Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 12

І хай Зевс вирішує, кому здобути звитягу.

Повернулися богині на захмарний Олімп, а невдовзі примчав туди на своїй золотій колісниці й сам батько богів та людей. Посейдон розпряг йому дзвінконогих коней, і Зевс сів на свій трон, аж задвигтів увесь Олімп під його вагою. Навколо посідали безсмертні, тільки Гера з Афіною трималися осторонь, не насмілюючись мовити слово до великого бога. Та він сам звернувся до них:

— Що вас так засмутило, Афіно і Геро? Чи ви потомилися від тієї кривавої війни, прагнучи смерті троянцям? Та знайте: волі моєї вам не зламати. Якби ви не послухалися мене, вразили б вас блискавки в небі і вже не повернулися б ви на священний Олімп.

Сердито мовчали Афіна і Гера, сидячи поряд і замишляючи погибель троянцям. Та не стрималася нарешті розгнівана Гера:

— Державний Зевсе, які ти мовив жорстокі слова! Ми добре знаємо, що сила твоя непереборна. Та все ж непокоїть нас доля ахеїв — усі вони можуть тепер загинути біля своїх чорнобоких кораблів.

— Поважна Геро,— відказав той, що хмари збирає,— завтра вдосвіта побачиш, як з моєї волі загине ще більше ахеїв. Гнані троянцями, вони відійдуть упритул до своїх кораблів. Блискучий Гектор звитяжно битиметься доти, доки до бою стане могутній Ахілл, як побачить, що вбито його вірного друга Патрокла.

Не заперечувала вже Зевсові його дружина, золотошатна Гера. [67]

А яскраве сонце тим часом поринуло в далекий Океан, і темна ніч оповила землю — на превелику радість ахеям і на щирий жаль їхнім ворогам.

Великий Гектор зібрав усе військо в долині при березі повноводого Скамандру. Спершись на довгого списа, Гектор звернувся до війська:

— Слухайте, Трої сини і військо союзне! Сьогодні гадав я з перемогою повернутися до священної Трої, але ніч врятувала ахеїв. Та до міста ми не підем на ночівлю. Лаштуйтеся тут, розпалюйте великі багаття, щоб ахеї, скориставшись темрявою, не втекли на своїх швидких кораблях. А ви, оповісники, сповістіть у місті, щоб підлітки й діди пильнували з троянських стін, а жінки світили в будинках яскраві вогні — тоді ворог не пробереться нишком у місто, яке зосталося без війська. Я ж благатиму всемогутнього Зевса та інших вічних богів допомогти нам знищити тих псів, що їх привезли сюди на чорнобоких кораблях самі Кери, богині смерті.

Замовк блискучий Гектор. І заходилися троянці розпалювати вогнища, ладнати вечерю та справляти священні жертви богам.

Пахощі жиру солодкі до самого неба доносив

Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,

Не побажали — ненависний був Іліон їм священний,

І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

СПРОБА ЗАМИРИТИСЯ З АХІЛЛОМ

Я к хвилюється винно-темне море, коли налітають, зненацька зіткнувшись, супротивні вітри, похмурий Борей і теплий Зефір, та здіймають чорні буруни води,— так хвилювалося ахейське військо тієї ночі після бою, притиснуте до своїх кораблів.

Засмучений цар Агамемнон звелів оповісникам зібрати до нього вождів, а коли ті зійшлися, підвівся і, тяжко зітхаючи, мовив до них:

— Друзі й порадники мудрі! Зевс-олімпієць велить нам безславно тікати додому. І ми мусимо скоритися, бо вже не взяти нам Іліона, бракує нам і сили, і зброї.

