Іліада - Сторінка 33
- Гомер -
Як лев той, Атрід до них раптом
130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:
131] "Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.
132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха —
133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,
134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,
135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських".
136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали
137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:
138] "Ви — Антімаха сини, відважного серцем, що радив
139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,
140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,
141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, —
142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!"
143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,
144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.
145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,
146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.
147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,
148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,
149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.
150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,
151] Кінних — комонні, аж курява в небо здіймалась клубами
152] Скрізь по рівнині — кінські дзвінкі її ноги здіймали, —
153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон
154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.
155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме
156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням
157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, —
158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,
159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні
160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,
161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали
162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.
163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,
164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові.
165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.
166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана,
167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,
168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно
169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.
170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни
171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.
172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,
173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,
174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;
175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами
176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає.
177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,
178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.
179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея
180] Падали часто, — списом він так лютував округ себе.
181] А коли мав уже він на місто й на мури високі
182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько
183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,
184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці.
185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:
186] "Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.
187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,
188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв,
190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття
193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде
194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна".
195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,
198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.
199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:
200] "Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!
201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:
202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,
203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй
205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття
208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш
209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна".
210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.
211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,
212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,
213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.
214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,
215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.
216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон
217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.
218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,
219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов —
220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?
221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора,
222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.
223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,
224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.
225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку,
226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього.
227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,
228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.
229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,
230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.
231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.
232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,
233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.
234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив
235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.
236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу
237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.
238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,
239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні
240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.
241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним
242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини
243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:
244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати
245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.
246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон
247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.
248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,
249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою
250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата.
251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,
252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,
253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.
254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,
255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі.
256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.
257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги
258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.
259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю
260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,
261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.
262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,
263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.
264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,
265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,
266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю.
267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,
268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.
269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,
270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,
271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,
272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.
273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати
274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.
275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:
276] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену
278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись
279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий".
280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих
281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,
282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,
283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.
284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:
286] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!
287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!"
291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,
294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв
295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,
298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.
299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки
300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?
301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,
302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,
303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.
304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі
305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,
306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,
307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні
308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —
309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.
310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,
311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,
312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:
313] "Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?
314] Ближче, мій друже, спинись біля мене.
130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:
131] "Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.
132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха —
133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,
134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,
135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських".
136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали
137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:
138] "Ви — Антімаха сини, відважного серцем, що радив
139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,
140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,
141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, —
142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!"
143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,
144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.
145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,
146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.
147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,
148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,
149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.
150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,
151] Кінних — комонні, аж курява в небо здіймалась клубами
152] Скрізь по рівнині — кінські дзвінкі її ноги здіймали, —
153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон
154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.
155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме
156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням
157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, —
158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,
159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні
160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,
161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали
162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.
163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,
164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові.
165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.
166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана,
167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,
168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно
169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.
170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни
171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.
172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,
173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,
174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;
175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами
176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає.
177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,
178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.
179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея
180] Падали часто, — списом він так лютував округ себе.
181] А коли мав уже він на місто й на мури високі
182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько
183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,
184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці.
185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:
186] "Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.
187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,
188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв,
190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття
193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде
194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна".
195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,
198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.
199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:
200] "Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!
201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:
202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,
203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй
205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття
208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш
209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна".
210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.
211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,
212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,
213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.
214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,
215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.
216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон
217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.
218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,
219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов —
220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?
221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора,
222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.
223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,
224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.
225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку,
226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього.
227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,
228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.
229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,
230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.
231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.
232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,
233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.
234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив
235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.
236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу
237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.
238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,
239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні
240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.
241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним
242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини
243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:
244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати
245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.
246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон
247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.
248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,
249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою
250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата.
251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,
252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,
253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.
254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,
255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі.
256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.
257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги
258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.
259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю
260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,
261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.
262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,
263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.
264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,
265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,
266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю.
267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,
268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.
269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,
270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,
271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,
272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.
273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати
274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.
275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:
276] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену
278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись
279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий".
280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих
281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,
282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,
283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.
284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:
286] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!
287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!"
291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,
294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв
295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,
298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.
299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки
300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?
301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,
302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,
303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.
304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі
305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,
306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,
307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні
308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —
309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.
310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,
311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,
312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:
313] "Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?
314] Ближче, мій друже, спинись біля мене.