Герої пустинних горизонтів - Сторінка 68

В цих домах відбирають продуктові картки. Мені вісімдесят два роки, та я ще тримаюся.

— Ходімте разом, — сказав Гордон, беручи Тесе під руку. — Найближче місто на цьому шляху — Кленфілд. А за ним —зелені горби та море. ТЬаІавва! Тпаїазяа! *

— Мені це підходить. — Старий кульгаа, бо одному з його черевиків бракувало каблука.

* ТЬаІазБаі (ірецьк.) — море! (Прим, перекл.).

— Це хороше, що ви мандруєте,— промовив Гордой, завертаючи з Тесе з шосе на алею, яка вела до їхнього котеджу. — Якщо вам коли-небудь доведеться читати святого Христофора, Чосера, Ламартіна чи Горького, ви узнаєте, що таке мандрування. Це — коли без кінця ходиш і не приходиш нікуди.

— А мені нікуди й не треба. Я — старий солдат, сер.

— Ну, тим гірше для вас.

— Зате в солдатах я навчився весь час ходити.

— Ходити — і нікуди не приходити! Краще б уже вам лягти зараз на дорозі і померти.

Старий засміявся і помахав кийком — вони з Гордоном перегукувались, бо старий прямував далі по шосе, а Гордон і Тесе йшли алеєю.

— Коли-небудь я, мабуть, так і зроблю!

Вони чули, як він важко тупає, віддаляючись по шляху

— Старий шукає смерть, — задумливо промовив Гордон.

— Дурниці. Він чіпляється за життя, — заперечила Тесе. Старий засмутив її.

— Ти сентиментальнічаєш, Тесс. І в смерті ти завжди вбачаєш щось небажане. А вона не така вже й погана, коли людина у відчаї, чи надто стара, або зазнала цілковитої поразки, як я, — це вийшло в Гордона, як жалюгідний жарт. — Я заздрю старому на його подорож. Він жебрак і тому сподівається на щось краще наприкінці своїх блукань. Він не знаходить нічого і не залишає нічого.

— А ти? — спитала Тесе.

— Я? Ах, давай облишмо мене на деякий час, Тесе. Скажи краще, як ти? — Гордон запитав це з теплотою в голосі, з доброю посмішкою на обличчі. У нього було зараз легко на душі. — Мабуть, урвався терпець, більше не можеш, га?

Тесе кивнула, потім зітхнула і, не підводячи очей, стиснула його руку-

— Більше не можу, — рішуче сказала вона.

— Хочеш піти від мене? — спитав він все ще веселим голосом.

— Ні, не хочу, але мушу, — відповіла Тесе, намагаючись, щоб відповідь прозвучала незначуще, спокійно. Та тут-таки не витримала і запально додала: — Я мушу піти від тебе, доки не стало надто пізно. Мушу! Ось хіба що...

— І ти хочеш кинути мене в такий час?—перебив її Гордон.

Вона знизала плечима.

— їдьмо зі мною, коли хочеш. — Вона, очевидно, і сама не вірила в здійсненність цієї пропозиції.

— Куди?

— Я думаю про те, щоб поїхати на деякий час у Францію.

— У Францію? Ти? За яким бісом?

— Не знаю. — Вона різко змахнула руками — немов ламаючи щось. — Я хочу покінчити з чимсь.

— З чим?

— О, з цим краєвидом! Подивись на нього! — Почуття, що сповнювали Тесе, раптом поширилися на все, що було навколо неї — на пагорби, схожі на черепашки, на готичні вигини безлистих дерев. — Він або жорсткий, і чорний, і твердий, і впевнений, або — м'який, як зараз, і гладкий, як зараз, і зелений, як зараз. Я більше не вірю йому! Ненавиджу його!

Гордон зрозумів її настрій.

— Коли так, їдь не у Францію, а далі, — промовив він. — Далі — в простори!

— Ні, ні. Якщо вже загнивати, Нед, то загнивати почесному. Я... Я хочу побачити щось старе і викінчене, щось таке, що кришиться, облуплюється, блякне і розвалюється в мене на очах.

