Герої пустинних горизонтів - Сторінка 46

- Джеймс Олдрідж -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Знаючи її невситимий потяг до знань, він запідозрив, що Тесе, мабуть, і тепер вивчає ці науки.

Він одкинувся на спину, поклавши два томи Теннісона собі на живіт, і промовив, думаючи вже про поета.

— Я люблю природу Англії. Але як я ненавиджу десять тисяч в'язниць, що ними є її міста й села! Я б ніде не міг жити — тільки в Лондоні. Лондон — це живий мозок. Як ти терпиш життя отут?

Він знав, що в глибині душі Тесе ненавидить Уестленд, хоч і навчилася жити в ньому і навіть уривати собі якесь щастя з цього життя. Але Тесе несподівано відповіла:

— А хіба Лондон може дати мені щось більше за це місто?

Розмова про Лондон раптом злякала Гордона, і він поспішно змінив тему, заговоривши про Теннісона. Він сказав що ніяк не може зрозуміти, чому Т. Е. Лоуренс так захоп *ювався "Смертю Артура"20 Мабуть, єдиним поясненням цього є сентиментальна готська уява Лоуренса або гой факт, що історія з Екскалібуром21 нагадує деякі з найгірших героїчних арабських балад. Гордон розповів Тесе, як він одного разу спробував прочитати художній переклад "Смерті Артура" на зборищі кочовиків, серед яких були Гамід, хлопчаки і обидва головорізи — охоронці Алі та Бекр. Вірші сподобалися тим, хто зберіг дитячу вдачу: Бекру було аж до сліз шкода меча, хлопчакам — короля. Але Гамід заявив, що вся ця історія надумана і що її, напевне, вигадав який-небудь балакун-завсідник з сірійської кав'ярні, який мріє про надлюдину і разом з тим не має найменшої уяви про те, що таке справжній благородний героїзм або справді рицарська загибель.

Тесе слухала, як зачарована, бо в чутливому, нервовому оповідачеві, що сидів перед нею, все більше проступав арабський Гордон — безрозсудна й вразлива людина, неабиякий хист якої блякне і 'тьмяніє в цьому буденному світі робітничих вулиць та заводських димів.

Вона підійшла ближче до Гордона і заглянула в. його неанглійське обличчя.

— Ти мучишся тут, Недді, — промовила вона, немов знала, що таке пустиня, немов їй, так само як і Гордону. була дорогою героїка життя брудних, обідраних кочовиків. — Чому ти не повертаєшся в Аравію? — Вона забрала в нього книжки, начебто вони заважали їй бачити Гордона — Гордона в його улюбленій пустині.

Він згорнув руки на грудях — міцно-міцно.

— Я дав клятвену обіцянку. Не можу.

— Хіба Повстання не розпочнеться знову?

— Розпочнеться.

— Що ж ти робитимеш тоді?

— Не знаю. Не знаю, — відповів Гордон, і в очах його промайнув вираз старої туги. — Я придумаю що-небудь для себе тут, в Англії.

— Можливо, Гамід має рацію — діючи в Англії, ти зможеш стати рятівником Аравії! — Тесе запалилася. — Ти ж так багато можеш зробити тут. Тільки з чого б тобі почати?

— Що почати?

— А те, про що тебе просить Гамід, те, що ти сам прагнеш зробити. Хіба ця ідея не захоплює тебе?

— Ні! Ні!

— Але ж..

— Чи не думаєш ти часом, що я стану з барабанним боєм гасати по Англії і закликати до підтримки Повстання племен?

— Ну, так уже й прямо...

— Хіба не ясно тобі, що моє рішення, моя майбутня Справа буде водночас і справою визволення Гаміда й кочовиків?

— Так, ясно, Нед. Але ги шукаєш надто довгі й важкі шляхи, і мета, яку ти ставиш перед собою, м'яко кажучи, трохи абстрактна. Адже Гамід просить у тебе швидкої й дійової допомоги, хіба не так?

— Ти знову не розумієш, — раздратовано спалахнув Гордон. — Невже тобі не ясно, що моя майбутня діяльність буде найбільш корисною, важливою і ефективною також і для Справи Гаміда й Аравії?

— Ні!

Гордон пропустив її "ні" повз вуха і терпеливо повів далі:

— Зрозумій, дівчино, — ідеться не про дрібну тактику, а про відносини між Англією та Аравією взагалі, про британське панування, яке несе незчисленні злидні й страждання арабам. Чому наш народ повинен пригноблювати інший? Чому англійці мовчки погоджуються з явним злом, яке від їхнього імені чинять іншому народові? Ось на що я шукаю відповідь і ось проти чого я поведу боротьбу. І ця боротьба буде рятівною як для мене, так і для кочовиків.

— Все це мені добре зрозуміло. Але поки що араби задихаються, гинуть в пустині. Чому б тобі хоч би про це не сказати на всю країну? Скажи про це! Тебе почують. Ти можеш розпочати що-небудь...

— Аххх!

— Та організуй який-небудь комітет, зчини який-не-будь скандал, почни які-небудь дії!

— Навіщо? Яка з них буде користь?

— Хоч би та, що ти викличеш у англійців гнів і протест проти заходів, які ми вживаємо в Аравії.

— Народний протест? Нащо він мені здався? Кого він коли-небудь рятував?

Тесе вже ладна була посперечатися з Гордоном, але, почувши цю відповідь, вона тільки насмішкувато промовила:

— А що ж іще ти можеш зробити? Шукати співчуття в політиканів? Чи ввічливо напоумляти нікчем з міністерства колоній?

— Тебе засліплює твоя дрібна практична діяльність. Тесе. Кажу ж тобі, я прагну всеосяжної істини й вирішальної дії Мене цікавлять зараз не деталі, а сам корінь зла, і, знайшовши його, я оберу шлях до боротьби. Хай ідуть під три чорти всі твої комітети й політикани! Мені потрібне щось набагато більше й важливіше І нічого мені гакож нагадувати про кочовиків. Я розпочну діяти лише тоді, коли доберуся до істини і визначу напрямок. Тоді я діятиму навпростець!

— Чи не надто багато героїки для однієї людини? — вихопилося в Тесе. — Ні, Недді, якщо ти плекаєш такі надії, то краще повертайся в Аравію, бо в Англії ти зазнаєш страшенної поразки. Ах, тобі не можна залишатися туг! — в розпачливому гоні її голосу почулося тяжке передчуття, побоювання того, що з Гордоном станеться якась катастрофа, якщо він не повернеться до пустині, до того цілеспрямованого життя, яке він знає і розуміє.

Гордона це злякало.

— Не кажи цього! — скрикнув він. — Ніколи більше не розмовляй зі мною про Аравію, Тесе. Не згадуй прд неї. — Він сів. — Iі чого це мені слід повертатися туди? Хіба я такий уже безнадійний, хіба я не можу принести користь в Англії?

— Я не про те. Авжеж, я хотіла б, щоб ти залишився в Англії. І я знаю, що ти мусиш залишатися тут. Але я переживаю за тебе. Мені боляче за тебе. Адже я знаю, як тобі тяжко...

— Ні, не знаєш! — Гордон схопився.— Я залишуся в Англії. Я знайду собі тут поле діяльності. — Він ходив уперед і назад по кімнаті. — Нам не слід було б говорити таке одне одному...

— Пробач...

— Я піду,— кинув він різко і, миттю сповнившись рішучості, підійшов до дверей.

— О, ні!...

— Я мушу. Мушу. Я ні до чого не придатний, Тесе. Почуттєвість — це щось таке грубе й огидне! Не треба П нам — ні мені, ні тобі. Немає тут з мене користі...

— Он як? — не зразу відповіла Тесе. Якусь мить вони постояли мовчки, потім вона повільно, придушеним голосом промовила:

— Гаразд. Тоді йди. О, ради бога, скоріше, скоріше! Вона розлючено штовхала його, з усіх сил намагаючись

відчинити двері, які він міцно тримав за ручку своїми огрубілими руками. її глибокі зітхання звучали, як стогін.

