Божі воїни - Сторінка 73

Якщо не заплатять або порушать угоду, то й за сто років не піднімуться з руїн і попелищ. Поїдете зараз. Ви двоє. Горн і брат Дроссельбарт.

— А я? — запитав Рейневан. — Я ні?

— Ти ні, спокійно відповів Прокоп. — Ти щось занадто збуджуєшся, як на мій погляд. Я відчуваю в цьому якісь приватні інтереси, якусь злість, якусь особисту помсту. Мив цій кампанії реалізовуємо високі цілі та ідеї. Несемо істинне слово Боже. Палимо костели, в яких замість Бога поклоняються римському антихристові. Караємо прелатів, які продалися Риму, гнобителів, мучителів люду. Караємо спраглих слов'янської крові німців. Але крім високих ідей ми маємо ділові інтереси. Урожай був нікудишній, а ще ми починаємо відчувати наслідки блокади. Корець [39] жита коштує в Празі чотири гроші, Рейнмаре. Чотири гроші! Чехії загрожує голод. Ми вирушили у Шльонськ по здобич. По гроші. Якщо я можу мати гроші без бою і людських жертв — тим краще, тим більший зиск. Пакти й угоди, запам'ятай, — так само добрий спосіб вести війну, як обстріл з бомбард. Ти це розумієш?

— Розумію.

— Прекрасно. Але я однаково почекаю, поки це в тебе в душі вляжеться. А тим часом до Зембиць та Олави поїдуть Горн і Дроссельбарт. Без тебе. Для тебе в мене є інші завдання.

* * *

Наступного дня, в суботу перед неділею Judica яку в Шльонську називали Білою, а в Чехії — Смертною, Прокоп розпочав з Путою переговори стосовно викупу за взятих у битві полонених. Тим часом Ярослав з Буковини та Зигмунт з Вранова спалили Отмухов і Пачкув, прикрасивши небо двома величезними, видними здалеку стовпами диму. Отік з Ложі, Змрзлік і Товачовський теж часу не гаяли: спалили Віднаву і здобули замок Яворник. Не пас задніх і Пухала, який акуратно і методично палив єпископські села та фільварки.

Однак Прокоп знайшов хвильку для Рейневана. Відірвався від переговорів, щоби попрощатися. І дати останні вказівки.

— Твоє завдання, — повідомив він, — має першорядне значення для кампанії. Тепер, віч-на-віч, говорю тобі: воно значно важливіше, ніж переговори, які вестимуть Горн і Дроссельбарт. Я говорю тобі це, бо бачу, що ти все ще дуєшся за те, що я не послав тебе з ними. Повторюю: ти отримуєш у стократ важливіше завдання. І, не приховую, у стократ важче.

-Я виконаю його, брате Прокопе, — пообіцяв Рейневан. — На славу Чаші.

— На славу Чаші, — з притиском повторив Прокоп Голий. — Добре, що ти так міркуєш. І що розумієш, наскільки ти пов'язаний зі справою Чаші. Як і те, що тільки з нами ти помстишся за брата й за кривди від папістів. Тільки в такий і ні в який інший спосіб ти зможеш це зробити. Пам'ятай.

— Пам'ятатиму.

— Їдь з Богом.

* * *

Вони вирушили до полудня, п'ятеро кінних: Рейневан, Шарлей, Самсон, Бісклавре і Жехорс. Самсон віз приторочений до луки сідла фламандський гудендаг, Шарлей озброївся клинком, який називали фальшіоном, — грізного вигляду закривленим булатом, що розширювався до кінця. Таку зброю, попри її сарацинський вигляд, кували по всій Європі, а особливо популярною вона була в Італії. Вона була легша, ніж меч, і набагато зручніша в бою, особливо в тисняві.

