної збройниці.

Вітрильник, поволі долаючи нахил на завітряний бік, уже майже вирівнявся, коли було подано останній умовлений знак. Тієї ж миті крізь кудлатий серпанок, завислий низько на сході, пробилося м'яке сяйво, а Біллі почав підноситися вгору, все вище й вище над безліччю задертих голів, облитий рожевим світлом ранкової зорі.

Коли зв'язана постать досягла краю реї, всі з подивом пересвідчилися, що вона зовсім нерухома й лише злегка погойдується в такт коливанню вітрильника.

Через кілька днів інтендант, круглий червонощокий чоловік, схожий швидше на рахівника, ніж на філософа, розмовляючи за обідом з лікарем, прокоментував цей рідкісний випадок:

— Ось вам доказ того, які чудеса може творити сила волі!

його співрозмовник, довготелесий худорлявий чоловік із люб'язними, проте аж ніяк не приємними манерами, за якими ховалася холодна іронія, відповів на те:

— Прошу вибачення, пане інтендант! Коли вішають за всіма правилами науки — а у випадку з Біллі мене спеціально було приставлено пильнувати за цим, то конвульсії у вішальника виникають внаслідок механічних скорочень його м'язів. Отже, ваш термін "сила волі" тут так само недоречний, як, даруйте на слові, термін "кінська сила".

— Гаразд, ви твердите про механічне скорочення м'язів, але чи обов'язкове воно в таких випадках?

— Безперечно, пане інтендант!

— Чому ж тоді, по-вашому, його не було цього разу?

— Пане інтендант, для мене ясно поки що тільки одне: ми дивимось на це загадкове явище зовсім різними очима. Ви все пояснюєте якоюсь химерною силою волі, хоч такого терміну поки що не зафіксовано в наукових словниках. Що ж до мене, то я ще не так багато знаю, щоб взагалі робити якісь висновки. Коли навіть погодитися з тим, що Біллове серце розірвалося від нервового потрясіння, відразу після того, як на його шиї затягнувся зашморг,— так, як у годиннику лопає перекручена пружина, — коли навіть погодитися з цим, то однаково, чим пояснити дивовижне явище, свідками якого ми були потім.

— Отже, ви вважаєте за щось ненормальне те, що тіло залишалося непорушним?

— Авжеж, я так вважаю, оскільки не можу пояснити причину цього явища.

— І все-таки скажіть, шановний пане,— напосідав інтендант,— чи цій людині вкоротив віку зашморг, чи вона стала жертвою психологічної ейфаназії?

— Психологічна ейфаназія, пане інтендант, така ж химера, як і ваша сила волі; перепрошую ще раз, але я не певен, чи цей термін можна вважати за науковий. Це швидше" образний, метафізичний вислів, одне слово — грецький. Однак,— різко змінив він тему розмови,— у лазареті на мене чекає пацієнт, якого я не хочу віддавати в руки своїх асистентів. Вибачте, але я мушу вас залишити.

І, підвівшись із стільця, він поважно рушив до дверей.

Розділ двадцять третій

У тиші, що панувала якийсь час після страти, поглибленій мірним плюскотом хвиль об корпус судна та лопотінням вітрила, коли стерновий на мить ухилився від курсу,— в тій глибокій тиші почав сповільна виникати звук, що його нелегко тут віддати словами. Кому траплялося чути шум гірського потоку під час тропічної зливи, хто чув, як перший водяний вал з глухим шумом рине вниз лісистим бескеттям, той може скласти приблизне уявлення про той звук. Здавалося, невиразний гомін долинає не з поблизької відкритої палуби, де з'юрмився натовп, а звідкись іздалеку. В мішанині слів і голосів важко було збагнути, що його викликало, можливо, якась примхлива зміна думок чи настроїв, така характерна для людської юрби, скажімо, моряки могли розкаюватися, що слідом за Біллі несамохіть повторили його благословення. Та не встиг ще той гомін піднестися до крику, як пролунала команда, приголомшлива тим більше, що впала зненацька, мов грім з ясного неба:

— Боцману взяти під свою команду вахту по правому борту й відвести її вниз!

Пронизливі, мов крик морського сокола, свистки боцмана та його заступників розтяли той лиховісний приглушений гомін і розвіяли його; скоряючись дії механізму дисципліни, юрба за хвилину поменшала вдвічі. Більшість тих, хто залишився, відразу ж було приставлено до поточних робіт — складати до трюму реї тощо, в разі потреби кожен палубний офіцер легко знайде, чим зайняти матросам руки.

Якщо військовий трибунал винесе смертний вирок у плаванні, то далі все робиться дуже швидко, але не настільки, щоб це надто впадало в око. Оскільки полотняний гамак—той самий, що за життя правив Біллі за ложе,— вже встигли пристосувати під домовину, навіть почепили тягарі з ядер, то помічникам бдцмана, змушеним виконувати обов'язки морських гробарів, залишилося зовсім небагато роботи. Коли все було готово, екіпаж, який щойно звільнив палубу, виконуючи подану команду, зібрали знову — цим разом дивитися похорон.

