Божі воїни - Сторінка 71

Буде, як Бог дасть. Ось Біблія... Відкрию як випаде, що прочитаю, тому збутися...

— І зробили вони закляттям, — промовив, випередивши священика, Урбан Горн, — усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча .

Болько Волошек шмагнув його поглядом, Горн притих. Але відразу озвався Рейневан.

— І спалив, — продовжив він, — Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня . Задумайся, Болько. Прийми рішення. Перш ніж буде запізно.

— Це революція, Болько, — говорив він, бачачи, що П'ястович не поспішає його перебити. — Світ набуває нового вигляду, набравши великі оберти. Колісниця історії мчить, жодна сила її вже не може стримати. Ти можеш сісти на неї або бути нею зметеним. Вибирай.

— Можеш, князю, — озвався Горн, бути з переможцями або серед переможених. Переможеним, стверджують класики, завжди біда. А переможцям... Переможцям влада і сила. Бо новий вигляд світ матиме і на мапах.

— Що?

— Sapienti sat dictum est. Кордонні стовпи, милостивий князю, буде пересунуто на користь переможців. І тих, хто стане їхніми союзниками.

— Це що, — в очах молодого князя з'явився блиск, — пропозиція? Оферта?

— Sapienti sat.

— Гм, — блиск не зникав. — І буде мені на користь, кажеш. А конкретно?

Горн зверхньо усміхнувся, поглядом показав на свої пута. На жест Волошека їх негайно перерізали. Побачивши це, Фалькенгайн забурчав знову, а йоанніт ляснув долонею по ефесу меча. А ксьондз аж підскочив.

— Пане! — заволав він. — Не слухай диявольських нашіптувань! Яд ці гуситські гадюки вливають у твої вуха. Пам'ятай про віру предків! Пам'ятай...

— Стули пельку, попе. Ксьондз підскочив ще вище.

— То ти такий? Ти такий? — заволав він ще голосніше, вимахуючи руками перед самим носом князя. — Знають тебе! Апостате! Відступнику! З єретиками зносишся! Лицарі! Бий його, хто в Бога вірує! Проклинаю тебе! Проклятий будь вдома і надворі, проклятий будь сплячий, устаючий, ходячий...

Болько Волошек навідліг пальнув його буздуганом у скроню. Залізна шестипера головка з чутним тріском розтрощила кістку. Ксьондз упав як підкошений, сіпаючись і смикаючись. Князь обернувся, на його люто перекошених губах був наказ. Але йому не довелося його видавати, поляки з випередженням читали наміри свого господаря. Кших з Костельця потужним ударом сокири розбив голову йоаннітові, який уже витягував меч, Правдзіц мізерикордією штрикнув Фалькенгайна в горло, Шляський Нечуя поправив уколом у спину. Трупи впали на долівку, кров розлилася калюжею.

Пахолки й пажі дивилися порозкривавши роти.

— От, — широко усміхнувся Огоньчик. — От щасливий деньочок. Давно вже мені не доводилося вбити хрестоносця.

— До війська! — крикнув князь. — До людей! Заспокоїти! Особливо німців. Якби котрийсь смикався, сокирою по чолу! І готуватися до виступу!

— До Ниси?

— Ні. До Крапковиць і Ополя. Виконувати!

— Так точно!

Болько Волошек обернувся, впився палаючим поглядом у Рейневана і Горна. Він дихав швидко, голосно і нерівно. Його долоні ходили ходором.

— Sapienti sat, — хрипко вимовив він. — Ви чули, що я наказав. Я відводжу військо, причому в такий спосіб, щоб уникнути контакту з вашими роз'їздами. Я не піду під Нису, не підтримаю єпископа. Прокоп повинен розглядати це як союзницький акт. Ви взамін пощадите мої маєтки. Глогувок... Але це не все. Не все, клянуся муками Спасителя!

— Повторите Прокопові... — молодий князь гордовито підняв голову. — Повторите, що альянс зі мною вимагатиме істотних змін на мапах. Конкретно...

