Гордубал - Сторінка 18

Сусідка бачила, що вона бігала кудись за село.

— Ну, знаєте! — здивувався Бігл.— Ви назбирали стільки різних пліток... як стара дама! А я хочу логічно вибудувати картину.

— Он як? А чи не краще було б, Карлічеку, щоб ви робили це мовчки?

— Ні, я хочу поміркувати вголос. Отже, той тюхтій Гордубал так довіряв Штефанові, що навіть заручив з ним малолітню Гафію. Погодьтеся, Гельнай: це ж справжнє середньовіччя — заручати дітей!

Гельнай знизав плечима.

— Але потім Гордубал, видно, якось здогадався, що жінка наставляє йому роги, і вигнав Штефана.

Гельнай невдоволено засопів.

— Що ви мені розказуєте, Бігл! Спершу Штефан пішов від Гордубалів, а вже потому газда заручив його з Гафією. Спитайте в перщої-ліпшої баби на селі.

Бігл збентежено почухав потилицю:

— То як же, по-вашому, все це пов'язати?

— Не знаю, Карлічеку. Я не складаю... як ви це називаєте? — логічної картини. Сталася родинна трагедія, і цей випадок для мене поки що не ясний. Та він і не може бути ясним. Ви неодружений, Бігл, у цьому й уся штука.

— Але ж тут усе ясно, Гельнай, як двічі по два: Полана хоче здихатися чоловіка; Штефан не від того, щоб пристати до неї й посісти її господарство. Вони змовляються — і по всьому. Вчора Полана збігала по Штефана...

Гельнай похитав головою.

— Знову не те. Мені Гафія сказала, що вчора посилав її сам Гордубал: "Іди приведи Штефана, я дозволяю йому повернутися". А зрештою, що мені до цього? Послухайте, Бігл: у небіжчика часом не було на шиї капшука з грішми?

Бігл здивувався:

— Якого капшука? Ні, наче не було.

— От бачите! — зрадів Гельнай.— А в тому капшуку, кажуть, лежало понад сімсот доларів. Пошукайте їх, Карлічеку.

— Ви думаєте... це вбивство з метою грабунку?

— Я нічого не думаю, але гроші щезли. Старий Манья якось бачив їх у Гордубала. А Маньйм треба грошей на нову стодолу...

Бігл тихо свиснув.

— Он як! Виходить, справжній мотив — гроші?

— Цілком можливо,— кивнув головою Гельнай.— Здебільшого так воно й буває. Або помста, Бігл. Це теж мотив поважний. Гордубал викинув Штефана через пліт у кропиву. За таке, Карлічеку, в селі квитаються ножем. Можете вибирати, який мотив вам більше до вподоби.

— Навіщо ви мені це говорите? — насупився Бігл.

— Ну, просто хочу допомогти вам вибудувати логічну картину,— невинно відповів Гельнай.— А ще можливо, що Манья вбив його через жеребця.

— Ну, це вже зовсім дурниця!

— Саме так. У родинних справах часто якраз і вбивають через звичайнісіньку дурницю, любий мій.

Бігл ображено мовчав.

— Не сердьтеся, Карлічеку,— промимрив Гельнай.— А я вам за те розкажу, чим убили Гордубала. Шилом, яким плетуть кошики.

— А ви звідки знаєте?

— Бо вчора в Маньї десь пропало шило. Шукайте його, Бігл.

— А як воно хоч виглядає?

— Не знаю. Думаю, звичайнісіньке шило, тільки велике. Це все, що мені відомо,— закінчив Гельнай і заходився ретельно вичищати свою люльку.— Хіба ще те, що Маньї збираються вивозити на поле гній. 5 най.— їм щкода викинути якусь річ, навіть якщо це й corpus delicti '. Вони думають собі, що колись це може ще знадобитися...— Гельнай сердито сплюнув.— Скнари!

— Гордубалова запевняла, що цей алмаз лежав там у них давно, ще до від'їзду чоловіка до Америки. Але скляр Фаркаш згадав, що Штефан купив його в нього з місяць тому.

Гельнай свиснув.

