Хліб по воді - Сторінка 39

Він не здивується, коли на додачу до всього вони зазнають десь над океаном катастрофи. Це буде гідне завершення їхньої подорожі.

Ліки, що їх приписав лікар, здається, допомогли. Кашель у Леслі помалу стихав, за добу гарячка минула і температура впала до норми. Хейзен не подзвонив, щоб попрощатися перед відльотом. Стренд пробував зателефонувати до Джіммі в Нью-Йорк і до Керолайн на Лонг-Айленд, але ні там, ні там ніхто не відповідав, хоча він дзвонив Джіммі навіть о сьомій ранку за нью-йоркським часом. А в будинку на узбережжі до телефону підійшов містер Кетлі. Він повідомив, що Керолайн цілий день не було, вона сказала йому, ніби її запрошено на вечерю. Коли містер Кетлі і знав що-небудь про одруження Елінор то однаково про це не згадав.

Аллен майже весь час сидів у номері з Леслі залюбки читав і слухав музику по невеличкому транзисторному приймачу — його купив їм Хейзен в аеропорту Шеннон, коли вони там зупинялися. У програмі "France misique"4 щогодини передавали музику — Бетховена, Баха, Шуберта. Ці ліки з минулих епох скрашували тепер дні їм обом. Леслі запитала, чи не зв'язатися їм з мадам Аркур, та Аллен відповів, що треба дати їй час загоїти рани, так буде краще, і лише написав тій жінці коротенького листа. Він прагнув, щоб лист вийшов теплий і дружній, але боявся, що це йому не зовсім вдалося. Написати його було нелегко. Стренд чомусь почував себе винним через те, що опинився тоді за столом, коли місіс Хейзен напала на мадам Аркур. Він надіслав листа до паризької. контори Хейзена, хоч, може, мадам Аркур, уже звідти й звільнилася, і ноги її там більше не буде.

На третій День Леслі почувала себе вже досить непогано і змогла вийти. Вони вирішили дати собі волю і пообідати "В Максима", якраз за рогом готелю. Потім пішли до музею, де їм додали бадьорості сонячні барви імпресіоністів, Леслі сказала, що добре було б привезти молодятам із Франції подарунок. Вони зазирнули до кількох магазинів, але все, що траплялося їм на очі, було безбожно дороге, і обоє погодилися піти краще до Блумінгдейла, як тільки Повернуться в Нью-Йорк.

Коли вони прийшли до готелю, на них чекала звістка від Рассела Хейзена. Він дзвонив, залишив телефон контори й попросив, щоб вони подзвонили йому, коли повернуться.

Стренд зателефонував з номера. Хейзен говорив різко й поквапно. "Це його діловий гол ос",подумав Стренд.

Я повернувся трохи раніше, ніж сподівався, Аллене,— сказав Хейзен.— Не пізніше, ніж завтра опівдні, я хочу вилетіти до Ньн>йор ка. Я сидітиму в конторі допізна, але якщо ви з Леслі й Лінда не про ти, я б хотів разом з усіма повечеряти в готелі.

Щодо нас, то Ми залюбки,— відповів Стренд.—Але Лінда в Му

жені.

От непосидюча Жінка! — роздратовано кинув Хейзен.— її ніщо не втримає на місці! Я зв'яжуся з нею по телефону й скажу, щоб припхалася сюди завтра до полудня, коли хоче дістатися додому безплатно.— "Лексикон у Хейзена змінився на гірше,— відзначив подумки Стренд.— Слід сподіватися, йе назавжди. Видно, під впливом своєї та дружининої лайки того вечора в Турі".Я подзвоню Конроєві, хай перекаже вашим дітям, коли ми прилітаємо, щоб вони вас зустріли.

Це дуже мило з вашого боку,— мовив Стренд.—Тільки скажіть Конроєві, щоб не завдавав собі клопоту, розшукуючи Елінор. Кілька днів тому вона вийшла в ЛаС-Вегасі заміж, і в неї медовий місяць. Вона не прислала нам своєї адреси.