Немає потреби детально описувати цей обряд. Зауважимо лише, що коли перекинута за борт дошка звільнилася від своєї сумної кладі, знову почулося дивне гудіння людських голосів, цього разу змішане з іншими, такими ж нерозбірливими звуками — криком якихось великих морських птахів, принаджених загадковим виром на водяній гладіні, там, де в море шубовснув обважнілий гамак. Ті птахи підлетіли так близько до корабля, що чути було свистіння й сухий шелест їхніх довгастих заламаних крил. Коли корабель, пливучи з легким вітерцем, лишив за кормою те місце, де Біллі поглинула морська безодня, вони все ще кружляли там над водою, кидаючи на її поверхню тіні розпростертих крил і виповнюючи повітря криком, подібним до хрипучого реквієму.

Певна річ, у поведінці морських птахів, охоплених жадобою здобичі, не було нічого надприродного, проте не для команди: не забуваймо, що моряки минулого століття були вельми забобонні, а що вже казати про матросів військового корабля, чию увагу перед цим так вразила дивна нерухомість тіла, підвішеного високо вгорі, а потім на їхніх очах скинутого в морську безодню. В натовпі зчинилося сум'яття, загрожуючи неладом. Однак це тривало не довше хвилини. Зненацька розлігся барабанний дріб, закликаючи команду розходитися по місцях, і цей знайомий звук, що лунав щонайменше двічі на день, цього разу був незвично настирливий, хоч зрештою барабанщик міг би й не старатися: довголітня служба розвиває в простої людини якусь механічну покору, й вона відгукується на сигнали команд надзвичайно швидко, майже інстинктивно.

Барабанний дріб розігнав юрбу, більша частина якої подалася до батарей обох критих гарматних палуб. Обслуга, як звичайно, зайняла місця біля гармат і стояла мовчки, по команді "струнко". Незабаром перший помічник капітана, стоячи на кормовій палубі з кортиком під пахвою, по черзі прийняв рапорти у всіх командирів батарейних секцій, так само озброєних кортиками,— далі, звично відсалютувавши, склав рапорт капітанові. Цього разу церемоніал дещо затягнувся, бо команду розіслали на пости годиною раніше, ніж завжди. То було явне порушення статуту, й коли такий офіцер, як капітан Вер (педант, на думку багатьох людей), все-таки допустився його, то тільки тому, що добре усвідомлював всю небезпечність настрою, котрий тієї миті охопив моряків, а отже, й необхідність найрішучіших дій. "Для людини в житті найбільше важать форми,— любив він повторювати,— конкретні форми, й легенда про Орфея та його ліру, що зачаровує диких мешканців лісу, зайвий раз це потверджує". В такому ж дусі він висловився, зокрема, про наслідки, до яких призвела руйнація усталених форм по той бік Ла-Маншу.

...Далі все йшло звичною колією. Оркестр на кормовій палубі програв кант, після чого капелан відправив неодмінну ранішню службу. 4 Нарешті, барабан подав сигнал відбою, і моряки, заспокоєні музикою та релігійними обрядами, поставленими на службу дисципліні й війні, рушили в звичайному порядку на місця, де працювали, звільнившись від вахти коло гармат.

На той час уже зовсім розвидніло. Водяні випари, схожі на ягняче руно, зникли з обрію, виметені сонячним промінням, що недавно так їх красило. Очистившись від туману, повітря стало напрочуд ясне й тихе, мов біла гладінь мармурової брили, щойно відшліфованої каменярем.

Розділ двадцять четвертий

Якщо оповідач спирається більше на факти, ніж на власну фантазію, йому нелегко досягти художньої досконалості, притаманної витворові чистої уяви. Безкомпромісна, правдива розповідь неодмінно видаватиметься кострубатою, а її кінець куцим.

Історію Морського Бога, що трапилась у рік Великого бунту, подано тут якнайправдивіше. Вона, та історія, мала б закінчитися разом із його життям, однак я дозволю собі доповнити її трьома коротенькими розділами.

В епоху Директорії, під час масового перейменування суден флоту колишньої французької монархії, лінійний корабель "Святий Людо-вік" дістав назву "Атеїст". Ця назва, як і багато інших, запроваджених у революційному флоті, була виявом зухвалих почуттів з боку урядових властей, але водночас, як вдуматися, і найвлучнішим ім'ям, що його будь-коли мало військове судно, куди влучнішим, ніж "Спустошувач" чи "Еребус" ("Пекло"), чи інші назви бойових кораблів.

Так-от, саме на "Атеїста" наткнувся "Звитяжний", повертаючись до хМІсця розташування англійського флоту із спеціального рейсу, під час якого сталися вищеописані події.