Герої пустинних горизонтів - Сторінка 67

Доводиться розплачуватись за власну дурість.— Він підійшов до неї.— Я можу покладатися тепер лише на одне, Тесе, — на вашу відданість Неду. Я бачу, що тільки ваша любов і розуміння можуть врятувати його. Від вас тепер залежить так багато! Бо ми всі, його рідні, не виявилися гідними Неда через наші безглузді скрути.

Отже, Неда було доручено їй. Подарунок від сім'ї. Золота пожертва! Золота, але надто велика: Тесе відчувала, що вже не може прийняти її. Надто довго вона простягала руку за цією милостинею.

Тесе остаточно занепала духом.

Та цей занепад стався надто пізно, бо Гордон, повернувшись з Лондона, проголосив, що її довге чекання доходить кінця. Настав край його шуканням. Тепер йому залишалося лише одне: вирішити.

— З чим ти приїхав?—спитала Тесе нервово.

— Одна людина — нуль, — відповів він, немов це був його висновок після всіх шукань. — Ти мала рацію. Що міг я, одна людина, узнати від одного американця чи одного росіянина — крім того, що вони, так само, як і я, жадають відшукати якусь розв'язку цієї світової дилеми?

Вони сиділи на горбатому парапеті сільського мосту над брудним струмком, що взимку котив грязь, а влітку висихав, перетворюючись на сірозелену канаву. Гордон їв яблуко і випльовував шкурку у потік. Він дриґав ногами і раз у раз тицяв пальцем у руку Тесе

— Коли б один з них подав мені хоч найменший доказ, хоч що-небудь, що б підтверджувало істинність його світогляду, я б, не вагаючись, на місці запропонував би йому себе. І присвятив би все своє життя служінню його істині. Я серйозно кажу це, Тесе!

Вона ніжно притулилась до нього, немов їм залишалося дуже мало часу на те, щоб бути разом.

— Спочатку був американець. — розповідав він далі, не помічаючи її настрою і ласки. — Офіціальна особа, і це треба мати на увазі, хоч він і казав, що в розмові зі мною розглядатиме світ з неофіціальної точки зору. Така собі вишукана людина у вишуканому костюмі, вишуканій сорочці, вишуканих туфлях, з вишуканими зубами, волоссям, нігтями. Ми розмовляли про Гітті — знаєш, той сірієць американського походження, який пише хороші дослід-ження з історії арабів Батько мого співбесідника був місіонером у Сірії і бачив Лоуренса — той якось відвідав його недільну євангелічну школу. Ну, а син тепер — експерт з арабських питань. Недурна людина. Однак — із страхами. Він ніяк не міг вимовити слово, якого боїться, поки я сам не назвав його: комунізм, комунізм, комунізмі Видно, йому одразу полегшало, бо він зітхнув і як почав, так я цілу годину ні про що інше, крім комунізму, і не чув. Спершу я де в чому погоджувався з ним. Так! Ми виявили дещо спільного у своїх поглядах. Але потім його начитаність і філософія обірвалися і назовні виперли страх, фарисейство і жорстокість сліпця, який в ім'я рівності виколює очі своєму ближньому. Він сказав, що допомагає "вільному світові". Це було сказано серйозно, і мені сподобалося. Але я зажадав, щоб він не вживав слова "вільний", бо жодна людина в світі не має волі. "Ви, звичайно, праві, — відповів він — Тільки майте на увазі, що воля не є абсолютним поняттям; і якщо взяти за одиницю міри особу, то вільним є лише некомуністичний світ". Він сказав також, що Америка платить гроші за те, щоб ми залишалися вільними, і, якщо треба буде, воюватиме за збереження нашої волі. Благородно — що й казати. Але тут я виявив, що за це благородство від нас вимагають певну ціну, ціну негативну: "Що завгодно, тільки не комунізм". І, кажучи це. він справді мав на увазі "що завгодно". Ну, а в цій доктрині, звичайно, немає ніякої істини — як би її там не підчищали і не аргументували. Я сказав, що негативна ідея, ідея, яка існує тільки проти чогось, є сама по собі руйнівною; бо вона може існувати тільки за рахунок знищення інших ідей, які доводять її власну фатальну беззмістовність. Тоді цей американець почав апелювати до мене, як до людини корисної— прийом, скажу тобі, досить ефективний. В Аравії, мовляв, повно нафти, і оскільки боротьба за оволодіння світом уже ведеться (хай ще тільки підспудно), я міг би стати сильним і могутнім проводирем арабського світу. Аравії не потрібна нафта, зате їй потрібні гроші, гроші, гроші! — щоб виповзти з жахливої нужди Чи не допоможу я здій снити цей чесний обмін? Чи згоден я стати в пригоді своїм досвідом? Чи погоджусь я врятувати, що можна, для західної.цивілізації? Тут я зупинив його і сказав, що якби я почав служити цій його справі і умер за неї, то це

була б дуже вульгарна смерть. А смерть — єдиний акт у житті, який я не хочу зіпсувати вульгарністю.

Гордон кинув недогризок яблука у струмок, і одразу ж якась смілива ластівка пронеслася над водою, щоб поклювати його, поки він не затонув.

— Ця пташка з голоду не помре, — весело сказав Гордон. — Диви, яка ненажера, — одного недогризка їй малої Давай кинемо їй ціле яблуко! — Він узявся ?а сумку, що була в руках у Тесе.

— Нізащо! — вигукнула вона і одібрала сумку. — Вони ж коштують два шилінги фунт, одне яблуко — шість пенсів.

— Та я тобі куплю ще фунт цієї благодаті. У мене є гроші. Залишилося ще трохи.

Згадка про гроші позбавила їх грайливості.

— Скільки в тебе залишається?