.— Лас-Вегас?! Боже праведний! — вигукнув Хейзен. — Від цих дітей тільки й жди, що вони задля розваги викинуть якого-небудь коника! Що ви про це думаєте?

Я ошелешений.

Хейзен засміявся.

— Вас можна зрозуміти! Сподіваюсь, вона щаслива.

— В телеграмі пише, що на сьомому небі. Поки що.

Хейзен знову засміявся.

— Гаразд у всякому разі перекажіть мої вітання матері молодої! Я спробую бути в готелі годині о дев'ятій. Вас влаштує?

— Гаразд, о дев'ятій,— погодився Стренд.

— Як він там?— спитала Леслі, коли Аллен поклав трубку.

— Капітан повернувся,— промовив Стренд.— Всіх на палубу!

Коли Хейзен, спізнившись усього на чверть години, увійшов до ресторану в готелі, він здавався геть виснаженим, очі в нього запали. Костюм був страшенно пом'ятий, ніби він прилетів у ньому із самої Малої Азії й не мав часу перевдягтися. Хейзен навіть не поголився, і на підборідді й щоках у нього стирчала сива щетина, яка надавала йому дивно занедбаного вигляду — щось подібне до фамільного портрета знамени. того предка, зіпсованого малими бешкетниками. "Цікаво все ж таки,— подумав Стренд, підводячись і тиснучи Хейзенові руку,— скільки років такого життя, як у нього, може витримати звичайна людина?" Але Хей-. зен приємно всміхався, зблискуючи своїми рівними здоровими зубами. Він міцно потис Стрендові руку, нахилився, щоб поцілувати Леслі в щоку, а вже тоді важко сів на стілець напроти них.

— Що мені зараз треба, то це випитиі

— Ви зв'язалися з Ліндою?

— Вона приєднається до нас в аеропорту. Лінда розгублена, але завтра буде тут. Мартіні, будь ласка! — кинув він офіціантові,

— Як Саудівська Аравія?— спитав Стренд.

— Марно згаяний час, — спохмурнів Хейзен.— 3 ними ще важче мати справи, ніж із французами. Вони дивляться на годинник, але не можуть сказати, котра година! Якщо хочеш залагодити якусь справу, треба обійти десятки родичів усіляких пустельних принців, роздаючи гроші направо й наліво. З тим самим успіхом я міг би з'їздити на південь Франції з Ліндою. А як тут ви? Як сприйняли новину про Елінор?

— Ми приголомшені.

Хейзен засміявся.

— Він чудовий хлопець!

— Я теж так думала,— кинула Леслі.— До Лас-Вегаса.

— Те, як шлюб починається, не має значення,— повчально мовив Хейзен.— Головне, чим шлюб закінчується.— Він знову спохмурнів, ніби згадавши про те, чим закінчився шлюб у нього. Потім із приємністю відпив мартіні, що його поставив перед ним офіціант.— О, як же мені цього бракувало! В Саудівській Аравії вас можуть кинути в тюрму, або забити канчуками, або відтяти вам руку — зробити все, що їм на той час заманеться,— за один тільки коктейль. Спробуйте провадити бізнес із такими людьми! І всі з так званого "цивілізованого світу" — американці, англійці, французи, японці — із шкури пнуться, аби лиш урвати свій шмат. Коли там урешті станеться те, що має статися, то події з Ірані порівняно з цим здадуться нам усього-на-всього вуличною бійкою. Запам'ятайте мої слова! — Він знову похмуро відпив мартіні. — Я вже застеріг своїх клієнтів, що треба згортати роботу і вкладати гроші у справу надійнішу — як, скажімо, патент на вічний двигун,— він засміявся з власного жарту. — Та годі про мене! Ви що-небудь знаєте про молодят — де вони збираються працювати, де житимуть і таке інше?

— Все, що ми знаємо з телеграми, це те, що Елінор покинула роботу.

Хейзен стримано кивнув головою.

