Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 10

Краще б вам зовсім щезнути, розвіятися прахом на вітрі, ніж сидіти отак, без мужнього серця у грудях і без світлої слави! Гаразд, я сам піду проти Пріаміда, і хай нас вічні боги розсудять.

Менелай почав квапливо лаштуватися до бою. І незабаром зазнав би він смертельної рани від нездоланного Гектора, коли б його не перепинили ахейські вожді. Цар Агамемнон схопив брата за руку й докірливо мовив:

— Чи тобі потьмарився розум, Менелаю, паростку Зевсів? Вгамуй своє серце, роз'ятрене гнівом, і не йди зопалу битися з великим Гектором, що з ним навіть сам могутній Ахілл не важився стати на герць, а він, безперечно, хоробріший і дужчий за тебе. Ні, заспокойся і сядь, серед ахейського війська знайдеться герой, що добровільно вийде на виклик до бою.

Послухався розумної ради Менелай і став з допомогою воїнів скидати важкий обладунок. Тим часом підвівся старий Нестор, володар пілоський, і палким словом нагадав ахеям про честь і звитяги їхніх батьків.

Тільки-но замовк Нестор, як одразу ж, присоромлені його мовою, вийшли наперед дев'ятеро ахейських героїв: цар Агамемнон, Діомед, обидва дужі Еанти, Одіссей і ще четверо інших. Кожен прагнув якнайшвидше стати на герць із блискучим Гектором.

За порадою старого Нестора всі дев'ятеро кинули жереби в шолом царя Агамемнона. Нестор сильно потрусив той шолом, і випав жереб славного героя, Еанта Теламоніда. Оповісник узяв жереб і, обійшовши героїв, показав його кожному. Зрадів Еант і голосно промовив:

— Друзі, тішить мене зустріч із богоподібним Гектором, і вірю я в перемогу. Та поки вбиратимусь у важкий обладунок війни, помоліться могутньому Зевсові за мене.

— Зевсе всевладний!-молилося ахейське військо.— Вчини так, щоб Еантові дісталися перемога і слава. Та коли ти любиш Гектора і дбаєш за нього, поділи нарівно між обома героями доблесну славу. [56]

Мовили так, а Еант у мідь одягався блискучу.

І, бойовий обладунок увесь одягнувши на тіло,

Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,

В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон

До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з'їдає.

Так і Еант величезний ступав тоді, захист ахеїв,

Грізним лицем усміхався, між тим як міцними ногами

Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом.

Спостерігаючи це, душею раділи ахеї.

Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,

Навіть у Гектора в грудях сильніше забилося серце.

Еант ішов уперед, тримаючи поперед себе величезний мідяний щит, обтягнений шкурами сімох здоровенних биків. Вийшов могутній герой на середину поля і крикнув:

— Гекторе, тепер ти дізнаєшся, що серед ахеїв, крім богорівного Ахілла, є ще дужі бійці. То починаймо двобій!

— Починаймо! — вигукнув Гектор і перший кинув довгого списа. Влучив той спис в Еантів щит семишкурий і пройшов крізь шість оболонок, а в сьомій застряг. Тоді в свою чергу метнув дужою рукою Еант, його спис пронизав Гекторів щит, пробив панцир, і герой ледве уникнув чорної смерті.

Повитягали свої списи супротивники і ще раз кинулися один на одного, немов хижі звірі. Гектор замахнувся і вдарив посередині в щит семишкурий. Зігнувся спис, а щита не пробив. Еантів же спис пролетів крізь щит Пріамідів і до крові подряпав героєві шию. Та Гектор і не думав припиняти двобій, а відскочивши, схопив із землі здоровенну каменюку й метнув її в Еанта, але семишкурий щит тільки задзвенів мідним дзвоном. Схопив і Еант каменюку, ще більшу, ще важчу, напружився щосили, завертів її і жбурнув.

Аж прогнувся щит блискучого Гектора, а камінь, відскочивши, вдарив його в коліно. Упав герой, та тільки на мить — швидко звів його на ноги, мабуть, сам далекосяжний Аполлон. Тепер герої мерщій схопилися за мечі, та два оповісники, по одному від кожного війська, розборонили їх, простягши між ними жезли, ознаки царської влади.

— Годі вам битися, хоробрі мужі,— сказав троянський оповісник Ідей, чоловік статечний, розумний.— Певне, всемогутній Зевс вас однаково любить і дав вам однакову мужність, однакову силу. Ми всі цьому свідки, але вже ніч спадає на землю, і час припинити двобій. [57]

— Годилося б, щоб Гектор перший повторив ці слова,— відповів дужий Еант.— Коли він скориться вашій волі, то скорюся відразу і я.

— Славний Еанте,— мовив Гектор,— боги дарували тобі і могутність, і мужність, а списом ти володієш краще за всіх ахеїв. Ми ще зустрінемося з тобою в бою, і хтось із нас переможе. Але тепер і справді вже пізно, швидко темніє. Та на прощання вшануймо один одного багатими дарами, щоб усі про нас говорили: вони бились, як вороги, та розійшлись, наче друзі.

Кажучи так, Гектор простяг Бантові свій срібноцвяховий меч у коштовних піхвах, а той зняв із себе пурпурно-блискучий черес і віддав Пріамідові. Попрощалися вони й розійшлись, кожен до свого війська.

Побачивши, що великий Гектор іде живий і здоровий, не скорившись Байтовій непереборній силі, троянці безмежно зраділи, оточили його і повели як героя до міста.

