Хліб по воді - Сторінка 40

Вигляд вона мала чудовий, з новою засмагою, одначе була дуже збуджена.

— Я просто не вмію так швидко міняти свій розклад, —— поскаржилась вона,— і спакувала, звичайно, не те, що треба! На Рассела це зовсім не схоже. Він завжди був надійний, як швейцарські залізниці.

Хейзен весело поцілував її.

— Радий, що ти встигла! — І пішов востаннє подзвонити в свою контору.

День був вологий, сіявся дрібний дощ, на злітному полі бурхав вітер. Простуючи до літака, Стренд тривожно поглядав на захмарене небо. Погода відповідала його настрою. Надходить атмосферний фронт, попереджав Хейзен. Від перельоту не доводилося чекати нічого приємного. Сонячна погода аж ніяк не пасувала б на завершення їхньої невдалої подорожі. Коли вони ввійшли до невеликого, тьмяно освітленого літака, Стренд злякався, що Леслі вхопиться за погоду як за погану прикмету. Але дружина весело торохтіла з Ліндою — здавалося, тисячі миль пустельного неба попереду анітрохи не лякали її.

Політ був труський, та тільки й того. Леслі з Ліндою дрімали, Аллен читав, а Хейзен пив. Коли вони сіли в Шеннонї на дозаправку, Хейзен уже не зголосився купити їм що-небудь у подарунок; зате Леслі придбала рожеву вовняну шаль для Керолайн. Аллен подумав, що Керолайн не часто матиме нагоду носити її в жаркому кліматі Арізони.

Вони прилетіли до Нью-Йорка вчасно, і Хейзен швидко провів усіх через митницю. Інспектор шанобливо їх пропустив і навіть не попросив нікого відкрити валізи. Їх зустрічали Конрой, Джіммі та Керолайн. Леслі, побачивши дочку, ойкнула. На носі Керолайн мала пов'язку, обличчя було розпухле, а одне око — чорно-синє й не розплющувалось.

97

З* "Всєсвіт № 4

— Боже мій, Керолайн! — вигукнула. Леслі, коли вони обнялися. — Що з тобою?

— Пусте, мамо,— кинула Керолайн.-— Дивитйея страшно, а насправді всього кілька подряпин. Позавчора ввечері Джордж відвозив мене додому, і якийсь ідіот увігнався в нас іззаду, коли ми спинилися перед світлофором. А я вдарилась головою в передню панель.

— Я знала, що нам не треба було пускати тебе з тим хлопцем, — сказала Леслі. — Він ганяє, як божевільний.

— Він не винен, мамусю,— заперечила Керолайн.— Ми ж бо стояли.

— Все одно, — кинула Леслі.

— Не роби з цього історії, мам, — втрутився Джіммі.— Що таке одне підбите око для друзів?

— Не будь таким легковажним, юначе! — кинула Леслі.— Вона могла б покалічитися на все життя.

— Але ж цього не сталося, — мовив Джіммі. — Як ваша подорож?

— Чудово,— поквапно сказав Аллен, бажаючи уникнути сімейної пересварки на людях.

— Ви були в лікаря? — спитав Хейзен у Керолайн.

— Навіщо він мені? — роздратовано буркнула Керолайн, так ніби її несправедливо вилаяли.

— Конрой, до Айленда ми не поїдемо, — сказав Хейзен.— Ми поїдемо до Нью-Йорка й заберемо з собою цю юну даму, щоб показати її лікареві. Його прізвище Лейярд, і він світило в цій галузі.

— А чому б нам не викликати машину швидкої допомоги, обладнану сиреною і приладами для підтримання життя?! — глузливо сказала Керолайн. — І відвезти жахливо скалічену молоду жертву до лікарні, де ціла команда фахівців — костоправів, хірургів у галузі відкритого серця — стоять напоготові, щоб вирвати її з лабет смерті!

— Не будь така розумна, Керолайн! —сказала Леслі. — Містер Хейзен має рацію.

— Такий гвалт зчинили! —поскаржилася Керолайн голосом малої дівчинки.— І з нічого. Це ж сталося майже двадцять чотири години тому, а я досі жива.

