Дитинство, хлоп'яцтво і юнацтво - Сторінка 23

Мені стало сумно, що він розлюбив нас, і хотілося показати йому це почуття.

— Дозвольте, я допоможу вам, Карле Івановичу,—сказав я, підходячи до нього.

Карл Іванович глянув на мене й знов одвернувся, але в швидкому погляді, що він його на мене кинув, я прочитав не байдужість, якою я пояснював його холодність, а щирий зосереджений сум.

— Бог усе бачить і все знає, і на все його свята воля,— сказав він, випростуючись на ввесь зріст і тяжко зідхаючи.— Так, Миколонько,—говорив він далі, помітивши, що я дивлюсь на нього з виразом щирого співчуття,—моя доля бути нещасному з самого мого дитинства й до самої смерти. Мені завжди платили злом за добро, що я його робив людям, і моя нагорода не тут, а звідти,—сказав він, указуючи на небо.—Коли б ви Знали мою історію і все, чого я зазвав у житті... Я був швець, я був салдат, я був дезертир, я був фабрикант, я був учитель, а тепер я нуль. Я, як і божий син, не маю місця, куди прихилити голову,—закінчив він і, заплющивши очі, сів у своє крісло.

Помітивши, що Карл Іванович перебуває в тому чутливому настрою, коли він, не звертаючи уваги на слухачів, висловлює для самого себе свої заповітні думки, я мовчки й не спускаючи очей з його доброго обличчя, сів на ліжкові.

— Ви не дитина, ви можете розуміти. Я вам розповім свою історію й усе, чого я зазнав у цьому житті. Колинебудь ви згадаєте старого друга, що дуже вас любив, діти...

Карл Іванович сперся рукою на столик, що стояв коло нього, понюхав табаки і, звівши очі до неба, тим особливим, рівномірним горловим голосом, яким він здебільшого, диктував нам, так почав оповідати:

"Я бил нешаслів ішо во чрева моєй матері. Das Unglück verfolgte mich schpn im Schosse meiner Mutter",— сказав він ще раз з іще більшим почуттям.

Карл Іванович не один раз? в однаковому порядку, в тих і самих виразах і з завжди однаковими інтонаціями розповідав мені потім свою історію, отож я й гадаю, що зможу передати її майже од слова до слова, крім, звичайно, неправильности мови, про що читач може мати уявлення з першої фрази. Чи була це справді його історія, чи витвір фантазії, що народився підчас самотнього життя його в нашій сім'ї, якому він і сам почав вірити через часте повторювання, чи він лише прикрасив фантастичними фактами справжні події свого життя—я ще не вирішив цього й досі. З однієї сторони, він із дуже живим почуттям і методичною послідовністю, що становлять головні ознаки правдоподібности, розповідав свою історію, щоб можна було не вірити їй; з другої сторони, надто багато було поетичних моментів у його історії, так що саме ці моменти й викликають сумнів.

"У моїх жилах тече шляхетна кров графів фон-Зом-мерблят! In meinem Adern fliesst das edle Blut der Grafen von Sommerblatt! Я народився через шість тижнів після весілля. Чоловік моєї матері (я звав його татком) був орендар у графа Зоммерблят. Він не міг забути сорому моєї матері й не любив мене. У мене був маленький брат Johann і дві сестри, але я був чужий у своїй власній сім'ї. Ich war ein Fremder in meiner eigenen Familie! Коли Johann пустував, татко говорив: "З цісю дитиною Карлом я не матиму й хвилини спокою!" і мене лаяли та карали. Коли сестри сварилися поміж себе, татко говорив: "З Карла ніколи не буде слухняного хлопчика!" і мене лаяли та карали. Лише добра моя ненька любила й голубила мене. Часто вона казала мені: "Карле, йди сюди, до моєї кімнати", і вона потихеньку цілувала мене. "Бідний, бідний Карле, — казала вона,—ніхто тебе не любить, але я ні на кого тебе не зміняю. Одного просить у тебе твоя матуся,—говорила вона мені:—вчись добре й будь чесна людина, бог не покине тебе. Trachte nur ein ehrlicher Deutscher zu werden,—sagte sie,—und der liehe Gott wird dich nicht verlassen!" І я старався. Коли мені вийшло чотирнадцять років, і я міг іти до причастя, моя матуся сказала моєму таткові: "Карл уже великий хлопець, Густаве, що будемо з ним робити?" 1 татко сказав: "Не знаю!" Тоді матуся сказала: "Віддамо його до міста, до п. Шульц, нехай він буде швець". І татко сказав: "Гаразд". Und mein Vater sagte: "gut". Шість років і сім місяців я жив у місті в шевця, і хазяїн любив мене. Він сказав: "Карл добрий робітник і незабаром він буде мій Geselle!" Але... чоловік стріляє? а бог кулі носить: 1796 року була призначена Conscription, і всі, хто міг служити, од вісімнадцяти до двадцяіь першого року мусили зібратись до міста.