* * *

— Конкретно, — повторив Горн, — Волошек зажадав вічного лен-на Гуквальдів, Пршибора, Острави і Френштата. Як ми узгодили, я пообіцяв йому їх. Але йому було мало, він вимагав Намислова, Ключборка, Грижова, Рибніка, Пщини і Битома. Я пообіцяв йому їх, брате Прокопе, також, ручаючись твоїм іменем. Поспішив?

Прокоп Голий відповів не зразу. Спершись спиною на бойовий віз, він їв стоячи, липовою ложкою черпав з горщика затірку, підносив до рота. Молоко висихало в нього на вусах.

За возом і спиною Прокопа ревіла і бушувала пожежа, великим вогнем палало місто Глухолази. Палав як смолоскип дерев'яний парафіяльний костел. Вогонь пожирав дахи і стріхи, дим бив у небо чорними клубами. Крик убієнних не стихав ні на мить.

— Ні, брате, не поспішив, — Прокоп Голий облизав ложку. — Ти поступив слушно, пообіцявши від мого імені. Ми дамо йому все, що обіцяно. Болькові належиться компенсація. За кривди. Бо якось так вийшло, що Змрзлік і Пухала, пустивши з димом Б'ялу і Прудник, з розгону спалили і його коханий Глогувок. Ми покриємо йому цю втрату. Більшість міст, яких він вимагає, і так, правду кажучи, ще тільки треба буде здобути. От і побачимо під час штурмів, який з князя Болька союзник. І нагородимо відповідно до заслуг для справи.

— І заслуг перед Богом, — вставив з повним ротом проповідник Маркольт. — Дідич Ополя повинен прийняти причастя з Чаші й присягнути чотирма статтями.

— Прийде і на це час, — Прокоп відклав миску. — Закінчуйте їсти.

На вусах Прокопа засихали молоко і борошно із затірки. За спиною Прокопа місто Глухолази перетворювалося на попелище. Мордовані мешканці вили різними голосами.

— Приготуватися до виступу! На Нису, Божі воїни! На Нису!

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ,

у якому в четвер вісімнадцятого березня 1428 року,

або, як зазвичай пишуть у хроніках: in crastino

Sancte Gertrudis Anno Domini МССССХХVІІI

якихось XIV тисяч чоловік скачуть один одному до

горлянок у битві під Нисою. Втрати переможених

становлять circa М полеглих. Втрати переможців

хронікарський звичай наказує оминути мовчанням.

— Гус єретик! — скандували перші шеренги вишикуваного на Монашому Лузі єпископського війська. — Гус єретик! Гу! Гу! Гу!

Звістка про таборитів, які підходять до Ниси, видно, дійшла до вроцлавського єпископа вже давно — воно й не дивина, бо досить складно виконати таємний маневр армією, яка налічує понад сім тисяч чоловік[37] і близько двох сотень возів — особливо якщо ця армія палить усі поселення на маршруті походу й поблизу нього, виразно позначаючи свій шлях загравами й димами. Тож єпископ Конрад мав досить часу, щоб сформувати військо. Досить часу мав клодзький староста, пан Пута з Частоловиць, щоби прибути з допомогою. Зібравши під своїм началом тисячу сто коней кінноти й майже шість тисяч мужицької піхоти, маючи сильний резерв і тил у вигляді озброєних ниських міщан та міських стін, єпископ і Пута вирішили прийняти битву в полі. Коли Прокоп Голий з'явився під Нисою, він застав у районі Монашого Лугу сілезців під зброєю і штандартами, вишикуваних і готових до бою. Він прийняв виклик.

Коли гейтмани вишикували військо — а вишикували вони його швидко — Прокоп приступив до молитви. Молився він спокійно й неголосно. Цілком ігноруючи прізвиська, що їх вигукували сілезці.

— Гус єретик! Гус єретик! Гу! Гу! Гу!

