Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 11

Тоді зухвалець знатиме, що я дужчий за всіх. Чи, може, ви хочете впевнитися в цьому? То спустіть із неба на землю золотий ланцюг, почепіться всі за нього і спробуйте стягти мене додолу. Марно, богове, ви б силувалися! А я, коли схочу, легко підніму вас усіх, разом із землею і морем, а ланцюг обв'яжу круг найвищої верховини Олімпу, щоб увесь Всесвіт повис у повітрі. От наскільки я дужчий за всіх безсмертних і смертних.

Замовк Зевс, і принишкли всі боги. Тільки улюблена Зевсова донька насмілилася порушити тишу. Спокійно дивлячись ясними очима, вона перша озвалась: [61]

— Зевсе всевладний, наш батьку! Ми всі добре знаємо, що сила твоя нездоланна. І ніхто з-поміж нас не насмілиться втручатися в битву, тільки дозволь дати пораду ахеям, щоб усі вони не загинули від гострої зброї та твого жахливого гніву.

Усміхнувся Зевс своїй яснозорій дочці й заспокоїв її лагідним словом. А тоді

...коней запріг в колісницю свою бистролетну

Міднокопитних, ще й гриви на них золоті розвивались;

В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,

Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю

Й ляснув по конях бичем. Вони залюбки полетіли,

Високо знявшись поміж землею і зоряним небом.

Незабаром досяг Громовержець гори Іди, багатої на звірину, ліси та чисті джерела. Вийшов Зевс із колісниці, огорнув її хмарою, а сам сів на верховині, звідки добре було видно Пріамове місто священне та при березі чорнобокі ахейські кораблі.

Обидва війська вже лаштувалися до бою. Ось розчинилася Скейська брама, і троянці, на колісницях і піші, поспішили в долину.

Знову завирувала битва. Довго, поки розгорявся день, свистіли стріли, бряжчали списи й мечі, падали люди. А коли ясне сонце досягло середини високого неба, Зевс узяв золоті терези і поклав на них два жереби — троянців та ахеїв. Одразу жереб ахейський опустився аж до землі — віщувало те смерть! — а жереб троянський піднявся високо, до самого неба.

Страшно загримів темнохмарний Зевс із верховини джерельної Іди і шпурнув огненну блискавку просто в ахейське військо. Блідий жах пойняв ахеїв. Кинулися вони мерщій тікати, кинулися всі — і прості воїни, і славетні герої, побіг навіть сам володар мужів Агамем-нон. Зостався тільки старий Нестор, бо в його коня влучила ворожа стріла.

Аж закрутився кінь від болючої рани, а старий Нестор не встиг навіть обрубати збрую, як завважив, що просто на нього мчить блискучий Гектор, правуючи вітроногими кіньми. Отут володар пілоський і позбувся б життя, та побачив його у скруті могутній Діомед і поспішив на поміч, ще й чимдуж гукнув Одіссея:

Зевсів нащадку, розумний Одіссею! Хіба тобі личить тікати від ворога? Стережися, щоб тобі не кинули гострого списа в спину. Краще повернись, треба оборонити старого Нестора! [62]

Та хитромудрий Одіссей наче нічого не чув і біг далі, до своїх кораблів. А Діомед під'їхав упритул до Нестора, і старий перейшов до нього в колісницю, помінявшись місцями з візничим.

— Побачиш тепер, які в мене коні,— мовив Діомед.— А Гектор нарешті відчує, що недаремно я тримаю списа в дужій руці.

І вони помчали назустріч шоломосяйному Гекторові. Замахнувся Діомед і кинув свого довгого списа, та влучив не в Гектора, а в його візничого. Упав той мертвий з колісниці додолу, аж зброя на нім забряжчала, а коні сахнулись назад. Та Гектор міцно схопив віжки і озирнувся довкола. Вмить знайшов він собі іншого візничого, хоч краялося йому серце за тим, убитим, що з ним навіть не зміг попрощатись — Діомед уже знову мчав на Гектора.

Хтозна, чим скінчився б їхній герць, та побачив це з верховини джерельної Іди всемогутній Зевс. Страшний грім розлігся довкола, а перед Діомедовими кіньми впала сліпуча блискавка, спалахнувши сірчаним вогнем.

У сивого Нестора випали з рук віжки, злякався старий і став умовляти Діомеда мерщій тікати з бойовища:

— Хіба ти не бачиш, що не тобі Зевс дає перемогу? Сьогодні він дарує Гекторові славу звитяжця.

Схопив старий Нестор віжки і завернув колісницю. Помчали вони до ахейського стану, а навздогін їм летіли стріли і глузливі вигуки. Найдужче вирізнявся Гекторів голос:

— Даремно тебе, Діомеде, так шанували ахеї. Але тепер уже всі побачать: ти не воїн, а боягузлива жінка. І ніколи тобі не зійти на мури священної Трої.

Розлютили ці слова дужого Діомеда. Тричі завертав він розпалених коней, щоб кинутися на Гектора, і тричі грізно лунав з височини оглушливий грім темнохмарного Зевса.

Великий Гектор радів палкою душею, розуміючи Зевсову волю.

— Друзі! — голосно гукнув він до своїх воїнів.— Чуєте, всемогутній Зевс обіцяє нам перемогу, а нашим ворогам загибель віщує. Нерозумні, вони звели піщаний вал із вежами, та хіба він витримає нашу навалу? Ми проб'ємося до берега і спалимо всі до одного їхні кораблі.

Почула цю горду мову волоока Гера і з гніву так шарпонула свій трон, що весь багатоверхий Олімп задвигтів. Надумала Гера вдатися до Посейдона, великого бога, її рідного брата.