Під спаленим Отмуховом вони переправилися на лівий берег Ниси і скерувалися до пасма Рихлебів. Подорожували маршрутом, яким кілька днів тому пройшли загони гуситів, усюди, куди сягало око, було видно сліди цього походу й ознаки реалізації високих цілей та ідей, які ніс Табор. Від костелів, у яких поклонялися римському антихристові, залишилися попелища. Де-не-де висів на сухій гілляці і якийсь прелат, що продався Римові. Круки, ворони, вовки та здичавілі пси жирували на трупах. У принципі, слід було припустити, що це трупи виключно спраглих слов'янської крові німців і ворогів Чаші, можна було вважати, що серед убитих нема ні в чому не винних і випадкових людей. Можна було так вважати. Але ніхто так не вважав.

Вони минули єпископське село Яворник, скерувалися в гори, на Крутвальдський перевал. А тут, весною, їх наздогнала зима.

* * *

Почалося невинно — із захмарення, з дещо різкішого й холоднішого вітру, з кількох дрібних сніжинок. Без попередження, моментально, кілька дрібних сніжинок перетворилися на густу білу заметіль. Лапатий сніг моментально покрив дорогу, забілив ялиці, заповнив колії. Подорожнім обліпив обличчя, танучи на віях, наповнив очі водою. Чим вище до перевалу, тим ставало гірше — лютий вітрисько викликав заметіль, вони перестали бачити що-небудь, крім білих від снігу грив коней. Осліпивши їх, заметіль заграла з іншими чуттями — у завірюсі, можна було поклястися, залунали дикий сміх, хихотіння, крики, виття. Ніхто з товариства не належав до занадто забобонних, але всі почали раптом якось дивно щулитися та горбитися в сідлах, а коні, хоч ніхто їх зовсім не підганяв, поклусували жвавіше, і тільки час від часу неспокійно хропли.

На щастя, дорога вивела їх у западину, яка додатково була закрита буковим лісом. А потім почули запах диму і побачили вогники.

Панувала тиша. У таку погоду навіть собакам не хотілося гавкати.

* * *

У корчмі, крім пива, подавали виключно оселедці, капусту й пісний горох: адже тривав Великий піст. Відвідувачів же було стільки, що для Рейневана і компанії ледве знайшлося місце. Серед клієнтів переважали гірники з Золотого Стоку і Цукмантля, не бракувало й воєнних біженців: з-під Пачкова, з-під Віднави, навіть з-під Глухо-лазів. Гуситська навала, ясна річ, зайняла основне місце в тематиці розмов, витіснивши навіть економіку та секс. Усі говорили про гуситів. Жехорс не був би собою, якби не скористався нагодою.

— Що вам скажу, те скажу, — правив він, коли його допустили до слова. — Один у світі порається порядною працею і справедливо споживає хліб насущний. Але інші їдять цей самий хліб як злодії та грабіжники, бо на нього не заробили, а вкрали його в трудящих, пограбували. А до них якраз і належать пани, прелати, ксьондзи, ченці та черниці, які ссуть людей, як ті п'явки, які не так чинять, як Євангеліє навчає і наказує, а зовсім навпаки і всупереч. Отож усі вони є ворогами закону Божого і заслуговують кари. А знаєте, браття, в який-то спосіб недавно рятували свої хати і добро кметі з-під Кетрша і Глубчиць? У такий, що самі брали справи у свої руки і вирішували. Коли чехи до них доходили, то бачили, що костел і панський замок уже в попелищах, а пан з плебаном теліпаються в зашморгах. Обміркуйте цю річ, браття-християни... Добре обміркуйте [40]!

Слухачі кивали головами, так, так, правда, правда, добре каже, гноблять нас вельможі та володарі, жити не дають, ще пива, господарю, а попи та ченці — найгірші кровопивці, бодай би їх та й чорти взяли, пива, пива, mehr Bier , а податками, verfluchte Scheisse , нас, певно, невдовзі задушать, важкі часи настали, бабам йно курвівство в голові, молодь біситься і старших не слухає, раніше того не було, ще пива, , mehr Bier, та відчопуйте ж бочівку, господарю, солоний той ваш оселедець, най би його холера.

