Біллі Бад, формарсовий матрос - Сторінка 9

Невідомо, що там попервах замишляв цей слизькуватий молодик чи ті, хто його намовляв, у кожному разі, судячи з теперішньої його поведінки, він явно махнув на Біллі рукою.

Цей "скоростиглий", як і кожен з йрго поріддя, негідник, можна сказати, впіймав облизня: той, кого він силкувався як простачка заманити в пастку, саме своєю простотою звів його плани нанівець.

Прискіпливі читачі заперечать: мовляв, навряд чи Біллі міг утриматися, щоб не підійти до вахтового з бізань-щогли й не запитати прямо, що означала недавня розмова на нефі, яку він, Біллі, так рішуче урвав. Прискіпливі читачі, певно, вважатимуть, що для Біллі так само природно було б побалакати з товаришами і з'ясувати, чи справді той, з бізань-щогли мав підстави говорити про заворушення серед команди. Що ж, нехай читачі так вважають. Та, мабуть, треба чогось більшого, точніше, чогось іншого, ніж прискіпливість, щоб по-справжньому зрозуміти вдачу Біллі Бада.

А Клеггерт? Якщо пристати на думку, що він, одержимий мономанією, неспроможний був, попри всю свою витримку й розсудливість, приховати перелічених тут симптомів, то треба визнати, що ця недуга, мов незрима пожежа, охоплювала його чимдалі більше. Наближалася розв'язка.

Розділ шістнадцятий

Після загадкової розмови на нефі, так рішуче обірваної формар-совим, корабель жив звичайним своїм життям, аж поки не сталися деякі важливі події, яким ми й присвячуємо нашу подальшу розповідь.

Як уже згадувалося раніше, англійській ескадрі, що перебувала на той час у протоці Ла-Манш, бракувало фрегатів. їх не могли замінити повільніші лінійні кораблі, а тому "Звитяжного" іноді відряджали замість розвідувальних суден, а то й з особливими дорученнями. Очевидно, тут враховувалися як його мореплавні якості, рідкісні для кораблів такого типу, так і особа капітана: на думку багатьох людей, він був просто створений для доручень, під час виконання яких головне — не розгубитися в скрутну хвилину, і які, крім навичок доброго мореплавця, вимагали ще й знання чи таланту. Власне, один з таких досить далеких рейсів і здійснював тепер "Звитяжний". Флотилія вже залишилася далеко позаду, коли наприкінці пообідньої вахти було помічено чужий корабель, як виявилося — фрегат. Переконавшись із допомогою далекоглядної труби, що перевага в людях і гарматах на боці "Звитяжного", ворог вирішив рятуватися втечею, скориставшись із легкого ходу свого судна. Після погоні, наперед приреченої на невдачу — вона тривала десь до середини першої пів-вахти, — переслідуваний корабель зник за обрієм.

Ще не встигло влягтися збудження після недавньої погоні, як профос вигулькнув із свого підземного царства й став під грот-щоглою із шапкою в руці, чекаючи, щоб його помітив капітан Вер, що саме походжав сам один з навітряного боку, видно, трохи роздратований невдалою погонею. Клеггерт стояв на місці, відведеному для нижніх чинів на випадок, якби комусь із них захотілося звернутись в особистій справі до палубного офіцера чи до самого капітана. Та в ті часи матроси й унтер-офіцери, як правило, не користалися з цієї нагоди: так велів звичай, і ламати його можна було тільки в крайньому разі.

Поринувши у свої думки, капітан уже завертав до корми, як раптом відзначив, що він не сам; увагу його привернула шапка в профо-совій руці — знак шанобливого очікування. Слід сказати, що капітан познайомився з цим унтер-офіцером лиш напередодні відплиття із порту: переведений з корабля, поставленого на ремонт, Клеггерт був перший, хто посів на борту "Звитяжного" місце колишнього невдатного профоса, списаного на берег.

Ледве капітан упізнав того, хто так поштиво ждав, доки його помітять, як по обличчі його перебігла тінь. Так, мабуть, хмуриться людина, побачивши свого недавнього й ще добре не вивченого знайомого і вперше пройнявшись до нього невиразною огидою й нехіттю через якусь рисочку в його зовнішності. Зупинившись біля профоса, капітан промовив:

— Ну, що там у вас, профосе? Викладайте.

Тон офіційний, як звичайно, але у звертанні мовби вчувалися не* терплячі нотки. Клеггерт відгукнувся на ту заохоту чи швидше наказ із міною підлеглого, страшенно пригніченого тим, що приніс неприємні вісті, але сповненого рішучості різати правду в очі. Говорив він досить-таки вишуканою мовою, а зміст його розповіді зводився приблизно ось до чого: мовляв, під час погоні й приготувань до можливої сутички він мав чимало нагод наочно пересвідчитись у ненадійності щонайменше одного чоловіка з корабельної команди, а тим часом серед неї, якщо пригадати, є не тільки злочинці — учасники недавніх грізних заколотів, а й ті, хто, подібно до згаданої особи, став на службу його королівської величності не з власної волі.

На цьому місці капітан Вер урвав його трохи роздратовано:

— Не мудруй, чоловіче. Кажи просто: з примусу.

