Іліада - Сторінка 66

І здивовано той навкруги оглянувся,
343] Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

344] "Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі!
345] Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу
346] Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити!
347] Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді
348] Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся.
349] Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно
350] Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув.
351] Зараз же — час мені в бій войовничих закликать данаїв,
352] Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили".

353] Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

354] "Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї,
355] Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись.
356] Важко одному мені, хоч який би не був я могутній,
357] Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись.
358] Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна
359] Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає.
360] Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги
361] Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю,
362] Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно,
363] Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!"

364] Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор
365] Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:

366] "Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона!
367] Міг би і я на словах із самими безсмертними битись,
368] А на списах небезпечно: вони набагато сильніші.
369] Тож і Ахілл — не всі свої виконать може погрози:
370] Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги.
371] Я проти нього іду, хоч руками він з полум'ям схожий,
372] З полум'ям схожий руками, могуттю — з залізом блискучим".

373] Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли
374] Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики.
375] Раптом з'явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:

376] "Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом!
377] Краще тримайся у натовпі, між сум'яття бойового,
378] Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив".

379] Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши,
380] Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався.
381] В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві
382] З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда
383] Іфітіона, що був вожаєм численних народів.
384] Городоборцю Отрінту Наяда його породила
385] В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола.
386] Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий,
387] В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась.
388] Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:

389] "От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший!
390] Ось де знайшла тебе смерть, а твій край — узбережжя Гігеї-
391] Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок,
392] Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу".

393] Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила.
394] Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх,
395] Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом
396] Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття,
397] Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий.
398] Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря
399] Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров'ю
400] Перемішавши, приборкало запал його войовничий.
401] Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого
402] Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив.
403] Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий,
404] Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону
405] В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель.
406] Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний.
407] До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора,
408] Сина Пріама. Батько йому боронив воювати:
409] Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший
410] І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою.
411] Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний,
412] В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся.
413] Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий
414] В спину, коли пробігав він, — в те місй*е, де череса злотні
415] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
416] Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши.
417] З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий,
418] Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.

419] Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками
420] Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, —
421] Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже далі
422] Осторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу,
423] Наче те полум'я, списом стрясаючи гострим. Ахілл же
424] Глянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:

425] "Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, —
426] Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годі
427] Нам уникать один одного в лавах борні бойової!"

428] Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив:
429] "Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!"

430] Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний:
431] "Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами,
432] Мов нерозумну дитину, і сам я добре умію
433] Поглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.

434] Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе!
435] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
436] Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу,
437] Вдаривши списом, — адже і в мене він гострений добре!"

438] Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна ж
439] Подихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила,
440] Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувся
441] І біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити,
442] До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничий
443] З криком страшним. Та легко, як бог, Аподлон його вивів
444] Із сум'яття бойового, густим огорнувши туманом.
445] Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлий
446] З мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він.
447] А учетверте він кинувся знову, на бога подібний,
448] Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:

449] "Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім
450] Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову.
451] Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ!
452] Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши,
453] Тільки б який помічник з'явився для мене з безсмертних.
454] Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!"

455] Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо.
456] Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши,
457] Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа,
458] Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще знову
459] Гострим ударив мечем і життя його тут же позбавив.
460] Далі.Біанта синів наздогнав — Лаогона й Дардана,
461] Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю,
462] Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька.
463] Троса, Аластора сина, також, — до колін йому впавши,
464] Він пощади благав і в полон його взяти живого, —
465] Може, з жалю до однолітка той убивати не буде.
466] Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:
467] Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,
468] А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,
469] Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.
470] Випала вся із утроби печінка і чорною кров'ю
471] Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,
472] Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо
473] Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге
474] Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,
475] По голові мечем він оздобленим сильно ударив, —
476] І його меч по руків'я од крові нагрівся. Багрова
477] Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.
478] Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

479] Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті
480] М'язи пружисті. З повислою той залишився рукою,
481] Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,
482] Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.
483] Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.
484] Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея —
485] Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.
486] Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,
487] Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив
488] Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней.
489] Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.
490] Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм
491] Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,
492] Вітер роздмухує полум'я й гонить його перед себе, —
493] Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.
494] Гнав ворогів, убиваючи, й кров'ю земля підпливала.
495] Наче тих широколобих волів селянин запрягає
496] Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,
497] Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, —
498] Так же і однокопиті Ахілла відважного коні
499] Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською
500] Кров'ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;
501] Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,
502] І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,
503] Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
БИТВА БІЛЯ РІКИ

1] Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,
2] До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,
3] їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині
4] Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали
5] З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.
6] Так в сум'ятті утікали й трояни. Глибоким туманом
7] Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж
8] До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, —
9] Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо
10] Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни
11] З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.
12] Як од навали вогню сарана порятунку шукає
13] Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне
14] Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, —
15] Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми
16] Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.
17] Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,
18] До тамариска його прислонивши, й на бога подібний
19] Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,
20] Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки
21] Страшно лунали навколо, і кров'ю вода обагрилась.
22] Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини
23] У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть
24] Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, —
25] Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки
26] Крились під кручами.