Шарлей стиха матюкався, нахилившись над мискою, Самсон стругав кілок і зітхав. Рейневан жував горох, який без жиру мав смак корму для курей. Під низькою і закопченою брусованою стелею корчми клубочився дим, гойдалося павутиння і танцювали примарні тіні.

* * *

Вони переночували в стайні, а вранці вирушили в дальший шлях, у напрямі Льондека. Рейневан і Шарлей не забули Жехорсові його вчорашнього виступу. Його відвели убік, де йому довелося вислухати кілька зауважень, що стосувалися головним чином засад конспірації. До Клодзька, нагадав Рейневан, Фогельзанг прямує із секретною й важливою місією. Це вимагає таємності та скритності. Надмірне привертання до себе уваги може цій місії зашкодити.

Жехорс попервах трохи надувся, послався на накази, які йому дав безпосередньо Прокоп. Саме пропаганда, яка поширювалася серед селян, чванився він, похитнула бойовий дух єпископської піхоти під Нисою, і так далі, і так далі. Врешті-решт він погодився зберігати трохи більшу таємність. Витримав якихось півмилі — до розташованого за півмилі за Льондеком села Радохів.

— Що вам скажу, те вам скажу, — вигукував він, вилізши на бочку, до громади селян та біженців. — Обманюють попи та вельможі, буцімто чехи несуть війну. Брешуть! Це не війна, а братерська допомога, місія миру. З місією миру прибувають до Шльонська Божі воїни, бо мир, pax Dei , — це для добрих чехів найбільша святиня. Але аби був мир, тра перемогти ворогів миру, як мус, то й зброєю і силою! Не братній шльонський народ чехам ворог, а єпископ Вроцлава, лотр, гнобитель і тиран. Вроцлавський єпископ з дияволом у змові, криниці затруює, задумав заразу по Шльонську поширити, людей винищити. Отож чехи йно проти єпископа, проти попів, проти німців! Простий люд лякатися чехів не мусить!

Коли натовп згустився, поле для показу знайшов і Бісклавре. Він прочитав зібраним лист Ісуса Христа, який упав на поле поблизу Опави.

— О ви, грішники та нечестивці, — проникливо читав він, — наближається вам кінець. Я терплячий, але якщо з Римом, з цією звіриною вавилонською, не порвете, прокляну вас разом з Отцем своїм і з ангелами своїми на віки віків. Зішлю на вас град, вогонь, блискавиці і бурі, щоб згинули ваші труди, і знищу ваші виноградники, і заберу у вас усіх ваших овець. Каратиму вас поганим повітрям, введу вас у велику нужду. Отож нагадую вам і забороняю давати десятину негідним папістам, пресвітерам і єпископам, слугам антихристовим; забороняю їх слухати. А хто відступиться, той не побачить життя вічного, а в домі його народяться діти сліпі, глухі та пархаті...

Слухачі хрестилися, їхні обличчя були викривлені страхом. Шарлей матюкався собі під ніс. Самсон спокійно мовчав і прикидався ідіотом. Рейневан зітхав, але вже нічого не починав і нічого не говорив.

* * *

Долина В'ялої вивела їх прямо в Клодзьку улоговину, на постій вони зупинилися в корчмі під поселенням Желязно. Густина постоялих дворів і корчем не дивувала, вони-бо подорожували торговим шляхом, який був особливо популярний серед купців, що хотіли у дорозі до Чехії оминути клодзькі мита і митні палати. З огляду на значну висоту Крутвальдського перевалу дорога була досить обтяжливою для навантажених возів, але купці, які подорожували без вантажу, часто вибирали саме цю дорогу. Товариство ж вибрало її з інших причин.

У корчмі в Желязні, крім купців, подорожніх і звичайних останнім часом воєнних біженців, зупинилася на постій група вагантів, трубадурів і веселих жаків, які створювали чимало галасу і сум'яття.