— Я допускав, що це може статися, коли посилав хлопця до Джорджії.

— До Джорджії? — перепитав Стренд.—До чого тут Джорджія?

— Ви ж знаєте, він весь час говорив, що хоче покинути батькове підприємство й випускати десь у невеликому містечку газету. І брати, щоб позбутися хлопця, обіцяли підтримати його грішми.

— Атож, я щось таке пригадую, — промовив Стренд.

— Ну так от, у Джорджії є містечко, яке називається Грехем. Колись воно було маленьке. Але туди перебралися з півночі велика електронна компанія та консервний завод, і містечко росте тепер і вгору, й ушир. А моя фірма представляла в одному судовому позові інтереси тамтешніх видавців невеличкої щоденної газети. Я поїхав туди і взявся вести справу сам, бо йшлося про свободу преси, — а це дуже важливо, — і ми виграли. Там я заприятелював з одним чоловіком. Він народився в Джорджії, вчився у коледжі в Афінах і таке інше. Але міцний горішок і мені сподобався. Отож той чолов'яга відчув, що вже обростає павутинням, щоденна м'ясорубка починає впливати йому на нерви, і він подзвонив мені за давньою звичкою і спитав, чи я часом не знаю якого-небудь завзятого хлопця з невеликою, зовсім невеликою сумою, що міг би взятися за справу й поділити прибутки. А сталося це якраз за кілька днів до того, як я випивав із Джанеллі та Елінор, і Джанеллі знову згадав про те, що хоче видавати в невеликому містечку газету. Правда, Елінор тоді заявила, що скоріше стане в Нью-Йорку пралею. Але кохання, як казали римляни, перемагає все, і, гадаю, саме тому вона й покинула свою роботу. Ваш зять, мабуть, справив приємне враження на мого грехемського приятеля.

— Джорджія?! — вигукнула Леслі таким самим голосом, як і "Лас-Вегас", коли читала телеграму.

— Це гарне, чепурне невелике містечко,— промовив Хейзен, — Воно б вам сподобалось. — Потім додав, усміхнувшись: — На тиждень.

— Я сумніваюся, чи Елінор витримає й стільки! — сказала Леслі. Її обличчя спохмурніло.— Я не уявляю її після Нью-Йорка в такій глушині.

— Нам, уродженцям північних штатів, треба звикати до того, що цивілізація не кінчається на паралелі міста Вашінгтона, округ Колумбія, — мовив Хейзен.— Вище голову, Леслі! Це ж не кінець світу. Якщо в них нічого не вийде, вони обоє молоді, здорові і спробують що-небудь інше. Принаймні потім не казатимуть — мовляв, ми мали шанс, але побоялися ризикнути. До речі, про шанси. Місяць чи десь так тому мадам Аркур запропонували одну роботу — викладати право в університеті Джорджа Вашінгтона, — і тепер вона вирішила погодитись. — Хейзен сказав це досить байдуже, ніби розповідав про якусь випадкову знайому.

— Я не маю сумніву, вона буде дуже популярна на урядових прийомах, — сказала Леслі.

Відчувши шпильку, Хейзен підозріливо зиркнув на Леслі. Та вона тільки мило всміхнулася.

Офіціант, що стояв біля столика, чекаючи перерви в розмові, подав кожному з них меню. Хейзен глянув у своє, потім відкинув його і підвівся.

— Даруйте мені,— сказав він,— але я надто стомлений і не хочу їсти. Бо якби я зараз поїв та ще й випив, то довелося б виносити мене звідси. Я йду спати. Довгий був день. Гадаю, завтра вам слід бути готовими десь на десяту тридцять ранку. Надходить погодний фронт, сказали мені, і пополудні злітну смугу можуть закрити. Радий вас бачити такою чарівною, Леслі! Позавчора ви трохи спали з лиця. На добраніч! Приємних снів! — До дверей він ішов згорблений, постарілий на виду

Вони замовили вечерю і мовчки поїли.

З Ліндою вони зустрілися в аеропорту.