— Тоді їдь далі на схід. їдь у Грецію, в Індію, навіть в Аравію. Стародавні світи ще кришаться там.

— Це надто далеко, — відповіла вона. — Я мушу повернутися назад. А в мене не так уже багато грошей.

— А навіщо повертатись? — спитав Гордон. — І до чого повертатись? — Але він уже й сам зрозумів: вона хоче поїхати геть від цієї м'якості і гладкості, що навколо, щоб потім повернутися до жорсткості й чорноти півночі. І до мадам теслі Кру. Але він не промовив ні слова.

— Перед тим, як я поїду... — промовила вона і "запнулася. — А що ти збираєшся робити, Нед?

— Я? — На його обличчі раптом з'явився щасливий вираз, і, немов вирішивши, що для Тесе зараз потрібна легковажність, він перестрибнув через кілька калюжок.

покружляв на місці, засунув руки глибоко в кишені своєї шкіряної куртки, насупив брови, подивився на неї лукаво, спідлоба і, видобувши з кишені газету, сунув її у руки Тесе.

— Читай,— промовив він. Своїм тоном він вимагав від Тесе, щоб вона звеселилася.

Його палець навмисно обминув звістку про те, що наступного тижня в Бахразі і на аравійських нафтопромислах мають відбутися демонстрації, і зупинився на більшому за розміром повідомленні, в якому йшлося про намічений на завтра початок страйку лондонських докерів — "припинення робіт", як писалось в газеті.

— Я хочу побачити це! — сказав Гордон.

Його проворні короткі ноги знов затанцювали і заплигали, немов для того, щоб потішити Тесе.

— Бачиш, бачиш, — повторив він обвинувальним тонем, — я вже прийшов до цього. "Припинення робіт"! Та не дивись ти на мене з такою підозрою. — Він заступив їй дорогу, бажаючи, щоб вона зупинилася. — Я казав тобі, що тепер я ближчий до твоєї класової політики, ніж ти гадаєш. Бог свідок! — Він подивився на небо, начебто шукаючи на ньому підтвердження своїх слів. — Бог свідок, я прокорпів над силою томів, що обґрунтовують філософію цієї політики. Але тепер я маю зіткнутися з нею, хоч вона до смерті жахає мене, і я боюся, що вона мене зжере.

Тесе хотіла йти далі, але він уперто не давав їй зрушити з місця.

— Я хочу побачити цю політику в дії, Тесе, і це — початок для мене. "Припинення робіт"! Це — випробування, іспит. Чи не є це припинення вашою зброєю, вашим знаряддям для перетворення світу? Чи не є страйк мікрокосмом вашої прийдешньої великої війни, вашим шляхом до захоплення влади? То покажи його мені, Тесе. Мене переконує тільки дія. Але ти, ти мусиш показати її мені.

Тесе не торжествувала. Навпаки, її чомусь охопило почуття пригніченості, і його стрибки через калюжі почали дратувати її.

— Покинь стрибати! — крикнула вона.— Через твої стрибки в мене вже голова болить.

— Мене чогось тягне на пустощі! — сказав Гордон, немов забувши, що стрибав ради неї самої. Однак він послухався Тесе і далі вже йшов спокійно поруч неї. Тесе відчувала, що він прагне збагнути її настрій.

— Якщо ти хочеш побачити страйк, — сказала вона, — то краще йди дивися на нього сам.

— Ні, ні. Я хочу чогось більшого, ніж просто побачити страйк. Що таке страйк *? По чому він б'є? І що таке "припинення"? Що воно припиняє? Світ? Рух історії? Рух людства до катастрофи? Чи можна щось припинити за допомогою цього "припинення"?

Тесе уперто залишалась підозріливою.

— Ти нічого не навчишся з того, що побачиш.

— Навчусь! Обіцяю тобі! Я хочу побачити, відчути, збагнути це! Але я хочу бачити це також і твоїми очима. Я хочу побувати там не тільки ради себе самого, а й ради тебе. Я вже вирішив це, Тесе, і, ради бога, не поринай зараз в свої спустошені глибини. їдьмо завтра!