Довго по цих словах сиділи мовчки зажурені ахеї, та нарешті озвався дужий Діомед:

— Коли ти, Атріде, помиляєшся, то я перший ладен сперечатися з тобою. Тільки вислухай мене без гніву. Всевладний Зевс дав тобі царський жезл, та не дав мужності, а мужність — найголовніше для вождя. Невже ти справді гадаєш, що ахеї боягузи? Коли ти прагнеш якнайшвидше додому вернутись, то їдь собі, кораблів у тебе доволі. А ми зостанемося тут, аж поки, нарешті, вщент зруйнуємо Трою. [69]

Скінчив говорити Діомед, і звідусіль залунали схвальні вигуки. А слово взяв старий Нестор, володар пілоський.

— Діомеде, ти не тільки найдужчий в бою, але і в раді оцій наймудріший, хоч іще молодий, навіть сини мої всі старші за тебе. Ти сказав дуже слушно, та я ось закінчу: Атріде, звели для старійшин лагодити вечерю, а молодь хай чатує всю ніч біля укріплень. Ти ж за вечерею дослухайся порад, бо ахеї потребують тепер, як ніколи, мудрої ради: ця ніч принесе нам або смерть, або порятунок.

Уважно вислухав Агамемнон старого й погодився з ним. За його наказом сімсот юнаків, убравшись у бойові обладунки, стали на варту біля укріплень та позапалювали яскраві багаття.

А в наметі царя Агамемнона зібралися всі старійшини на вечерю. Коли вони вдовольнили перший голод і спрагу, знову підвівся старий Нестор, наймудріший в порадах.

— О славетний Атріде!-лагідно мовив пілоський володар.— Зевс-олімпієць вручив тобі царський жезл, щоб ти розумно володарював над народами. Але не цурайся мудрих порад інших смертних. Ось я вже давно радив тобі — ще тоді, як ти силоміць забрав у Ахілла його полонянку Брісеїду. Ще тоді я відмовляв тебе, але через гордість і пиху ти не слухав розумної ради й жорстоко образив могутнього Пеліда, улюбленця вічних богів. А тепер нам треба добре поміркувати, як прихилити до себе богорівного героя. Мабуть, багатими дарами та ласкавою мовою.

— Старче! — відповів на те Агамемнон владущий.— Слушно ти кажеш і слушно картаєш мене. Я винен, бо тяжко образив героя, що вартий цілого війська. Тож аби помиритися з ним, я ладен послати великі дарунки — багато золота, дванадцятеро коней найкращих, сімох найкращих жінок і серед них Брісеїду. А якщо ми візьмемо, нарешті, Трою, хай Ахілл налаштує повний корабель золотом і візьме все, що йому до вподоби. Коли ж ми повернемося звитяжцями додому, я віддам за нього одну з трьох своїх дочок, а в посаг — сім великих, багатих міст. Хай лише вгамує свій страшний гнів. Адже тільки похмурий бог Аїд неприхильний до людських благань, через те й ненавидять його всі смертні. Нехай же Пелід згадає про це і більше не гнівається — я ж бо старший за нього віком і владою!

Гідно промовив так Агамемнон і сів.

Сподобалася Атрідова мова старійшинам, і поклали вони вирядити до Ахілла трьох посланців — Фенікса, Еанта й Одіссея, трьох героїв, що їх найдужче любив смертний син богині Фетіди. [70]

Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,

Порозливали у келихи й всім порозносили гостям,

А узливання вчинивши, всі випили, скільки бажали,

Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.

Старий Нестор підійшов до посланців і, спиняючи розумний погляд на кожнім, а найдовше на хитромудрому Одіссеєві, звелів їм благати Ахілла, тамуючи власну гордість.

Посланці пішли берегом темного моря і швидко дісталися до мірмідонських суден. Ахілла вони побачили відразу: той сидів біля свого намету, грав на дзвінкій кіфарі та співав пісню про давніх героїв. А навпроти мовчки сидів і слухав той спів його вірний друг Патрокл.

Угледівши посланців — перший ішов Одіссей велемудрий,— здивований Пелід швидко підвівся і з кіфарою в руках поспішив їм назустріч.