Клеггерт зробив згідливий жест і вів далі. Останнім часом він, тобто Клеггерт, став підозрювати, що з ініціативи згаданого моряка на кораблі виношується змова, але не вважав за можливе доповідати про цю підозру, доки вона не підтвердиться. Та сьогодні пополудні він помітив за згаданим моряком дещо таке, після чого його підозра щодо змови стала переростати в певність. Він глибоко усвідомлює, додав Клеггерт, яку велику відповідальність бере на себе, складаючи цей рапорт. Знає, чим його свідчення загрожують тому, проти кого вони спрямовані насамперед, і як поглиблять небезпідставну тривогу, що її, певно, відчуває кожний капітан після нечуваного замаху, ще свіжого в пам'яті,— мовив він засмучено,— як і недавні горезвісні події.

Слухаючи Клеггертові звіряння, капітан Вер спершу стривожився, але швидко заспокоївся і навіть відчув до профоса якусь відразу: йому щось явно не подобалося в цій людині. Проте він стримав своє бажання урвати Клеггерта, і той вів далі, вигукнувши наприкінці своєї розповіді:

— Не приведи господи, сер, щоб "Звитяжного" спіткало те, що...

— Годі про це! — рішуче перепинив профоса командир. Обличчя його потемніло з гніву: він-бо здогадався, що той мав на увазі корабель, де Норський бунт розгортався надто трагічно й життя командирів якийсь час висіло на волосинці. Капітана обурив цей натяк. Тоді навіть королівські офіцери говорили про недавні події з оглядкою, а тут якийсь унтер безцеремонно натякає на них у розмові зі своїм капітаном — та це ж просто зухвальство! Почуття власної гідності до того ж підказувало капітанові, що його намагаються залякати. Досі він завжди відзначав у своєму підлеглому неабиякий службовий такт, але сьогодні не без подиву пересвідчився у цілковитій його відсутності.

Та щойно ці думки й породжені ними сумніви промайнули йому в голові, як їх нараз витіснив ще не зовсім виразний здогад, даючи йому певний ключ до сприйняття лихих звісток... Заява профоса, сама її суть, не викликала в капітана Вера особливої тривоги, адже він здавна й до найменших подробиць знав життя на гарматній палубі й те, що там, як і" скрізь, де воно існує, не обходиться, всупереч поширеним уявленням, без інтриг і підступів. Він навіть вирішив не вживати негайних запобіжних заходів, обов'язкових після недавніх подій при перших, бодай найменших ознаках нового заворушення: цим він тільки посіяв би серед команди небажані думки про бунт, тоді як інформатор міг і збрехати, нехай це навіть його власний підручний, зобов'язаний, крім усього іншого, здійснювати поліційний нагляд за командою. Він би, може, й не зважився на це, якби ще раніше Клеггерт не почав дратувати його своїм ревним казенним патріотизмом, як здавалося капітанові, перебільшеним і штучним. Зрештою, своєю холоднокровністю й розрахованою на ефект манерою свідчити цей служака разюче нагадував капітанові одного корабельного оркестранта — клятвопорушника на карному процесі берегового трибуналу, до складу якого він, капітан Вер, входив, коли був іще в званні старшого лейтенанта.

Присадивши Клеггерта, капітан не дав йому отямитися:

— Кажете, на судні щонайменше один чоловік небезпечний. Назвіть його ім'я.

— Вільям Бад, формарсовий, сер.

— Вільям Бад? — із щирим подивом перепитав капітан.— Це той, кого наш старший лейтенант Радкліф недавно забрав з торговельного судна? Молодик Біллі, улюбленець команди... Морський Бог, як його величають?

— Так, сер. Це правда: він ще молодий і вродливий, а проте пройдисвіт. До товариства піддобрюється неспроста: в гіршому разі хоч буде кому сліпо вигороджувати його. Сподіваюсь, поручик Радкліф уже розповідав вам, сер, про його хитрощі: як той вистрибував на носі човна під корабельною кормою, коли його знімали з борту? У глибині душі він обурений своїм рекрутством, а щоб не показати цього, вдає із себе веселуна. Ви засліплені його вродою. Тим часом і рум'яне яблучко може бути червиве.

Видима річ, поява серед команди такої яскравої постаті, як Морський Бог, не лишилася поза увагою капітана. Звичайно, неохоче вдаючись у розмови з офіцерами, він цього разу поздоровив старшого лейтенанта Радкліфа з успіхом: мовляв, йому трапився чудовий представник genus homo хоч роздягай юнака і ліпи з нього скульптуру молодого Адама, ще не спокушеного змієм.

Офіцер-вербувальник, безперечно, розказав капітанові Беру, як Біллі прощався з "Правами людини", але незлобливо, ніби йшлося про якийсь смішний вибрик та й годі, хоч сам помилково вбачав у тому прощанні глум. Вчинок молодого моряка навіть сподобався капітанові, він захоплювався його мужністю: рекрутство не позбавило Біллі ні кмітливості, ні доброго гумору. Та й поведінка теперішнього формарсового, скільки міг помітити капітан, підтверджувала його перші здогади, а моряцький хист новобранця здавався безперечним. Капітан збирався навіть порекомендувати Біллі своєму помічникові, нехай би перевів його на таке місце, де б він частіше міг його бачити, тобто на марс бізань-щогли, замість вахтового по правому борту — чоловіка вже літнього і тому менш придатного для цієї служби.

До речі, справжнє місце молодого й здібного моряка, мабуть, саме на марсі бізань-щогли, званому ще капітанським, де не доводиться, як тим, хто порається коло нижніх вітрил на грот— і фок-щоглах, марудитися з величезними й важенними полотнищами, і його найчастіше туди й призначають, а внизу опиняються матроси з меншим досвідом, буває, навіть юнги.