— З місяць тому? От бачите, Бігл, які дива: вони задумали це ще місяць тому. Вбити когось зопалу, мабуть, зміг би й я; але щоб отак продумано... А ті долари ви так і не знайшли?

— Ні. Але там, у коморі, крім того алмаза, я знайшов ще електричного ліхтарика. Тепер з'ясовую, де й коли Штефан його купив. Теж речовий доказ, га? По-моєму, доказів уже цілком достатньо, щоб начальство видало ордер на арешт і тієї жінки. Однак воно вимагає, щоб ми пошукали ще якісь солідні докази...

Гельнай засовався на стільці.

— Знаєте, Карлічеку... я теж дещо вивідав. Штефа-нів швагер, якийсь Янош, розповідав, буцімто десь із тиждень тому Штефан прийшов до нього в поле й сказав: "Послухай, Яноше, ти міг би добре заробити, якби захотів, ну, приміром, пару волів. Ти сам міг би вибрати їх собі на торговиці, але за це тобі треба порішити Юрая Гордубала".

— Здорово! — вражено вигукнув Бігл.— А Янош що йому на те?

— "Іди ти знаєш куди! — начебто обурився той.— Звідки в тебе такі гроші, Штефане?" — "У мене їх нема, зате вони є в моєї газдині, ми домовилися з нею побратись, як тільки здихаємось Гордубала".

— Ну, нарешті! — глибоко зітхнув Бігл.— Виходить, вони обоє в цьому замішані.

Гельнай кивнув головою.

І в цю хвилину вийшов лікар. Він нарешті закінчив розтин трупа й дріботить своїми коротенькими ніжками, роздивляючись на всі боки короткозорими очима.

— Пане докторе! — гукає його Гельнай.— Чи не бу— 6 дете такі ласкаві й не зупинитесь біля нас на хвилинку?

— А! — коротко озивається лікар.— Чого ж, можна. Налийте мені сливовиці. Він, бідолаха, вже трохи тхнув. Робота не з приємних. Ох-хо-хо,— зітхає він і, вихиливши чарку, ставить її на стіл. А ви знаєте, панове, що його вбили вже мертвого?

Бігл витріщив очі:

— Тобто як?

— Ну, майже мертвого. Він уже доходив. Коматозний стан. Запалення легенів у найгострішій формі. Права легеня вся набрякла гноєм і жовта, як печінка../ Він не дотяг би й до ранку.

— Отже, вбивство було надаремне? — повільно запитав Гельнай.

— Так. А, крім того, на аорті розширення завбільшки з кулак. Навіть якби не було запалення легенів, то вистачило б невеликого хвилювання — і кінець. Сердешний!

Обидва жандарми пригнічено мовчать. Нарешті Бігл, відкашлявшись, питає:

— І яка ж усе-таки причина смерті, пане докторе?

— Вбивство, звичайно. Прокол лівого шлуночка серця. Та оскільки наставала вже агонія, то крові витекло зовсім мало.

— А чим, по-вашому...

— Не знаю. Цвяхом, шилом, голкою, якою шиють мішки — одне слово, якимсь тонким шпичастим металевим предметом завдовжки близько десяти сантиметрів, круглого перерізу... З вас вистачить?

Гельнай розгублено крутить склянку в товстих пальцях.

— А скажіть, пане докторе... чи не можна було б визнати, що... що Гордубал помер на запалення легенів? Бачите, якщо вже він однаково мусив умерти... то чи варто здіймати такий гармидер?..

— Е ні, так не піде, Гельнай! — обурюється Бігл.— Хоч як там було, а це все ж таки вбивство!

Лікар блиснув окулярами.

— Мені було б дуже шкода, панове. Вельми цікавий випадок. Рідко доводиться бачити вбивство голкою або чимось подібним. Серце вбитого я заспиртую й відішлю,— він весь аж просяяв,— одному відомому експертові. Ви одержите авторитетний висновок, панове. Нічого не вдієш — це вбивство, так каже закон. Але яке воно безглузде, боже мій!

— Ну що ж,— промимрив Гельнай.— Ач один осел вважає, що тут усе цілком ясно!..

1

В а р о ш — місто (угор.).

2

Палах — очерет (угор).

3

Flue — грип (англ.).