Гучно раділи ахеї, пишаючись дужим Бантом. Володар мужів Агамемнон звелів влаштувати на його честь велику учту і власноручно зарізав Зевсові в жертву здоровенного п'ятирічного бика. Як засмажилось м'ясо, посідали ахейські вожді в наметі царя Агамемнона, і кожен їв та пив досхочу. А доблесному Бантові сам державний Атрід відкраяв найбільший і найсмачніший шмат печені.

Як усі вгамували перший голод і спрагу, підвівся старий Нестор, мудрий володар пілоський, і мовив:

— Доблесний Агамемноне і ви, найзнатніші ахейські мужі! Багато вже загинуло наших воїнів. Навісний Арей пролив їхню чорну кров у долині, де тече світлий Скамандр, а їхні душі звергнув у похмуре Аїдове царство. Тож треба нам завтра не починати знову бою, а спершу позносити всіх убитих ахеїв та спалити їх неподалік наших кораблів. Потім привеземо піску й насиплемо на цьому місці високу могилу, а тсді зведемо високий вал із вежами — на захист собі й кораблям. Матиме той вал велику браму, щоб легко проїздили бойові колісниці, а щоб троянці не напали зненацька на нас, прокопаємо попереду глибокий рів.

Усі ахейські вожді схвалили розважний Несторів задум, і вечеря тривала.

Тим часом у Трої, перед Пріамовим палацом, зійшлися й троянці на раду.

Зійшлись та й засперечались. Герой Антенор умовляв повернути ахеям прекрасну Єлену, а разом із нею — аргоські скарби. [58]

— Адже ми ведемо цю жорстоку війну, порушивши священну клятву,— нагадав наприкінці Антенор і сів на своє місце.

— Мабуть, вічні боги позбавили тебе розуму, Антеноре! — підводячись, гаряче вигукнув Паріс.— А я твердо і щиро скажу: ніколи я не віддам своєї дружини, пишнокосої Єлени. Що ж до скарбів, які ми з нею привезли сюди з далекого Аргоса, то я можу їх усіх повернути, ще й докласти своїх.

По тих рішучих словах завирували, загомоніли збори. Тоді підвівся старий Пріам Дарданід, мудрістю схожий на Зевса, і лагідно мовив:

— Друзі, вже пізно, ідіть по домівках, вечеряйте, відпочивайте. Тільки не забудьте поставити нічну сторожу. А завтра, як рожева Бос засяє на небі, ми пошлемо до ахейських кораблів оповісника Ідея. Хай він перекаже могутнім Атрідам — Агамемнону і Менелаєві — слова мого сина Паріса, провинного в цій кривавій війні. А ще хай Ідей спитає, чи не згодяться ахеї припинити бій хоч на день — треба спалити тіла загиблих воїнів, що лежать по всій долині. А потім ми знову битимемося, поки нарешті розлучать нас вічні боги, одному з двох військ дарувавши звитягу.

Так сказав старий Пріам Дарданід, і всі скорилися його мудрій волі.

А наступного ранку троянський оповісник Ідей уже був у ворожому стані. Ахейські старійшини зібралися біля корабля державного Агамемнона, і, ставши серед них, Ідей гучно переказав те, що звеліли йому троянці.

Коли Ідей закінчив, надовго запала тиша. Нарешті озвався Діомед:

— Тепер уже, звісно, ніхто не візьме в Паріса ні скарбів, ані навіть прекрасної Єлени. І дитина тепер розуміє, що над багатолюдною Троєю вже нависли чорні сіті неминучої згуби.

Звідусіль гучно залунали схвальні вигуки. Тоді сказав Агамемнон:

— Ти чуєш, Ідею, як відповідають тобі воїни? То є і моя відповідь теж. А про мертвих ви слушно згадали: треба якнайшвидше заспокоїти небіжчиків вогнем. Тож задля цього припинімо на один день війну, хай буде нам свідком у тому сам Зевс Громовержець.

Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,

З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий

Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.

Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,

Поки запеклої крові із трупів не змили водою.

[59]

Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.

Вголос ридать боронив їм Пріам. І безмовно трояни

Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.

З другого боку, так само і мідноголінні ахеї

Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.

А вночі ахеї навезли з долини піску, насипали високу могилу, а потім її та весь берег, де стояли крутобокі кораблі, обвели валом із вежами й великою брамою, щоб вільно могли виїздити бойові колісниці.

Навіть вічні боги дивувались, бачачи, як тяжко і швидко ахеї працюють. Тільки одного Посейдона не зворушив цей подвиг ахеїв. Розгнівився володар морів за те, що не вшанували вони гекатомбою безсмертних, і поскаржився Зевсові.

— Заспокойся, могутній Посейдоне! — відказав Громовержець.— Коли ахеї вирушать нарешті додому, я дозволю тобі зруйнувати на березі все, що вони тут позводили, все змити водою та засипати навіки піском.

А тим часом ахеї, закінчивши важку працю, розкошували вином, що його привезли лемноські купці славетним Атрідам у дар та на продаж. Бенкетували й троянці, радіючи з відпочинку. Але всю ніч грізно гримів з неба темнохмарний Зевс, віщуючи смертним нові напасті й лихо.

ПЕРЕРВАНИЙ БІЙ

Ледве світосяйна Еос заясніла у шатах щафранних на млистому небі, як громовладний Зевс зібрав на захмарнім Олімпі всіх безсмертних і мовив їм слово крилате:

— Слухайте мою волю, богове! Тепер не здумайте спускатися на землю й допомагати смертним. Той, хто зухвало знехтує мою волю, повернеться на Олімп ганебно побитий, а може, я навіть звергну його в темний Тартар — у ту глибочезну безодню, що нижча від Аїда настільки, наскільки земля нижча від неба.