Іліада - Сторінка 63
- Гомер -
Не соромно-бо владареві
183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив".
184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:
185] "З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.
186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.
187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.
188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи
189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.
190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів
191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.
192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.
193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,
194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора
195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.
196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв
197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю".
198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
199] "Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,
201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,
202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.
203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав
204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.
205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,
206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле
207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,
208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть
210] Страви й напої ніякі — товариша ж нашого вбито!
211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу
212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо
213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,
214] А"лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!"
215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
216] "Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!
217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще
218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато
219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.
220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.
221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,
222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.
223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє
224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.
225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,
226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно
227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?
228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,
229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.
230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,
231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись,
232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,
233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться
234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.
235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться
236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави
237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!"
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,
239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,
240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа
241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.
242] Слово наказів його переходило тут же у діло.
243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім
244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.
245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових
246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.
247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів
248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.
249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон
250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,
251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.
252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно
253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,
255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї
256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.
257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] "Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,
259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею
260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!
261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,
262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.
263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.
264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове
265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив".
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] "Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!"
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] "Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко".
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, —
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] "Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом — велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця".
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, —
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] "Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, —
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути".
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] "Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив".
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, —
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним.
183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив".
184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:
185] "З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.
186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.
187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.
188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи
189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.
190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів
191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.
192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.
193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,
194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора
195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.
196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв
197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю".
198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
199] "Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,
201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,
202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.
203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав
204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.
205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,
206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле
207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,
208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть
210] Страви й напої ніякі — товариша ж нашого вбито!
211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу
212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо
213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,
214] А"лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!"
215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
216] "Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!
217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще
218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато
219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.
220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.
221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,
222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.
223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє
224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.
225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,
226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно
227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?
228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,
229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.
230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,
231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись,
232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,
233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться
234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.
235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться
236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави
237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!"
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,
239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,
240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа
241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.
242] Слово наказів його переходило тут же у діло.
243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім
244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.
245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових
246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.
247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів
248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.
249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон
250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,
251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.
252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно
253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,
255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї
256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.
257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] "Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,
259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею
260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!
261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,
262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.
263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.
264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове
265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив".
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] "Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!"
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] "Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко".
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, —
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] "Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом — велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця".
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, —
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] "Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, —
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути".
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] "Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив".
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, —
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним.