Час погорди - Сторінка 31

Я знаю, що розкоші, якими оточив тебе Візімір, значать для тебе більше, аніж солідарність Братства. Це саме стосується тебе, Сабріно, бо ти відіграєш таку саму роль у Каедвені. Кейра Метц і Трісс Мерігольд репрезентують інтереси Фольтеста з Темерії, Радкліфф є знаряддям Демавенда з Аердіну…

— Яке це має значення, Тіссає?

— Інтереси королів не мусять збігатись з нашими. Я чудово знаю, про що йдеться Королі розпочали винищення ельфів та інших нелюдів. Може ти, Філіппо, вважаєш це слушним. Може ти, Радкліффе, вважаєш доцільним допомагати військам Демавенда в облавах на Scoia'tael. Але я проти цього. І не дивуюсь Енід Фіндабайр, що теж проти. Але це ще не означає зради! Не перебивайте мене! Я чудово знаю, що задумали ваші королі, знаю, що вони хочуть розпочати війну. Дії, які б мали запобігти тій війні, це може й зрада в очах твого Візіміра, але в моїх ні. Якщо хочеш ув'язнити Вільгефортца і Франческу, посадіть також і мене!

— Про яку війну тут йдеться? Мій король, Естерад з Ковіру, не підтримає жодних агресивних дій проти імперії Нільфгаарду! Ковір є і зостанеться нейтральним!

— Ти є членом Ради, Кардуіне! А не послом твого короля!

— І хто це каже, Сабріно?

— Досить! – Філіппа вдарила кулаком у стіл. – Я заспокою твою цікавість, Кардуіне. Ти питаєш, хто готує війну? Її готує Нільфгаард, який збирається нас атакувати і знищити. Але Емгир вар Емрейс пам'ятає Содденський Пагорб, і цього разу вирішив убезпечитись, виключивши чародіїв з гри. З цією метою зв'язався з Вільгефортцем з Роггевеену. Купив його, обіцяючи владу і почесті. Так, Тіссає. Вільгефортц, герой Соддену, має стати намісником і володарем всіх здобутих країв Півночі. Це Вільгефортц, з допомогою Терранови і Феркарта, має правити провінціями, які з'являться замість підкорених королівств, це він має вимахувати нільфгаардським батогом над населяючими ті краї невільниками, які гаруватимуть для Імперії. А Франческа Фінабайр, Enid an Gleanna, має стати королевою держави Вільних Ельфів. Звісно, воно буде нільфгаардським протекторатом, але ельфів цього вистачить, якщо тільки імператор Емгир дасть їм вільну руку у винищення людей. А ельфи нічого так не прагнуть, як мордувати Dh'oine.

— Це тяжкі звинувачення. Тому й докази мають бути так само вагомими. Але поки ти кинеш свої докази на шальки, Філіппо Ейльхарт, усвідом моє ставленняю. Докази можна фабрикувати, вчинки та їх мотиви можна інтерпретувати. Але існуючих фактів це не змінить. Ти заламала єдність і солідарність Братства, Філіппо Ейльхар. Ти закувала членів Капітули в кайдани як бандитів. Навіть не смій мені пропонувати посади в новій Капітулі, яку збирається створити твоя шайка путчистів, що продалась королям. Між нами є смерть і кров. Смерть Гена Гедимгейта. І кров Лідії ван Бредевоорт. Ця кров пролита зі зневагою. Ти була моєю найліпшою ученицею, Філіппо Ейльхарт. Я завжди пишалась тобою. Але тепер я маю для тебе виключно зневагу.

*******

Кейра Метц була блідою як пергамент.

— Від якогось часу – прошепотіла – у Ґарстанзі є ніби тихіше. Закінчилось… гасають палацом. Там п'ять поверхів, сімдесят шість кімнат і зал. Є де гасати…

— Ти мала говорити про Єнніфер. Поспішай. Я боюсь, що ти зомлієш.

— Про Єнніфер? Ах, так… Все йшло за нашим планом, коли раптом з'явилась Єнніфер. І привела до залу того медіума…

— Кого?