— Чотири фунти з чимсь.

— А потім що? — спитала Тесе. Вона подумала, що, покидаючи Гордона, принаймні залишить йому хоч трохи грошей

— Хіба я знаю? — спокійно відказав Гордон. — Куди ж я без грошей? Може, піду служити в який-небудь банк. А може, пущу собі кулю в лоб

— І це все, що ти можеш придумати? — спитала Тесе, але спитала не з насмішкою, а із страхом—знаючи, що позичання грошей, служба в банку і куля в лоб несуть однакову загибель для Гордона.

— Везубі раптом заманулося просити в мене, щоб я написав книжку — підручник для всіх людей дії. Сказав, що заплатить мені і видасть її. Ха! Та розповідаючи про своє життя, я б неодмінно потрапив у пащу самообману. А коли б у мене справді вийшло непогано, я 6, мабуть, захотів знищити її, як Лоуренс — паяльною лампою або як Гоголь — опівночі, за допомогою свічки. Моє життя абсолютно неповчальне Абсолютно! Воно просто зайвий доказ того, якою безпорадною є людина-одиночка і якими марними є її самотні зусилля. І, усвідомлюючи це, Тесе, я дедалі більше починаю схилятися до твоєї однобокої філософії —■— я зараз набагато ближче до неї, ніж ти гадаєш. І хай мене повісять, якщо в цьому є хоч найменша заслуга твого російського товариша. У цьому відношенні він не даь мені анічогісінько

Тесе слухала Гордона, не намагаючись угадати наперед, що він скаже, — вона боялася, що вгадає щось зовсім не те; і не підганяючи його—це однаково нічого 6 не дало.

— Як особа цей росіянин не становить собою нічого, — Гордон скуйовдив своє сухе волосся, мов юнак, коли він чимсь захоплений. — Якщо американець був надто зайнятий своєю особою, то цей — навпаки. Абсолютна байдужість до загадки душевного світу людини. Ну, а як я можу розуміти людину, зовсім позбавлену егоїстичних почуттів! Він, певна річ, викликав у мене обурення... Такий собі невисокий, кругленький, кремезний чоловік, син коваля. Я спробував було розбурхати його. Та викликати росіянина на суперечку було неможливо. Він сам розповів все, що я мав узнати. "Мати Англія гине в обіймах дяді Сема". Кажучи це, він сміявся від душі. В його розумінні це гумор. Я відповів: "Вам не буде смішно, коли дядя Сем висадить вас у повітря". Видно, цим я образив росіянина, Тесе, бо він відповів з характерним для нього убивчим спокоєм> що деякі країни в світі, можливо, і переживуть війну, але Англія буде майже напевно стерта з лиця землі — її ж власними союзниками. Я спитав, що він пропонує як альтернативу війні, і він відповів — підпис під петицією, що того дня прибула з Стокгольма, — в ній йдеться про заборону атомної бомби. Я засміявся і спитав, чи траплялося коли-небудь таке, щоб петиція відвертала війну. Він визнав, що такого прецеденту ще не було, але зауважив, що історію рухають не прецеденти, а своєрідні події. Великі стрибкоподібні зрушення. Він стверджував, що саме такого зрушення зазнає світ зараз: Азія охоплена соціальною революцією і так далі, і тому подібне. "А як же воля?—спитав я в нього. — Як індивідуум? Як твоя особа, ти сам?" Думаєш, у нього не було відповіді на це? Була. Особа, каже, процвітає лише там, де покладено край експлуатації, бідності, неписьменності і таке інше, і таке інше. Але він не схотів визнати, що старі кайдани тільки змінюються там новими. Він сам був прикладом особи, про яку говорив, — ніякої індивідуальності, немов його відлили в якійсь новій, безликій, міцній формі. Я вирішив, що він або дуже правий, або дуже неправий. ї розумний, розумний! Людина, створена для того, щоб пробивати лід на північному полюсі: загартована, бездоганна, соціалізована людина. Я подумав, що, коли буде війна, Тесе, він переможе будь-яку силу і в будь-яких труднощах. І через це я відчув страх перед ним. А в усьому іншому наша бесіда не дала мені нічого.

Гордон замовк, мабуть, скінчивши.

Але Тесе мимоволі не могла допустити, щоб розмова скінчилася на цьому.

— Кому-кому, а тобі така загартована, бездоганна, соціалізована людина мусила б припасти до смаку більше, ніж чистенький і добренький грошовий мішок.

Гордон тільки розсміявся.

— Обидва ніяк не пасують до моєї мети, Тесе,

— Ти ж сказав, що досяг кінця...

— Так, досягі

Гордон подригав ногами, постукав каблуком об каблук, подивився на свої руки, на небо, на сухі живоплоти, на занедбану каплицю, що стояла над струмком трохи вище за течією. Він смикнув себе за вухо — немов вимірюючи відстань — немов вимірюючи, як далеко йому доведеться стрибнути у своєму рішенні.

В цю мить до них привітався якийсь старик, що зупинився на мосту, спираючись на терновий кийок і обтираючи зморшкувате, поросле сивим волоссям обличчя хусточкою кольору хакі.

— Може, ви знаєте, куди приведе мене цей шлях, сер? — спитав він.

Гордон підняв з парапету товсту палицю, з якою він сам прийшов сюди.

— То не має значення, куди вона вас приведе. Ви скажіть, куди ви хочете прийти?

— Нікуди. Я — в дорозі, — відповів старий.

— А, то ви мандруєте, ідете на прощу?—Гордон схопився на ноги.

— Ні, сер. Я нічого не шукаю. Я просто гаесь час іду, бо коли мене схоплять і запроторять у робітний дім, то вже тоді усьому край—там я зупинюся навіки.