— Все, годі!— урвала її Леслі.— Негайно замовкни й роби що тобі кажуть!

— Ненавиджу лікарів! — пробурчала Керолайн.

Та Леслі вже міцно взяла її за руку й повела до виходу. Хейзен ішов поруч із Керолайн. За ним рушили Аллен, Джіммі та Лінда.

— Що ти про все це знаєш? — спитав Аллен у Джіммі.

— Нічого. Я вперше довідався про це чверть години тому, коли побачив її. Я приїхав з Нью-Йорка, а Конрой привіз Керолайн з Айленда. Мам даремно зробила з мухи слона. А Хейзен просто хоче показати, яка він велика цяця, і, як завжди, всім порядкує.

— Добре, хоч вона не повибивала собі зубів! — сказала Лінда.— І за це треба дякувати. У неї такі гарненькі зубки!

— Я попрошу Конроя висадити мене біля контори,— мовив Джіммі. — Я сказав, що вийду години на дві.

— Тобі не здається, що в такий скрутний для сестри час тобі слід би побути з нею?

— Ой, тат! — нетерпляче кинув Джіммі. — Через якийсь синець під оком?!

— Як твої справи в конторі? — Аллен не хотів сваритися з сином і вирішив перевести розмову на інше. Відколи Джіммі сповнилося дванадцять, Аллен ніколи не брав гору в суперечках із ним.

— Поки що намацую свою дорогу,— відказав Джіммі.— Спитай у Соломона. Він знає краще, ніж я. А втім, хоч би що він там думав, а робота мені до душі.

Аллен саме хотів був зауважити, що йому не до вподоби, коли Джіммі, називаючи прізвища Соломона та Хейзена, пропускає "містер", але раптом згадав про телеграму від Елінор, Розхвилювавшись через Керолайн, він зовсім про це забув.

— Ти бачив Елінор?—спитав він.

— Ні,—відповів Джіммі.— На тому тижні ми розмовляли по те

лефону.

— І що вона сказала?

— Нічого особливого,— недбало кинув Джіммі.— Як завжди. Що в мене такий голос, наче я не виспався. По-моєму, часом їй здається, що вона мені мати, а не сестра.

— Вона нічого не казала про те, що збирається заміж?

— Чого це вона про таке казатиме? — Джіммі неабияк здивувався.

— А того, що чотири дні тому вона вийшла заміж! У Лас-Вегасі,

Джіммі остовпів.

— Та ти що?! Видно, упилася! З якого б ще дива вона це втнула?

— Про таке в телеграмах не пишуть, — відповів Аллен.— Ох і сімейка ж!

— Це ти правильно сказав! — Джіммі вражено замотав головою.

Вони знову рушили до машини, де Конрой складав у багажник їхні

речі.

— А де вони тепер? Я їй подзвоню і скажу: "Твій любий братик бажає тобі довгого й щасливого подружнього життя!"

— Не подзвониш. Елінор не повідомила нас, де вона.

Джіммі знову замотав головою.

— Ох, і хитрюща ця Елінор! Страшенно хитрюща! — Він поклав батькові на плече руку. — А я, тат, за неї не хвилювався б. З нею буде все гаразд. Він чудовий хлопець, той Джузеппе. Вони, мабуть, знають, що роблять. А ти гойдатимеш на колінах цілий табунець ангельських бамбіні!

— Атож, усе життя про це мріяв, — похмуро кинув Аллен, сідаючи у великий "мерседес", де вже сиділи решта.

Обличчя в Керолайн застигло в якомусь упертому, затятому виразі. Опухла, з перев'язаним носом і потемнілим, заплющеним оком вона мала якийсь гротесковий вигляд.

— Люба моя дівчинко!..— ніжно промовив до неї Аллен.

— Ой, дай мені спокій! — буркнула Керолайн і відсунулась.

Це був невеселий гурт людей, що їхав у великому автомобілі до міста.

"Мерседес" проминув міст до Манхеттена, і тут Стрендові спало на думку, що від того вечора, коли поріг їхньої квартири переступив Хейзен — побитий, закривавлений, ледве тримаючись на ногах,— йому, Алленові, довелося мати справу з медициною більше, ніж будь-коли в своєму житті.