— Дівчину, може чотирнадцятирічну. Сіре волосся, великі зелені очі… Поки ми зуміли добре її розгледіти, дівчина почала віщувати. Повідала про події у Доль Ангрі. Ніхто не мав сумніву, що вона говорить правду. Вона була у трансі, а у трансі не брешуть.

********

— Вчора вночі – сказала медіум – війська зі знаками Лірії і штандартами Аердіну здійснили агресію на імперію Нільфгаард. Атаковано Ґлевітцінген, пограничний форт у Доль Ангрі. Герольди в ім'я короля Демавенда відсурмили довколишніми селами, що від сьогодні Аердін переймає владу над усім краєм. Населення закликано до збройного повстання проти Нільфгаарду…

— Це неможливо! Це огидна провокація!

— Як гладко проходить через твої вуста це слово, Філіппо Ейльхарт – спокійно промовила Тісая де Вріес. – Але не обманюйся, твої крики не перервуть трансу. Кажи далі, дитинко.

— Імператор Емгир вар Емрейс віддав наказ, щоб відповісти ударом на удар. Сьогодні вдосвіта нільфгаардські війська увійшли до Лірії та Аердіну.

— Отак ось – усміхнулась Тіссаая – наші королі показали, які то з них розумні, просвічені і люблячі мир правителі. А деякі з чародіїв довели, чій справі вони насправді служать. Тих, що могли б запобігти загарбницькій війні, заздалегідь закуто у кайдани з двимериту і їм висунуто облудні звинувачення…

— Це все брехня!

— До сраки вас всіх! – раптом закричала Сабріна Ґлевіссіг. – Філіппо! Що це все значить? Що має значити той бій у Доль Ангрі? Чи ми не домовлялись, щоб не починати завчасно? Чому той чортів Демавенд не стримався? Чому та курва Мева…

— Замовч, Сабріно!

— Але ж ні, хай говорить – Тіссая підняла голова. – Нехай скаже про сконцентровану на кордоні армії Хенсельта з Каедвену. Хай скаже про війська Фольтеста з Темерії, які вже мають спускати на воду човни, які до цього часу ховали у заростях над Яругою. Нехай скаже про експедиційний корпус під командуванням Візіміра з Реданії, що стоїть над Понтаром. Чи ти думала, Філіппо, що ми є сліпими і глухими?

— Це є одна велика бісова провокація! Король Візімір…

— Король Візімір – обірвав безпам'ятним голосом сіроволосий медіум – був вчора вночі убитий. Стилетом змовника. Реданія вже не має короля.

— Реданія вже віддавна не має короля – Тіссая де Вріес підвелася. – У Реданії панувала ясновельможна Філіппа Ейльхар, гідна наступниця Раффарда Білого. Готова пожертвувати заради абсолютної влади десятками тисяч життів.

— Не слухайте її! – закричала Філіппа. – Не слухайте того медіума. Це знаряддя, безтямне знаряддя… Кому ти служиш, Єнніфер? Хто тобі наказав привести сюди цю потвору?

— Я – промовила Тіссая де Вріес.

*******

— Що було далі? Що сталось з дівчиною? З Єнніфер?

— Не знаю – Кейра закрила очі. – Тіссая раптом зняла блокаду. Одним закляттям. Я нічого подібного у житті не бачила… Вона ошелешила, заблокувала нас, а потім звільнила Вільгефортца та інших… А Франческа відкрила входи до підземель і у Ґарстанзі раптом зароїлось від Scoia'tael. Керував ними дивак у латах і крилатому, нільфгаардському шоломі. Їм допомагав тип з відміткою на обличчі. Він умів кидати закляття. І закриватись від магії…

— Ріенс.

Може, я не знаю. Було гаряче… Стеля завалилась… Закляття і стріли… Різанина… Серед них убитий Феркарт, серед серед нас убитий Дрітгельм, убитий Радкліфф, убиті Мараурд, Рейєн і Бьянка д'Есте… Контужена Трісс Мерігольд, поранена Сабріна… Коли Тіссая побачила трупи, зрозуміла свою помилку, намагалась захистити нас, намагалась стримати Фільгефортца і Терранову… Вільгефортц висміяв її і познущався. Тоді вона втратила голову і втекла. Ох, Тіссає… Скільки трупів…

— Що з дівчиною і Єнніфер?