Могутній володарю морів! — мовила богиня слово крилате.— [63] Невже не болить тобі серце за ахеїв, що безславно гинуть на наших очах? Вони ж завжди шанували тебе, надсилали багаті дари та справляли щедрі гекатомби. То допоможи їм тепер здобути перемогу. Якби ми всі, друзі ахеїв, надумали прогнати троянців, то не зарадив би їм і Зевс Громовержець, сидячи самотою на верховині джерельної Іди.

— Що за мова зухвала в тебе, Геро! — гнівно відказав Посейдон.— Ні, я ніколи не піду проти волі державного Зевса!

А тим часом уже до самих ахейських укріплень підступили троянці на чолі з шоломосяйним Гектором, що був рівний швидкому Арею: чудодійну снагу дарував йому Зевс. Ще б трохи зусиль — і кораблі запалали б.

Та цар Агамемнон, перекинувши через руку свій пурпуровий плащ, вийшов перед великим Одіссеєвим кораблем, що стояв саме посередині інших, і закричав гучним голосом, аби чути було й на крайніх кораблях— Діомеда й Ахілла: тільки ці могутні герої сміливо поставили скраю свої кораблі.

— Ганьба вам, боягузи-ахеї! — гримів голос царя Агамемнона.— Чи не ви ще недавно хвалилися, що кожний з-поміж вас здолає сотню троянців або навіть і дві? Насправді ж ви всі не варті одного троянського героя — блискучого Гектора, що рветься познищувати наші кораблі пекучим вогнем.

Військо мовчало.

А вождь ахейський, звівши догори руки, вів далі:

— Зевсе, наш батьку всевладний! Коли їхав я до високої Трої, то не минув жодного твого вівтаря, не поклавши на нього багатої жертви. А кого із смертних вождів ти карав так жорстоко, як мене, навіки позбавляючи слави? Почуй мене хоч тепер, Громовержцю! Спершу просив я в тебе звитяги над троянцями, а тепер благаю тільки про одне: врятуй від чорної загибелі ахейське військо!

Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,

Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,

З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,

В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.

Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,

Де усевіщому Зевсові жертви палили ахеї.

Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,

Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.

[64]

Ніхто з ахеїв не міг би похвалитися, що він обігнав дужого Діомеда і перший кинувся в бій. За Діомедовою колісницею мчали на троянців коні обох Атрідів, Еантів та інших героїв, а за ними все ахейське військо. Навколо падали троянці, уражені мечами, списами та далекосяжними стрілами. Знаменитий ахейський лучник Тевкр сховався за величезним щитом свого брата Еанта і скільки звідти стріляв, стільки падало троянських воїнів, поранених на смерть. Тільки в блискучого Гектора ніяк не міг влучити Тевкр. Двічі старанно цілився в нього і двічі хибив непомильний стрілець.

Зате його стріла знайшла юного Горгіфіона, ніжного сина старого царя Пріама. Ніби червоний мак на високій стеблині, що росте безжурно в садку та раптом хилиться, обважнілий від весняних дощів,— так схилив свою голову у мідному шоломі юний Пріамід, і смертна мла повила йому очі.

Ще раз напнув Тевкр тятиву і знову пустив смертоносну стрілу в шоломосяйного Гектора, та знову не влучив. Вп'ялася стріла в Гек-торового друга й візничого Архіптолема, вп'ялася просто в груди, і упав вірний друг з колісниці. Гострий біль стис Гекторові серце. Передавши віжки троянському воїнові, що був поблизу, герой скочив із колісниці, страшно закричав, підняв із землі каменюку і пішов просто на Тевкра. Той притьмом вихопив стрілу і вже напнув був тятиву, та великий Гектор кинув той камінь, і впав Тевкр додолу, випустивши з рук легку свою зброю. Ледве відборонив дужий Еант славного брата, що тяжко стогнав, і двоє ахейських воїнів віднесли його на корабель.

Знову тоді пробудив Олімпієць одвагу в троянах,

І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.

Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.

Опинившись за валом, ахеї стали як один перед кораблями, чекаючи на ворога. Кожний, звівши руки до неба, благав богів-олімпійців зглянутися на них і відвернути сіті чорної згуби.

Засмутилася золотошатна Гера, побачивши ахеїв у такій страшній скруті, і мовила до Афіни Паллади слово крилате:

Невже ми не зарадимо ахейському війську, що може тепер загинути від згубної сили блискучого Гектора? Відказала на те яснозора богиня:

Гектор давно позбувся б сили і навіть життя, якби не мій батько, [66] Зевс Громовержець, що зневажив моє бажання, догоджаючи срібноногій Фетіді. Та гаразд, незабаром він знову зватиме мене любою донькою. Спустімось на" землю. Запряжи бойову колісницю, а я одягну обладунок війни. Тоді ми побачимо, чи зрадіє великий Гектор, вгледівши нас на бойовищі.

І от золотозбруйні коні помчали двох могутніх богинь із Олімпу на землю.

Та вгледів їх темнохмарний Зевс, сидячи на верховині джерельної Іди. Страшенно розгнівився він і звелів золотокрилій Іріді полетіти й завернути назад колісницю з богинями.

— Як не послухаються,— гримнув Зевс,— то я зламаю їм колісницю, позбавлю коней сили, а їх повикидаю додолу, і вони так позабиваються, що й через десять років не загоять тих ран.

Полетіла золотокрила Іріда й переказала богиням Зевсову волю. Волоока Гера злякалась і вмить завернула золотозбруйних коней.

— Не хочу я через смертних сваритися з Зевсом. Хай вони живуть чи помирають, як їм судилося.