Іліада - Сторінка 75
- Гомер -
Сюди незабаром примчать вони всі у погоні
497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає
498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі".
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,
500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні
501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,
502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.
503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим
504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало
505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя
506] Бистрих коліс, — так швидко над шляхом вони пролітали.
507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих
508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,
509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив
510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,
511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.
512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,
513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;
515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.
516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні —
517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим
518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,
519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця
520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна
521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.
522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай — спочатку на кинутий диск одставав він,
524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили
525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.
526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,
527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.
528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,
529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,
530] Та повільні у нього були пишногривії коні,
531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.
532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився,
533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.
534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] "Кращий їздець — останнім славетних привів своїх коней!
537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду
538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить".
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.
540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,
541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,
542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] "Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш
544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,
545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней
546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних
547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.
548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато
549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней
550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.
551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,
552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.
553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,
554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!"
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
556] На Антілоха милуючись, — був то друг його любий.
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] "Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі
559] Я пошукав нагороду, — як хочеш ти, так і вчиню я.
560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея,
561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю
562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок".
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга
564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету
565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця,
567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав
569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] "Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти!
571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней,
572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато.
573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду!
574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, —
575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних:
576] "Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні,
577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу
578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато".
579] Хочете — сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен,
580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий.
581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів,
582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить,
583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш,
584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним,
585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим".
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] "О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато,
588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене.
589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом.
590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний.
591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю,
592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому
593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів,
594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди
595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних".
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний
597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо,
598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте
599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо.
600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо.
601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] "Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже
603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним
604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала.
605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе!
606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв.
607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато,
608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний.
609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю,
610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші,
611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний".
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий;
614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти
615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода —
616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому
617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] "На ось, візьми собі, старче, — хай буде тобі цей дарунок
619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш
620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду
621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки,
622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно
623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила".
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо
625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] "Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо.
627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги,
628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше.
629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній
630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло
631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались.
632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв,
633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян.
634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа;
635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись;
636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я,
637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея.
638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали,
639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги,
640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди.
641] Двоє було їх, близнят, — з них один керував лише кіньми,
642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий.
643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші
644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній
645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв.
646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга.
647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію,
648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш
649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв.
650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!"
651] Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне,
652] Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв.
653] Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди —
654] Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю,
655] Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась.
656] А переможений мав одержати келих дводонний.
657] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
658] "Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї!
659] Найсміливіших мужів викликаємо двох — навкулачки
660] Битись за цю нагороду. 1 той, кому Феб дальносяжний
661] Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї),
662] Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю.
663] А переможений хай собі візьме цей келих дводонний".
664] Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній,
665] Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки.
666] Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:
667] "Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний!
668] Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв
669] Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий!
670] Хоч поступаюсь в бою, — чи не досить? Адже неможливо
671] В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути.
672] От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді:
673] Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості;
674] Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте —
675] Труп заберете, коли мої руки його подолають".
676] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
677] Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний,
678] Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея.
679] В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні
680] В пам'ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв.
681] Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні,
682] Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги.
683] Спершу він пояс йому пов'язав охоронний, потому
684] Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового.
685] Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва
686] І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним
687] Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі,
688] Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями
689] Піт опливав.
497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає
498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі".
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,
500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні
501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,
502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.
503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим
504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало
505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя
506] Бистрих коліс, — так швидко над шляхом вони пролітали.
507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих
508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,
509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив
510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,
511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.
512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,
513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;
515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.
516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні —
517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим
518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,
519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця
520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна
521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.
522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай — спочатку на кинутий диск одставав він,
524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили
525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.
526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,
527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.
528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,
529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,
530] Та повільні у нього були пишногривії коні,
531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.
532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився,
533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.
534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] "Кращий їздець — останнім славетних привів своїх коней!
537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду
538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить".
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.
540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,
541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,
542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] "Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш
544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,
545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней
546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних
547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.
548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато
549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней
550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.
551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,
552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.
553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,
554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!"
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
556] На Антілоха милуючись, — був то друг його любий.
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] "Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі
559] Я пошукав нагороду, — як хочеш ти, так і вчиню я.
560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея,
561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю
562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок".
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга
564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету
565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця,
567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав
569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] "Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти!
571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней,
572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато.
573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду!
574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, —
575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних:
576] "Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні,
577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу
578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато".
579] Хочете — сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен,
580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий.
581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів,
582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить,
583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш,
584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним,
585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим".
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] "О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато,
588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене.
589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом.
590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний.
591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю,
592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому
593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів,
594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди
595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних".
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний
597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо,
598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте
599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо.
600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо.
601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] "Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже
603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним
604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала.
605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе!
606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв.
607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато,
608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний.
609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю,
610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші,
611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний".
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий;
614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти
615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода —
616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому
617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] "На ось, візьми собі, старче, — хай буде тобі цей дарунок
619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш
620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду
621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки,
622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно
623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила".
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо
625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] "Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо.
627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги,
628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше.
629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній
630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло
631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались.
632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв,
633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян.
634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа;
635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись;
636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я,
637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея.
638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали,
639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги,
640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди.
641] Двоє було їх, близнят, — з них один керував лише кіньми,
642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий.
643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші
644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній
645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв.
646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга.
647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію,
648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш
649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв.
650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!"
651] Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне,
652] Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв.
653] Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди —
654] Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю,
655] Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась.
656] А переможений мав одержати келих дводонний.
657] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
658] "Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї!
659] Найсміливіших мужів викликаємо двох — навкулачки
660] Битись за цю нагороду. 1 той, кому Феб дальносяжний
661] Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї),
662] Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю.
663] А переможений хай собі візьме цей келих дводонний".
664] Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній,
665] Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки.
666] Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:
667] "Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний!
668] Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв
669] Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий!
670] Хоч поступаюсь в бою, — чи не досить? Адже неможливо
671] В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути.
672] От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді:
673] Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості;
674] Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте —
675] Труп заберете, коли мої руки його подолають".
676] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
677] Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний,
678] Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея.
679] В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні
680] В пам'ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв.
681] Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні,
682] Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги.
683] Спершу він пояс йому пов'язав охоронний, потому
684] Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового.
685] Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва
686] І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним
687] Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі,
688] Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями
689] Піт опливав.