4

— Юрая4 Гордувала вбили!

Староста Герич швидко натягує сорочку.

— Біжи, хлопче, до жандармів,— квапливо велить він.— Скажи, щоб ішли до Гордубалів.

Горду баловим подвір'ям, заламуючи руки, бігає Полана.

— Ой, боже ж мій, боже! — голосить вона.— Хто ж то таке міг зробити? Убили газду, вбили!

Перелякана Гафія забилася в куток; через тин у двір заглядають сусідки, кілька чоловіків юрмиться біля

5

Гельнай і Бігл сидять за склянкою вина й чекають, коли лікар закінчить розтин трупа.

— А де ви знайшли той алмаз для різання скла, Бігл?

— У коморі в Гордубалів. Ну, що ви на те скажете?

— Отакі вони всі, селюки,— обурено зітхає Гель-

6

Речовяй доказ злочину (латин.).

VI

Але слоїк з Гордубаловим серцем тріснув дорогою, весь спирт витік, і до лабораторії вченого мужа серце Юрая Горду бала прибуло в дуже поганому стані.

— Що це вони знов мені прислали? — розсердився експерт, сивоголовий пан.— Що написано в супроводі? Що виявлено колоту рану? Ох, ці мені сільські доктори! — Авторитет зітхнув, здалеку дивлячись на серце Юрая Гордубала.— Пишіть: "Колота рана виключається — отвір надто маленький... Серцевий м'яз прострелено з вогнепальної зброї малого калібру... найімовірніше, з монтекристо". І заберіть це вже геть!

— Нарешті прийшов висновок із Праги,— привітав Гельнай Бігла, який повернувся з Рибарів.— Щоб ви знали, Карлічеку: Гордубала не заколото — його застрелено з монтекристо. Отак!

У Бігла й руки опустилися, коли він почув це.

— А що на те каже наш пан доктор?

— А що йому казати? Лається. Хіба ж ви його не знаєте? І каже, що наполягає на своєму. Отже, монтекристо. Кулю хоч і не знайшли, та нічого не вдієш. Шукайте того, в кого є монтекристо.

Бігл пошпурив у куток свою каску.

— Я цього так не залишу, Гельнай,— погрозив він.— Я нікому не дозволю заплутувати цю справу. Святий боже, все було вже майже закінчено, все сходилося — і ось маєш! Хіба можна з цим іти до суду?.. Де ми, чоловіче, візьмемо монтекристо?

Гельнай знизує плечима.

— От бачите, а все це тому, що ви не дозволили сердешному Гордубалові спокійно померти на запалення легенів. Це на вашому сумлінні й на сумлінні доктора.

Розлючений Бігл сідає ца стілець.

— Цей висновок, Гельнай, зіпсував мені всю радість. Найбільшу радість, яку я будь-коли відчував у житті.

— А точніше?

— Я знайшов долари. Сім сотень з лишком. І з капшуком. Вони лежали за бантиною на горищі в Риба-рах.

Приголомшений Гельнай виймає з рота люльку.

— Ну, це вже щось, Карлічеку,— схвально каже він.

— Але довелося добряче попошукати.— Бігл переводить подих.— Знаєте, як довго я шукав у Рибарах? Я підрахував: щонайменше сорок шість годин! Жодне стебельце соломи не лишилося непереверненим. Тепер Штефана не врятує ніяке алібі. Як ви гадаєте, Гельнай: для присяжних цього вистачить? Гроші знайшлися, алмаз, якого купив Штефан,— теж непоганий доказ, а крім того, є суперечності в свідченнях. Отже, цей мотив прийнятний цілком.

— Чотири мотиви,— уточнює Гельнай.

Бігл махає рукою.

— Ну що ви, які там чотири! Це було звичайнісіньке, просте, мерзенне вбивство заради грошей. Я вам розповім, як усе сталося. Гордубал-знав, що Манья — коханець його жінки, й боявся його. Через те він носив свої долари на шиї, чере те заручив Манью з Гафією, через те врешті вигнав його, а сам зачинявся в хліві. Цілком ясний випадок, Гельнай.

Гельнай замислено кліпає Очима,

— А я весь час вертаюся думкою до коней. Штефан любив коней.