— Господи, — промовляв він, склавши руки. — Боже воїнства, до Тебе звертаємося в нашій молитві. Будь нам щитом та обороною, оплотом і чатівнею у небезпеках війни та кровопролитті. Милість Твоя хай буде з нами, грішними людьми.

— Диявольські сини! Диявольські сини! Гу! Гу! Гу!

— Прости нам провини й гріхи наші. Озброй війська міццю, будь з ними в бою, дай відвагу та мужність. Будь нам розрадою і притулком, дай нам силу перемогти антихристів, ворогів наших і Твоїх.

Прокоп перехрестився, хресне знамення сотворили й інші: Ярослав з Буковини, Ян Блег, Отік з Ложі, Ян Товачовський. Широко, по-православному, перехрестився князь Федір Острозький, який тільки-що повернувся, спаливши Малу Сьцінаву. Перехрестилися Добко Пухала і Ян Змрзлік, які повернулися, спаливши Стшелечки і Крапковиці. Маркольт, який стояв навколішках біля бомбарди, хрестився, бив себе в груди й повторював, що його culpa.

— Боже на небесах, — підвів ночі Прокоп. — Ти пануєш над силою моря, коли підіймаються хвилі, Ти їх втихомирюєш. Ти стиснув Рагава, як трупа, і сильним раменом Своїм розпорошив Своїх ворогів . Зроби, щоб і сьогодні з цього поля переможеною зійшла вража сила. До бою, браття. Починайте в ім'я Боже.

— Уперед! — заревів Ян Блег з Тєшниці, виїжджаючи танцюючим конем перед фронт війська. — Уперед, браття!

— Уперед, Божі воїни! — махнув буздуганом Зигмунт з Вранова, даючи знак підняти перед загоном дароносицю. — Починаємо!

— Почи-и-ина-а-аємо! — передавали по лінії сотники. — Почи-и-ина-а-аємо! ...Чи-и-ина-а-аємо! …Чи-и-ина-а-аєм...

Маса таборитської піхоти здригнулася, забряжчала латами й зброєю, ніби дракон лускою. І немов величезний дракон рушила вперед. Формація, що налічувала чотири тисячі чоловік, шириною по фронту в півтори тисячі, а глибиною на двісті п'ятдесят кроків, ішла прямо на зібране перед Нисою шльонське військо. Гуркотіли вмішані в лави вози.

Рейневан, який за взірцем Шарлея виліз, щоб краще бачити, на грушу на межі, видивлявся, але знайти єпископа Конрада серед сілезців не зумів. Він бачив тільки червоно-золоту єпископську корогву. Упізнав прапор Пути з Частоловиць і самого Путу, який клусував перед лавами лицарів і стримував їх від безладної атаки. Бачив численний загін йоаннітів, серед яких мав бути Рупрехт, любінський князь, який був, як-не-як, великим пріором ордену. Він помітив знаки і барви Людвіга, князя в Олаві і Нємчі. Помітив — і скреготнув зубами — корогву Яна Зембицького, з наполовину чорним і наполовину червоним орлом.

Таборити йшли, марширували рівною, розміреною ходою. Скрипіли осі возів. Схована за павезами , наїжачена вістрями лінія шльонської кметської піхоти не здригнулася, її командир, лицар-найманець у повному пластинчатому обладунку, чвалував уздовж шеренг, верещав.

— Витримають... — сказав до Прокопа Блажей з Кралуп, у його голосі бриніла тривога. — Вичекають, підпустять на постріл... Кіннота раніше не рушить...

— Уповай на Бога, — відповів Прокоп, не відводячи очей від поля. — Уповай на Бога, брате.

Таборити йшли. Усі побачили, як Ян Блег виїжджає на чоло, перед лави. Як дає знак. Усі знали, який наказ він дає. Понад маршируючими ротами здійнялася пісня. Бойовий хорал.

Ktož jsú boži bojovnici

A zákona jeho!

Prostež od Boha pomoci

A doufejte v nĕho!

Шльонська лінія виразно задрижала, павези захиталися, спи

си й алебарди загойдалися.