Вона похитала головою і спокійно відповіла:

— Ти знав, що я вирішила піти від тебе, Недді. Вона хотіла сказати ще щось, але він перебив її:

— Я знаю, що ти хочеш сказати, Тесе. Знаю. Не треба!..

Тесе помовчала. Та потім, начебто ухопившись за якусь надію, сказала:

— Гаразд. Я поїду з тобою, Нед, але...

— Ура!

— ...Але за одної умови.

Він нетерпляче ляснув себе по стегну.

— Що завгодно, дівчино! За якої ж?

Тесе трохи пройнялася веселістю Гордона, її обличчя теж пожвавішало, хоч залишалось значно серйознішим, ніж його; воно зберегло розсудливість у голубих очах, дисципліну в рішуче стулених губах. Лише щоки слабко за-шарілися.

— Я поїду з тобою, Нед, лише в тому разі, якщо ти пообіцяєш, що це буде твоїм останнім, кінцевим актом. Що цього разу ти приймеш остаточне рішення щодо свого майбутнього.

— Що ти маєш на увазі? — спитав він, удаючи здивування.

— Що, коли ти увіруєш в побачене, Нед, ти повинен

* "Страйк" по-англійськи означає також "удар", (Прим, перекл.).

будеш сказати про це. Виголосити про це'на повний голос, до загального відома. Він знизав плечима.

— Гаразд. Але кого обходить те, що я виголошу?

— Мене, інших. До твого голосу прислухаються, хочеш ти цього чи ні. І це треба враховувати. А втім, зараз я прошу, щоб ти зробив це для себе. Тільки для себе!

— Невже це так важливо?

— Так. Ніяких відступів, Нед. Ніяких нерозв'яза-ностей, ніяких обумовлень. Якщо ти погодишся з тим, що побачиш, то ти повинен віддати цій справі душу — зробити для неї все, що зможеш.

— Налагодити роздачу чаю страйкарям?

— О, що хочеш! Але я не поїду з тобою, поки ти не пообіцяєш, що це буде кінцем твоїх фантастичних шукань.

Він подивився на хмари, що збиралися, загрожуючи дощем.

— А коли я не погоджусь з твоїм страйком, дівчино? Можливо, що я справді знайду істину в твоїй класовій філософії, в твоїй класовій війні і в твоїх всеперемагаючих масах. Але можливо й таке, що один вигляд твоєї маси налякає мене, що перспектива майбутнього, яке належатиме цій масі, стане ненависною для мене, що я відкину цю перспективу, як шлях для себе.

— Тоді ти првинен будеш сказати і це. Сказати — тільки щоб назавжди вже покінчити з цією грою..,

— А як ти? Що це означатиме для нас з тобою? Ах, Тесе, що означатиме незгода для нас?

Але Тесе не хотіла відхилятися від заданог® нею практичного напрямку розмови.

— Побачимо, — відповіла вона. — Побачимо. Все, щ" я прошу зараз, це — "так" або "ні". Остаточне рішення. І на повний голос!

— Гаразд, — з удаваною врочистістю промовив він. — Згоден І — Тут щось спало йому на думку, і він додав: — Тільки дай боже, щоб вони розпочали свій страйк і не підвели нас!

Тесе від душі розсміялася. Однак по її очах було видно, що вона ще не все сказала.

— І ще одне... — промовила вона з хитринкою.

— О, не все зараз, Нед.

— Я — про Гаміда, Нед.

Добродушність і веселість не покинули Гордона.

— Те, що я робитиму завтра, я робитиму і для Гаміда.

— О! Як?

— Якщо завтра я знайду істину, то вона буде ІСТИНОЮ і для Аравії Адже істина завжди одна, хіба не так? Я принаймні вважаю, що так, хоч жоден з вас не може збагнути цього. Звичайно, якщо завтрашній день буде безуспішним, тоді Аравія...

Гордон зупинився біля хвіртки, підняв клямку і пропустив Тесе поперед себе. Потім незграбно зачинив хвіртку.

— Ах, не будемо тепер про це, — промовив він. Кілька дощових крапель упало на їхні обличчя.

— Біжімо! — гучно викрикнув Гордон, хоч вітер ще не доніс до них шуму дощу.

—, Ні, ні.