Іліада - Сторінка 35
- Гомер -
Але ж про це ще нічого
498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,
499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше
500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали
501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.
502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,
503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.
504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,
505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,
506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,
507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.
508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,
509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.
510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:
511] "Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,
513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.
514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —
515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле".
516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,
517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,
518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.
519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли
520] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив
522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:
523] "Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє
524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,
525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,
526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —
527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо
528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям
529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі
530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають".
531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих
532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,
533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,
534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю
535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,
536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно
537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор
538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне
539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.
540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,
541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,
542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:
543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.
544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.
545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,
546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,
547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.
548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих
549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють
550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,
551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,
552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих
553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи
554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,
555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.
556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею
557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.
558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато
559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає
560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти
561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,
562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, —
563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали
564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,
565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.
566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість
567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,
568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.
569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,
570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв
571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих
572] Гострі списи, — з них одні в величезнім щиті застрягали,
573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,
574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.
575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,
576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,
577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,
578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,
579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.
580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.
581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає
582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу
583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве
584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.
585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він
586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:
587] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини
589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, —
590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте
591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину".
592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши
593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,
594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,
595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.
596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.
597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,
598] Потом умиті, — людського він віз вожая Махаона.
599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, —
600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився
601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.
602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався
603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету
604] Вийшов, немовби Арей, — то був його лиха початок.
605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:
606] "Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?"
607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
608] "О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!
609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї
610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.
611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся
612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.
613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,
614] Сином Асклепія, — мужа в обличчя не встиг я побачить,
615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали".
616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга
617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.
618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом
619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,
620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней
621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру
622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету
623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,
624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, —
625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,
626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,
627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.
628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,
629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому —
630] В мідному блюді закуску до того напою — цибулі,
631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.
632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,
633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири
634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,
635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.
636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,
637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.
638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши
639] В келих вина, натерла козиного сиру на"мідній
640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.
641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.
642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,
643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.
644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.
645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,
646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.
647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:
648] "Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!
649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,
650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,
651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.
652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.
653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він
654] Муж цей страшний — звинуватити легко й безвинного може".
655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
656] "Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,
657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме
658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі
659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,
661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним — Агамемнон,
662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.
663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища —
664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний
665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.
666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв
667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,
668] їх же самих перебито було до останку? У .мене
669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.
670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути
671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча
672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,
673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.
674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,
675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;
676] Тільки упав він — і всі відразу розбіглись селяни.
677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали —
678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,
679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.
680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили —
681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.
682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,
683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,
684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.
685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати
686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.
687] От позбирались вожді пілоського люду і стали
688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні
689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.
690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня
691] В роки минулі — кращі тоді з нас загинули люди.
692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,
693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.
694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,
695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.
696] Череду гарних корів і велику отару овечу
697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.
698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:
699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом
700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний
701] Участь узять в перегонах.
498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,
499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше
500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали
501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.
502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,
503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.
504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,
505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,
506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,
507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.
508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,
509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.
510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:
511] "Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,
513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.
514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —
515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле".
516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,
517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,
518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.
519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли
520] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив
522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:
523] "Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє
524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,
525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,
526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —
527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо
528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям
529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі
530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають".
531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих
532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,
533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,
534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю
535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,
536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно
537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор
538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне
539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.
540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,
541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,
542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:
543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.
544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.
545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,
546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,
547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.
548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих
549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють
550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,
551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,
552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих
553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи
554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,
555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.
556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею
557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.
558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато
559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає
560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти
561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,
562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, —
563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали
564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,
565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.
566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість
567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,
568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.
569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,
570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв
571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих
572] Гострі списи, — з них одні в величезнім щиті застрягали,
573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,
574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.
575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,
576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,
577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,
578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,
579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.
580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.
581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає
582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу
583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве
584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.
585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він
586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:
587] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини
589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, —
590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте
591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину".
592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши
593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,
594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,
595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.
596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.
597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,
598] Потом умиті, — людського він віз вожая Махаона.
599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, —
600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився
601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.
602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався
603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету
604] Вийшов, немовби Арей, — то був його лиха початок.
605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:
606] "Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?"
607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
608] "О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!
609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї
610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.
611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся
612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.
613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,
614] Сином Асклепія, — мужа в обличчя не встиг я побачить,
615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали".
616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга
617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.
618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом
619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,
620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней
621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру
622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету
623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,
624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, —
625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,
626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,
627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.
628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,
629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому —
630] В мідному блюді закуску до того напою — цибулі,
631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.
632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,
633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири
634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,
635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.
636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,
637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.
638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши
639] В келих вина, натерла козиного сиру на"мідній
640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.
641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.
642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,
643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.
644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.
645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,
646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.
647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:
648] "Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!
649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,
650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,
651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.
652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.
653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він
654] Муж цей страшний — звинуватити легко й безвинного може".
655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
656] "Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,
657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме
658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі
659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,
661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним — Агамемнон,
662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.
663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища —
664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний
665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.
666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв
667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,
668] їх же самих перебито було до останку? У .мене
669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.
670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути
671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча
672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,
673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.
674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,
675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;
676] Тільки упав він — і всі відразу розбіглись селяни.
677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали —
678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,
679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.
680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили —
681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.
682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,
683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,
684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.
685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати
686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.
687] От позбирались вожді пілоського люду і стали
688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні
689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.
690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня
691] В роки минулі — кращі тоді з нас загинули люди.
692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,
693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.
694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,
695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.
696] Череду гарних корів і велику отару овечу
697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.
698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:
699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом
700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний
701] Участь узять в перегонах.