— Не знаю – чародійка зайшлася кашлем, сплюнула кров'ю. Дихала дуже швидко і з виразним зусиллям. – Після якогось з вибухів на якийсь час я втратила свідомість. Той з шрамом на обличчі і його ельфи схопили мене. Терранова спершу мене скопав, а потім викинув у вікно.

— Це не тільки нога, Кейро. Ти маєш зламані ребра.

— Не залишай мене.

— Мушу. Я повернусь по тебе.

— Авжеж.

*******

Спершу був тільки миготливий хаос, пульсування тіней, нуртування мороку і світла, хор белькотливих, долинаючих з провалля голосів. Раптом голоси набрали сили, довкола лунак вереск і гуркіт. Ясність серед мороку перетворилась на вогонь, що пожирав килими й гобелени, снопами іскор, які здавалось пирскали зі стін, з балюстради і з колон, які підтримували склепіння.

Цирі похлинулась димом і зрозуміла, що це вже не сон.

Спробувала підвестись, спираючись на руки. Потрапила долонею у вологе, подивилась вниз. Вона стояла на колінах у калюжі крові.

Поруч лежало нерухоме тіло. Тіло ельфа. Зрозуміла це одразу.

— Встань.

Єнніфер стала поруч. У долоні мала стилет.

— Пані Єнніфер… Де ми? Я нічого не пам'ятаю…

Чародійка швидко вхопила її за руку.

— Я з тобою, Цирі.

— Де ми? Чому все горить? Хто цей… Цей тут?

— Я казала тобі, роки тому, що Хаос витягує руку по тебе. Пам'ятаєш? Ні, напевне не пам'ятаєш. Той ельф простягав по тебе руку. Я мусила убити його ножем, бо його наймачі тільки чекають, щоб якась з нас виявила себе, вживаючи магію. І дочекаються, але ще не тепер… Ти вже цілком очуняла?

— Ці чародії… — прошепотіла Цирі. – Ті у великій залі… Що я їм сказала? І Чому я це сказала? Я зовсім не хотіла… Але я мусила сказати? Чому? Чому, пані Єнніфер?

— Тихо, бридунко. Я зробила помилку. Ніхто не досконалий.

Знизу розлягся гук і пронизливий крик.

— Ходи. Швидко. Ми не маємо часу.

Побігли коридором. Дим був щораз густішим, душив, давив, осліплював. Мури тремтіли від вибухів.

— Цирі – Єнніфер затрималась на повороті коридору, сильно стисла долоню дівчинки. – Тепер послухай мене, послухай уважно. Я мушу тут залишитись. Ти бачиш ті сходи? Спустимся ними...

— Ні! Не залишай мене саму!

— Я мушу. Повторюю, спустишся тими сходами. На самий низ. Там будуть двері, за ними довгий коридор. У кінці коридора є стайня, у ній стоїть один осідланий кінь. Тільки один. Виведиш його і осідлаєш. Це навчений кінь, його використовують гінці, що їдуть до Локсії. Він знає дорогу, слід тільки його підганяти. Коли ти будеш у Локсії, відшукаєш Маргариту і віддашся під її захист. Не полишай її навіть на крок…

— Пані Єнніфер! Ні! Я не хочу бути сама!

— Цирі – тихо промовила чародійка. – Я вже колись казала тобі, що все, що я роблю, роблю для твого добра. Довіряй мені. Прошу тебе, довіряй мені. Біжи.

Цирі була вже на сходах, коли ще раз почула голос Єнніфер. Чародійка стояла біля колони, вперши у неї голову.

— Я люлю тебе, донечко – промовила невиразно. – Біжи.

*******

Її оточили на середині сходів. Знизу двоє ельфів з більчачими хвостами на шапках, зверху – чоловік у чорному одязі. Цирі без роздумів перескочила через балюстраду і втекла у бічний коридор. Вони побігли за нею.