— Іди! Іди звідси!

Гордона боляче вразив цей дивний незрозумілий спалах люті. Він розгублено розчинив двері і промурмотів:

— Що з тобою?

І, стоячи вже за порогом, він не наважувався зачинити за собою двері: в цьому русі було б щось надто остаточне.

— Ти приїдеш до мене в Лондон?.. — розпочав був він. Йому важко було вимовляти слова.

— Ні! Ні! — роздратовано перепинила його Тесс. І здавлено додала: — О, навіщо ти приїжджав сюди? Іди геть. Я більше не хочу бачити тебе. Ніколи!

Гордон повагався ще якусь мить, але вся її істота дихала тепер такою пристрастю, таким обуренням і навіть презирством, що він утік — утік, боячись її розчарування, її гнїву, її нестямної жаги чогось невідомого.

РОЗДІЛ XVI

Гордон віддав себе в руки Везубі і тим самим поклав край своїй відособленості. В його зверненні до Везу Г. були і смирення і вибагливість.

— Забудьте на деякий час про свій соціалізм, Везубі,— нетерпляче сказав він політику.— Давайте ваш обіцяний курс політграмоти.

— Чудово! Але з чим ви йдете в політику, Гоодон? Ви вже обрали собі якусь лінію? Хочете спеціалізуватися? Може, ви взяли собі за мету розрядити цю жахливу аравійську ситуацію? До речі, вона погіршала: ми щойно використали бомбардувальники, щоб розігнати якесь скупчення бродяг в районі нафтопроводу. Ах, життя нічого не навчає нас! Чи, може, ви маєте намір просто просвітити нас відносно кочової Аравії?

— Ні, ні. Аравія мене зараз не обходить. Облиште її. Цю проблему я розв'язуватиму по-своєму.

— Як?

— Ах, ще не знаю Не треба зараз про неї. Краще давайте робити те, за чим я прийшов до вас І майт<* "а увазі: якщо ваші ідеї виявляться справедливими, я стгю вашим прихильником. Але якщо я не знайду в них істини, я приєднуюся до табору ваших противників, хто б там вони не були.

— Ну-ну, ви ще не встигли почати, а вже шпигаєте, — весело запротестував Везубі. — Насамперед, у нас є лише два противники, справді варті уваги: консерватори і комуністи. Ми, соціал-демократи, посідаємо розумну позицію між ними. І хай це буде вашим першим уроком.

— Мій чималий досвід говорить мені, — похмуро сказав Гордон, — що Рація звичайно криється в крайностях. Я не люблю Арістотелевої середини і віддаю перевагу крайностям. Але я приступаю до вашого курсу без упередження. Все залежить від вас...

Везубі — сама доброзичливість та привітність — не став гаяти часу. Він почав з того, що показав Гордону свою редакцію, втиснуту між конторами адвокатів на Грей Гнн Род. Померлий дядько Везубі був юристом, і колись йому належали всі приміщення на цьому поверсі. Звідси, а трьох запилених, захаращених папками кімнат, Везубі поширював свій політичний вплив, звідси лунав його могутній голос; і він сказав своєму учню, що віднині той мусить вважати ці кімнати своїм штабом

— Насамперед, — напучував він Гордона, — вам слід зустрічатися з людьми. Народом керують люди, а не теорії або речі; і я знаю всіх, хто керує цією країною,—і Друзів і ворогів, бо, як спеціаліст по спеціалістах, я перебуваю серед них — як точка обертання! Звичайно, я вхожий до людей з різними відтінками політичних і соціальних переконань, і ось побачите, Гордон, ви викликатимете фурор всюди, куди б я вас не привів. Ото вже подивлюсь я, як вони розпочнуть битися за вас! І цікаво — яким ви вийдете з усього цього, і що буде, коли ви розпростаєте крила!

Інтригуючим було вже те, що новоз^явлений герой був героєм ексцентричним — другим Лоуренсом, що втік від слави, вирушивши в якусь мотоциклетну подорож по країні.