— Гості шановні! — мовив Ахілл.— Який клопіт привів вас до мене? Гніваюсь я на ахеїв, це правда, та ви завжди любі моєму серцю.

З тими словами богорівний Ахілл ввів посланців у намет і посадовив на лавах, вкритих пурпуровими килимами, а Патроклові звелів принести великі кратери з променистим вином.

Незабаром келихи у всіх були повні, на столі парувала свіжа печеня і сам Пелід ділив м'ясо на великі шматки. Вірний Патрокл на догоду безсмертним богам кинув у вогонь пахущого зілля, і тоді всі стали пригощатися.

Довго їли й пили, та нарешті велемудрий Одіссей, піднявши келих з вином, звернувся до господаря:

— Твоє здоров'я, Ахілле! Багатою вечерею ти вшанував нас, але не про наїдки піде тепер мова. Велике горе насувається на ахеїв. Уже троянці із своїми спільниками підійшли до наших кораблів. Блискучий Гектор лютує, не боїться він ані людей, ані богів і нахваляється спалити наші кораблі швидкоплинні, а нас усіх порубати. І сам Зевс, певно, прихильний до Гектора. Ахілле, хоч і пізно, та допоможи нарешті ахеям. Адже твій батько Пелей наказував тобі стримувати горде серце у грудях і ухилятися від чвар, щоб усі ахейці тебе шанували. Так він казав, коли ти їхав до Атріда з далекої Фтії. Тож згадай батьків наказ і вгамуй своє горде серце, а цар Агамемнон надішле тобі щедрі дарунки.

І хитромудрий Одіссей старанно перелічив усе, що обіцяв Агамемнон дати Пелідові тепер і після перемоги над Троєю. [71]

— Якщо ж,— провадив він далі,— Агамемнон тобі ненависний і навіть дарунки його немилі, пожалій тоді військо ахейське, і воно шануватиме тебе, наче безсмертного бога.

На ту мову відповів Ахілл прудконогий:

— О Лаертіде славетний, розумний Одіссею! Щиро скажу те, що в мене на думці: ні Агамемнон, ані все військо ахейське не умовлять мене знову битися з їхніми ворогами. Навіщо мені знову важити власним життям, адже подяки від них я ніколи не бачив, а тільки образу і кривду. Завтра я справлю священну гекатомбу богам і вирушу із своїми кораблями додому, а за три дні, як зласкавиться над нами могутній Посейдон, ми вже будемо біля берегів рідної Фтії. Ти ж передай Агамемнону, що я гребую його дарами. Якби він обіцяв мені навіть у десять, у двадцять разів більше того, що має сам, якби зміг обіцяти все багатство єгипетських стобрамних Фів,— і то я б не прихилився до нього. І дочки його я не хочу, хай вона навіть краща за Афродіту і розумніша за Афіну Палладу. Багато є в Елладі і Фтії юних красунь, і мій батько Пелей сам знайде ту, яка стане мені за дружину. Давно вже я прагну повернутись до рідного дому, одружитися з достойною дівчиною і тішитися родинним теплом і багатством, що його назбирав батько мій рідний Пелей. Чув я від матері, срібноногої богині Фетіди, що невблаганна Мойра пряде моєму життю два різні кінці: як залишуся я тут, щоб битись під мурами Трої, то вже не повернуся до рідних берегів, зате серед людей ніколи не вмре гучна слава про мене. Коли ж я, покинувши бойовище, вирушу на батьківщину, то житиму довго й щасливо у рідному домі, тільки навіки загине слава моя.

Спинився на мить богорівний Ахілл і, тужно зітхнувши, повів мову далі:

— Немає нічого дорожчого за життя. Яка безцінь у порівнянні з ним багатство Трої чи навіть Аполлонові скарби, сховані на Піфійській скелі. Бо все можна купити чи завоювати — великі стада худоби, вітроногих коней, золото, мідь і зброю найкращу.