Розділ третій

"Ну звісно, — міркував Стренд, слухаючи лікаря, який говорив з недбалою впевненістю "світила" в своїй галузі,— звісно, все значно, гірше, ніж виглядає". Для них настали такі часи — усе насправді було значно гірше, ніж виглядало.

— Дуже побита кістка і блокована ліва перегородка, — сказав лікар Алленові й Леслі, запросивши їх до вишуканого кабінету на Парк-авеню, після того як подивився рентгенівські знімки й закінчив оглядати Керолайн. Дівчину він залишив з асистентом в іншій кімнаті, де той брав на аналіз кров і накладав нову пов'язку.— Боюся, доведеться зробити операцію,— провадив лікар. Проте ніякої тривоги в його погляді не було. ("Ці лікарі,— промайнуло в Стренда,— уміють висловлюватись аж надто закручено".) — Доведеться кілька днів почекати, поки зійде припухлість. Я замовлю операційну. В тому разі, якщо ви погодитесь.

— Звичайно,— сказала Леслі.

Аллен кивнув головою.

— Їй доведеться перебути тут тільки одну ніч,—промовив лікар.— Хвилюватися справді нема чого, місіс Стренд.

— Містер Хейзен запевняє, що вона в цілком надійних руках,— сказала Леслі.

— О, добра душа Рассел!—усміхнувся доктор Лейярд, почувши про цей вотум довіри.— А поки що я раджу вам покласти дівчину в ліжко, і хай спокійно полежить. Геройство їй тільки зашкодить. Ви залишитесь у Нью-Йорку чи поїдете до Рассел а на дачу?

— Ми будемо у Нью-Йорку, — швидко відповіла Леслі.

— Гаразд. Чим менше вона рухатиметься, тим краще. — Він підвівся, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. "Світило" не мало часу на пусті балачки.— Я подзвоню вам, коли про все домовлюся в Лен-ноксхілзькій лікарні,— це якраз за рогом, на Сімдесят сьомій вулиці,— і скажу, коли привезти дівчину сюди.— Він провів їх до приймальні, де сиділи Лінда з Хейзеном. Лінда нервово гортала якийсь журнал, а Хейзен із застиглим виразом обличчя дивився у вікно.

— Расселе, я хотів би з тобою поговорити. Зайди, будь ласка, до кабінету,— сказав Лейярд.

Хейзен підвівся й пішов за лікарем. Лінда відклала журнал і запитливо подивилася на Стренда.

— Деякі ускладнення, — мовив той. — Він хоче оперувати.

— О господи! — вигукнула Лінда.— Бідолашна дівчинка!

— Лікар сказав, що хвилюватись нема чого, — мовила Леслі.—Я певна, він знає своє діло.

— Він сказав про це й Керолайн?

— Ще ні.

— Сподіваюся, вона буде не дуже засмучена.

— Коли дівчинка довідається, що без операції ке обійтися, то, гадаю, поведеться розумно, — спокійно відповіла Леслі.

Вони ще ждали Керолайн, коли вийшов Хейзен. З його вигляду важко було вгадати, про що з ним розмовляв лікар.

— Доктор Лейярд сказав вам що-небудь, чого не розповів нам? — спитав Стренд.

— Нічого особливого, — відповів Хейзен. — У нього немає часу казати неправду. Ні. Він додав тільки ось що: коли операція неминуча, а дівчина молода, то є нагода, якщо захоче пацієнт, зробити невелике косметичне втручання. Це йому не важко.

— Про що він? — підозріливо запитав Стренд.

— "Зробити ніс естетичнішим і приємнішим для ока" — так висловився лікар. Він робить багато пластичних операцій, і, судячи з того, що я чув, його клієнти задоволені.

— Чого ж він не сказав про це нам? — спитав Стренд.

— За його словами, іноді батьки сердяться, діставши таку пропозицію. Почувають себе ображеними. Він вирішив, що краще нехай ви розсердитесь на мене, а не на нього.

Аллен глянув на Леслі.