Хрестоносці - Сторінка 97

Як же так? Будеш колоти зв'язаного бранця? Данусі цим не поможеш, а тобі що від цього? Нічого, тільки ганьба. Скажеш, що королям і князям не раз доводилось убивати бранців? Так, але не в нас! До того ж, що минається їм, те не минеться тобі. Вони мають королівства, міста, замки, а що маєш ти? Рицарську честь. Той, хто не дорікне їм, плюне в очі тобі. Опам'ятайся, ради бога! Настало мовчання.

— Пустіть,— похмуро повторив Збишко,— не заколю я його.

— Ходімо до вогню, порадимось.

І Мацько взяв його за руку й повів до багаття, що його слуги розпалили коло смолярних куп. Сівши там, Мацько трохи подумав і сказав:

— Згадай ще й те, що ти обіцяв віддати цього старого собаку Юрандові. А він помститься йому й за свої, і за Данусині муки! Він йому віддячить, не бійся! Ти повинен принести Юрандові цю радість. Вона йому належить. Те, чого не можна робити тобі, можна буде Юрандові, бо він не взяв бранця, а дістане його від тебе в подарунок. Він зможе без ганьби й без осуду хоч і шкуру з нього злупити, розумієш мене?

— Розумію,— відповів Збишко.— Ваша правда.

— Видно, що до тебе повертається розум. Якби тебе й далі спокушав диявол, то пам'ятай і те, що ти викликав Ліхтенштейна та інших хрестоносців, а коли б ти зарубав безборонного бранця та коли б про це розголосили слуги, ні один рицар не прийняв би твого виклику, і мав би рацію. Боже борони! Нам і так не бракує нещастя, то нехай хоч ганьби не буде. Краще давай подумаємо, що нам тепер робити.

— Радьте! — сказав юнак.

— На мою думку, треба зробити так: оту змію, котра була при Данусі, можна б знищити, але не личить рицарям бруднити руки жіночою кров'ю, тому віддамо її князеві Янушеві. Вона витворяла всяке лихо ще в лісовому палаці в присутності князя й княгині, то нехай її судить мазовецький суд, і якщо її не колесують, то хіба захочуть образити божу справедливість. Поки не знайдемо якоїсь іншої жінки, котра могла б доглядати Данусю, доти буде потрібна ця змія, а потім прив'яжемо її коневі до хвоста. А тепер нам треба якнайшвидше дістатися до мазовецьких лісів.

Тільки не зараз, бо ніч. Може, дасть бог, завтра й Дануся опам'ятається.

Та й коні нехай добре відпочинуть. На світанку вирушимо.

Дальшу розмову їм перебив голос Арнольда фон Бадена, який, лежачи віддалік на спині, прив'язаний вподовж до власного меча, став щось вигукувати понімецьки. Старий Мацько встав і пішов до нього, але не міг як слід зрозуміти його мови і почав шукати очима чеха.

Проте Глава не міг зараз прийти, бо був зайнятий іншим ділом. В той час, коли Збишко з Мацьком розмовляли коло багаття, він підійшов до орденської служки і, вхопивши її за комір та струснувши, як грушу, сказав:

— Слухай, суко! Підеш до хати й вимостиш для пані постіль із шкур, але перед тим одягнеш її в свою хорошу одежу, а сама приберешся в те лахміття, в якому ви її водили... трясця вашій матері!

І, не мігши вгамувати наглого гніву, він так струсонув нею, що їй аж очі полізли на лоб. Він, може, був би скрутив їй в'язи, якби не знав., що вона ще буде потрібна, тому нарешті пустив її і сказав:

— А потім вибереш для себе гілляку.

Вона в розпачі схопила чеха за коліна, а коли він відштовхнув її ногою, подхопилась, побігла до хати й, кинувшись Данусі в ноги, заверещала:

— Захисти мене! Не дай скривдити!

Але Дануся тільки приплющила очі, і з уст її пролунав звичний уривчастий шепіт:

— Боюся! Боюся! Боюся!

