Іліада - Сторінка 34

Ганьба нас окриє,
315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний".

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] "Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі
318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний
319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу".

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,
321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона
322] Богоподібного скинув, супутника того державця.
323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.
324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,
325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.
326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше
327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили
329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся
330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати
331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова
332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.
333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив
334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.
335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,
337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.
338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,
339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,
340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.
341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх
342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.
343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.
345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний
346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] "Знов насувається лихо на нас — оцей Гектор могутній!
348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!"

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,
350] Цілячи в голову прямо, — не схибив, по верху шолома
351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,
352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, — високий, потрійний,
353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.
354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,
355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою
356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.
357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,
358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,
359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,
360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.
361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] "Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько
363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!
364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.
365] Все ж покінчу з тобою я,— потім в бою десь зустрівшись,
366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.
367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну".

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.
369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,
370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,
371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,
372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.
373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа
374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий
375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,
376] Гостру пускає стрілу, — недарма вона з рук полетіла!
377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,
378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки
379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] "Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я
381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив!
382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою
383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!"

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
385] "Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,
386] Тільки б но в кучерях пишних, — на мене ти виступив збройно,
387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!
388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!
390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!
391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,
392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.
393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,
394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши
395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього".

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,
397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну
398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.
399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати
400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв
402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.
403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] "Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись
405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю
406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.
407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?
408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,
409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.
410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають".

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,
412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних
413] І оточили його, готуючи власну загибель.
414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні
415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,
416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.
417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього
418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.
419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили
420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,
421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;
422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.
423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,
424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив
425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.
426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,
427] Рідного брата великим багатством славетного Сока.
428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,
429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] "О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!
431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш,
432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,
433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!"

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив
435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,
436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.
437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна
438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.
439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,
440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] "Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!
442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,
443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!"

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.
447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину
448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.
449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] "Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!
451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.
452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна
453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні
454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.
455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!"

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний
457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.
458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.
459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея,
460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.
461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.
462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,
463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,
464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] "Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!
466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,
467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни
468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.
469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!
470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,
471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!"

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.
473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни
474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,
475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах
476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,
477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.
478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,
479] Хижі шакали гірські починають його шматувати
480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить
481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.
482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само
483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом
484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.
485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,
486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.
487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,
488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама
490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,
491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.
492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає
493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,
494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато
495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, —
496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,
497] Коней рубаючи й воїв.