"Татко й брат Johann приїхали до міста, і ми разом пішли тягти жеребки, кому бути Soldat і кому не бути Soldat. Johann витяг нещасливий нумеро—він мав бути Soldat; я витяг щасливий нумеро—я не мав бути Soldat. І татко сказав: "Мав я одним-одного сина, та й із тим маю розлучитися. Ich hatte einen einzigen Sonn und von diesem muss ich mich trennen!"

"Я взяв його за руку й сказав: а Нащо ви сказали отаке, татко. Ходіть зі мною, я вам скажу щонебудь". І тато пішов. Тато пішов, і ми сіли в трахтирі за маленький столик. "Дайте нам пару Bierkrug",—сказав я, і нам принесли. Ми випили по шклянка, і брат Johann теж випив.

"Татко,—сказав я,—не кажіть так: "мав я одним-одного сина, та й із ним маю розлучитись". Мені серце хоче вистрибнути, коли я цього чую. Брат Johann не служитиме,—я буду Soldat... Карл тут нікому не потрібний, і Карл буде Soldat.

"Ви чесна людина, Карле Івановичу! — сказав мені татко й поцілував мене.—Du bist ein braver Bursche!—sagte mir mein Vater und küsste mich.

"І я був Soldat".

IX. ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОЇ

"Тоді був страшний час, Миколонько,—говорив далі Карл Іванович,—тоді був Наполеон. Він хотів завоювати Німеччину, і ми боронили свою батьківщину до останньої краплі крови. Und wir vertheidigten unser Vaterland bis auf den letzten Tropfen Blut!

"Я був під Ульм, я був під АвстерліцІ Я був під Баграм! ich war bei Wagram!"

— Невже ви теж воювали?—спитав я, здивовано дивлячись на Карла Івановича.—Невже й ви убивали людей?

Карл Іванович одразу заспокоїв мене щодо цього.

"Якось французький Grenadier відстав від своїх і впав на шляху. Я прибіг з рушницею і хотів проколоти його, aber der Franzose warf sein Gewehr und rief pardon і я пустив його.

"Під Ваграм Наполеон загнав нас на острів і оточив так, що ні від кого не могло бути порятунку. Протягом трьох діб ми не мали живности, і ми стояли ио коліно в воді. Скажений Наполеон не брав і не пускав нас Und der Bösewicht Napoleon wollte uns nicht gefangen nehmen und auch nicht freilassen.

"На четвертий день нас, богу дякувати, забрали в полон і відвели до фортеці. На мені був синій панталон, мундир із доброго сукна, п'ятнадцять талярів грошей і срібний годинник— подарунок мого тата. Французький Soldat усе взяв у мене. На моє щастя, в мене було три червінці, що їх матуся зашила мені під фуфайку. їх ніхто не знайшов..