Далі вона зовсім заціпеніла, як це було завжди, коли до неї наближалася служка. Проте далася роздягти себе і вбрати в нову одежу. Служка, вимостивши постіль, поклала на неї Данусю, немов дерев'яну або воскову ляльку, а сама сіла коло вогнища, боячись вийти з нума.

Незабаром увійшов чех і, звернувшись до Данусі, сказав:

— Ви серед друзів, пані. Во ім'я отця, і сина, і святого духа, спіть спокійно.

Він перехрестив її, а далі, не підвищуючи голосу, щоб її не налякати, сказав служці:

— Ти полежиш зв'язана за порогом, але якщо наробиш крику і злякаєш пані, то я зараз же скручу тобі в'язи. Вставай і йди.

Вивівши служку з хати, він міцно зв'язав її, як обіцяв, потім пішов до Збишка.

— Я сказав одягти пані в нову одежу, що була на тій ящірці,— сказав чех.— Постіль постелена, і пані спить. Найкраще вам,щане, до неї не йти, щоб вона не перелякалася. Дасть бог, завтра, як відпочине, прийде до пам'яті, а тепер і вам треба подумати про їжу тавідпочинок.

— Я ляжу коло порога, — відповів Збишко.

— То я відтягну ту суку вбік, до того трупа з рудими патлами, а ви повинні попоїсти, бо попереду у вас трудна дорога.

Сказавши це, він пішов дістати з приторочених до сідла бесагів копчене м'ясо й печену ріпу, якими вони призапаслися в жмудському таборі. Але тільки-но чех поклав їжу перед Збишком, Мацько покликав, його до Арнольда.

— Довідайся як слід, чого хоче оцей здоровило,— сказав він,—бо я хоч і знаю деякі слова, але ніяк не второпаю, чого він хоче.

— Я підтягну його, пане, до вогнища,—відповів чех,—а там ви порозумієтесь.

І, скинувши паска, він просунув його попід, пахвами, Арнольдові і завдав собі на плечі. Глава аж зігнувся під тягарем велетня, але, бувши дужим хлопцем, доніс його до багаття й кинув, як мішок, коло Збишка.

Розв'яжіть мене,— сказав хрестоносець.

Розв'язати можна,— відповів через чеха старий Мацько,— якщо ти рицарською честю присягаєшся, що визнаєш себе нашим бранцем. Проте я і так накажу витягти з-під твоїх колін меч і розв'язати руки, щоб ти міг сісти поруч з нами, а вірьовок на ногах не попущу, поки не поговоримо.

Мацько кивнув чехові, і той перерізав Німцеві на руках вірьовки й допоміг йому сісти. Арнольд спогорда подивився на Мацька, потім на Збишка й запитав:

— Хто ви такі?

Як ти смієш питати? Яке твоє діло?.. Спочатку скажи, хто ти такий?

Річ у тім, що рицарське слово я міг би дати тільки рицарям.

Ну, то дивися!

І Мацько, розгорнувши плаща, показав на собі рицарського паса.

Хрестоносець дуже здивувався, помовчав, і потім сказав:

Як так? Ви — рицарі і добуваєте по лісах здобич розбоєм та допомагаєте поганам?

Брешеш! — крикнув Мацько.

Так почалась між ними ворожа й погордлива розмова. Коли ж Мацько спересердя крикнув, що саме Орден не допускає хрещення Литви, та навіз усі докази, Арнольд знову здивувався й замовк, бо правдабула така очевидна, що її не можна було ні заперечити, ні закрити на неї очі. Німця особливо вразили слова Мацька, які він промовив, перехрестившись: "Хто його знає, кому ви зрештою служите, якщо не всі, то принаймні декотрі", і вразили тому, що навіть у самому Ордені про деяких комтурів подейкували, ніби вони поклоняються сатані. Проте їх у цьому не обвинувачували й до суду не притягали, щоб не зганьбити весь Орден, і Арнольд знав, що, такі чутки були і що брати нишком про це говорили. А Мацько, чувши від Сандеруса про незрозумілу поведінку Зігфріда, остаточно збентежив простодушного велетня.