"У фортеці я не хотів лишатися довго й вирішив тікати. Одного разу на велике свято я сказав сержантові, що доглядав нас: "Пане сержанте, сьогодні велике свято, я хочу відзначити його. Принесіть, будь ласка, дві пляшечки мадери, і ми з вами вип'ємо її". І сержант сказав: "гаразд". Коли сержант приніс мадер і ми випили по чарочці, я взяв його за руку й сказав: "Пане сержанте, може й ви маєте батька й матір!.." Він сказав: "Маю, пане Мауер". "Мої батьки,—я сказав:—вісім років не бачили мене й не рнають, чи кістки мої давно лежать уже в сирій землі. О, пане сержанте! У мене є два червінці, що були під моєю фуфайкою: візьміть їх і пустіть мене. Зробіть мені добро, і моя матуся все життя молитиме за вас всемогущого бога".

Сержант випив чарочку мадер і сказав: "Пане Мауер, я дуже люблю й жалію вас, але ви полонений, а я Soldat". Я потиснув йому руку й сказав: "Пане сержанте!" Ich drückte ihm die Hand und sagte: "Herr Sergeant!"

"І сержант сказав: "Ви бідна людина, і я не візьму ваші гроші, але допоможу вам. Коли я піду спати, купіть відро горілки салдатам, і вони спатимуть. Я не буду дивитись на вас".

"Він був добра людина. Я купив відро горілки, і коли Soldat були п'яні, я взяв чоботи, старий шинель і тихенько вийшов за двері. Я пішов на вал і хотів плигати, але там була вода, і я не хотів зіпсувати останню одежу: я пішов у ворота.

"Вартовий ходив із рушницею auf und ab і дивився на мене. "Qui vive?" sagte er auf einmal, і я мовчав. "Qui vive?" sagte er zum zweiten Mal, і я мовчав. "Qui vive?" sagte er zum dritten Mal, і я бігав. Я стрибнув у вода, вилізав на другий сторона й тікав. Ich sprang in'sWasser, kletterte auf die andere Seite und machte mich aus den Staube.

"Цілу ніч я біг шляхом, а коли розвиднілось, я боявся, щоб мене не впізнали, і сховався в високе жито. Там я став навколішки, згорнув руки, подякував отцеві небесному за те, що він урятував мене, і спокійно заснув. Ich dankte dem Almächtigen Gott für Seine Barmherzigkeit und mit beruhigtem Gefühl schlief ich ein.

"Я прокинувся ввечері й пішов далі. Коли от велика німецька хура на двоє вороних коней наздогнала мене. На возі сидів гарно вдягнений чоловік, курив люльку й дивився на мене. Я пішов потихеньку, щоб хура мене випередила; але я йшов потихеньку, і хура їхала потихеньку, і чоловік дивився на мене; я йшов швидче, і хура їхала швидче, і чоловік дивився на мене.

Толстой—9.

"Юначе,—сказав він,—куди ви йдете так пізно?" Я сказав: "Я йду до Франкфурту". "Сідайте на мого воза: місце і я довезу вас... Чого це ви яічого не маєте при собі, борода ваша не голена й одежа ваша в болоті?" спитав він мене, коли я сів ІЗ ним. "Я бідний чоловік,—я сказав:—хочу нанятись денебудь на фабрик; а одежа в болоті через те, що я впав на дорозі"" "Ви говорите неправду.юначе,—сказав він,—по дорозі тепер сухо" "І я мовчав.

"Скажіть мені всю правду,-—сказав мені добрий чоловік:— хто ви й звідки йдете? Обличчя ваше мені сподобалося і, коли ви чесна людина, я допомоясу вам".

"І я сказав йому все. Він сказав: "Добреє юначе, їдьмо до моєї канатної фабрик. Я дам вам роботу, одежу, гроші, і ви житимете в мене".

"І я сказав: гаразд.

"Ми приїхали до канатної фабрик і добрий чоловік сказав своїй жінці: "От юнак, що воював за свою батьківщину і втік ІЗ полону; він не має ні дому, ні хліба. Він житиме в мене. Дайте йому чисту білизну й нагодуйте його".

"Я півтора роки жив на канатній фабриці, і мій хазяїн так полюбив мене, що не хотів пустити.