А Зігфрід,— говорив він далі,—з котрим ти вирушив у похід на війну, хіба служить богу і Христу? Хіба ти ніколи не чув, як він розмовляв з нечистою силою, як перешіптувався з нею, сміявся або скреготав зубами?

Це правда! — пробурмотів Арнольд.

Але Збишко, якому жаль і гнів новою хвилею хлюпнули в, серце, раптом крикнув:

— І ти говориш про рицарську честь? Ганьба тобі, бо ти помагав катові й дияволу! Ганьба тобі, бо ти спокійно дивився на муки безборонної жінки й рицарської дочки, а може, й сам мордував її. Ганьба тобі!

Арнольд здивовано вирячив очі і, хрестячись, сказав:

— Во ім'я отця, і сина, і святого духа!.. Як так?..

Ота божевільна дівка, в голові у якої живе двадцять сім чортів?.. Я?..

— Горе! Горе! — хрипким голосом перебив Збишко. І, схопивши за руків'я мізерикордію, знову почав

позирати диким поглядом на Зігфріда, що лежав трохи далі в темряві.

Мацько спокійно поклав йому руку на плече і з усієї сили притиснув, щоб повернути йому свідомість, а сам звернувся до Арнольда:

— Ця жінка — дочка Юранда із Спихова і дружина оцього молодого рицаря. Тепер ти розумієш, чому ми вас висліджували і чому ти наш бранець.

— Клянусь богом! — сказав Арнольд.—Звідки? Як? Вона несповна розуму...

— Тому що хрестоносці викрали її, мов невинне ягня, і довели до цього муками.

При словах "невинне ягня" Збишко підніс до рота кулак і стиснув зубами великого пальця, а з очей йому закапали гіркі рясні сльози. Арнольд сидів задумавшись, а чех коротко розказав йому про зраду Данфельда, викрадення Данусі, тортури Юранда і поєдинок з Ротгером. Коли він скінчив, настала тиша, яку порушував тільки лісовий шум та тріск іскор у багатті.

Так вони просиділи кілька хвилин; нарешті Арнольд підвів голову і сказав:

Не тільки рицарською честю, а й святим хрестом присягаюся, що я майже не бачив тієї жінки, не знав, хто вона, і що до її мук нічим і ніколи не був причетний.

То присягнися, ще, що добровільно підеш за нами й не будеш намагатися втікати, тоді я накажу розв'язати тебе зовсім,— сказав Мацько.

Нехай буде й так — присягаюся! Куди ви мене поведете?.

В Мазовію, до Юранда із Спихова.

Після цього Мацько сам перерізав йому на ногах вірьовки, потім показав на м'ясо й ріпу. Через деякий час Збишко підвівся й пішов спочити коло порога нума, де вже не знайшов орденської служки, бо слуги ще раніш забрали її до коней. Лігши на шкурі, яку йому приніс Глава, Збишко вирішив не спати, а ждати світанку, сподіваючись, що з Данусею станеться якась щаслива переміна.

А чех повернувся до багаття, аби поговорити з старим рицарем з Богданця про те, що непокоїло його душу. Мацько сидів у глибокій задумі, зовсім не зважаючи на хропіння стомленого в дорозі Арнольда, який, з'ївши неймовірну кількість м'яса й ріпи, спав важким сном.

А ви не спочинете, пане? — спитав зброєносець.

Сон тікає від моїх очей,— відповів Мацько.— Дай боже завтра хороший день...

Він глянув на зірки.

— На небі вже видно Воза, а я весь час думаю, як то воно все буде.

І мені не до спання, бо панянка із Згожелиць не виходить з голови.

І справді, то ще одна біда! Але ж вона в Спихові.

В тім-то й річ, що в Спихові. Вивезли ми її із Згожелиць не знати нащо.

Сама вона хотіла до абата, а коли абат умер, то що ж я мав робити,— нетерпляче відказав Мацько, який не любив про це говорити, почуваючи в душі свою провину.

Так, але що ж тепер робити?

Як — що? Одвезу її назад додому, та й нехай буде, що буде!..

Проте через деякий час він додав:

— Звісно, нехай буде, що буде, але коли б Дануська була здорова й така, як інші люди, то принаймні відомо було б, що робити.