Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 28

Та я не спочину, поки не помщу ся люто троянцям!

Так вигукнув Ахіллес і погнав дзвінконогих коней до бойовища.

БИТВА БОГІВ

Поки на землі люди шикувалися до бою, на сніжно-білім Олімпі всевладний Зевс звелів Феміді скликати всіх безсмертних на раду.

...Обійшовши

Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.

Навіть із рік не було неприбулої, крім Океану,

Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку

Чи у джерелах річних та вологих лугах трав'янистих.

От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,

В тесанім гладко кружганку, що Зевсові-батьку старанно

Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

З'явився і сам морський бог Посейдон, сів посередині й спитав Громовержця:

— Навіщо ти зібрав нас, Темнохмарний? Певне, поведеш мову про троянців і ахейців? Адже заходиться на останню битву між ними.

— Так, Посейдоне, жаль мені стало людей, що гинуть там, у долині. Слухайте всі: я зостануся на Олімпі й звідси дивитимуся на землю, а ви, богове, можете йти до людей і допомагати тим, до кого лежить у вас серце. Тепер троянцям не встояти супроти Ахілла. А він такий лютий за смерть свого друга, що може, навіть всупереч долі, зруйнувати мури троянські.

Зраділи блаженні боги і мерщій спустилися на землю. До ахейського стану подалися могутні богині Гера й Афіна Паллада, похмурий хитач землі Посейдон, меткий Гермес, а за ними пошкандибав і Гефест, великий і дужий, на кволих тоненьких ногах. До троянців же поспішили грізний Арей, срібнолукий Аполлон зі своєю сестрою Артемідою, їхня мати Лето, ніжна Афродіта і стрімкий Ксант — бог бурхливої річки Скамандру.

Тільки-но боги змішалися з воїнами, відразу ж лиха Еріда стала спонукати обидва війська до бою. Грізно залунав войовничий гук Афіни Паллади то біля рову, то край узбережжя. їй відразу ж озвався мужовбивець Арей — він завив, наче чорна буря, що несе смерть і руїну. Розлігся той страшний гук із висот Іліона й полинув до самого моря.

Так безсмертні боги підняли смертних героїв на битву і самі втрутилися в неї. Страшно загримів із захмарної височини Зевс Громовержець, а могутній Посейдон захитав із чорної глибини усю землю. Захиталася гора їда, багата на джерела, захиталися ахейські море-хідні кораблі й міцні мури високої Трої.

Застугоніла земля, задвигтіла, аж той стугін відбився в підземному царстві, де блукають тіні померлих. Схопився зі свого трону бог Аїд, боячись, що земля западеться і сонце осяє його похмуре, жахливе царство.

А земля і далі двигтіла, бо зіткнулися в битві могутні боги. Проти золотокудрудрого Посейдона вийшов бог із мечем золотим Аполлон, проти яснозорої Афіни Паллади — мужовбивець Арей, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда, сестра далекосяжного бога. Крилатий Гермес вийшов проти пишнокосої Лето, проти кульгавого бога-митця — бурхливий бог Ксант, що його люди звуть потоком Скамандром. Так боги пішли у бій проти богів.

А серед смертних шаленів могутній Ахілл, шукаючи шоломосяйного Гектора. Тоді Аполлон, прийнявши подобу Пріамового сина Лікаода звернувся докірливо до славетного Енея:

— Згадай-но, доблесний Енею, як ти, попиваючи з троянськими вождями вино, нахвалявся стати на герць із Ахіллом. Чого ж тепер зволікаєш? [159]

— Та хіба може смертний битися з Пелідом? — відказав Еней.— Його завжди боронить якийсь бог і невидимою рукою владно відводить од героя чорну загибель. Його ж стріли летять несхибно, а меч і спис б'ють ворога навмируще. О, якби боги не допомагали Ахіллові, то нелегко було б йому здолати мене, хоча він увесь окутий товстою міддю.

— Не бійся, Енею, тебе ж народила сама Афродіта, прекрасна Зевсова донька. Пелідова ж мати, хоч і богиня, та нижчого роду, бо походить вона не від Зевса, а від морського володаря, старого Нерея.

Так срібнолукий Аполлон надихнув доблесного Енея на бій, і той сміливо вийшов назустріч нездоланному Ахіллові.

Побачила те золотошатна Гера і помчала була вже на поміч ахейському героєві, та Посейдон перепинив її словом крилатим:

— Не гнівися, Геро, і не квапся, тобі це не личить. Хай смертні тим часом б'ються самі, а ми подивимося на них здаля, поки Арей з Аполлоном здумають стати до бою.

І темнокудрий Посейдон повів своїх однодумців-богів до великого валу, що його колись звели троянці на березі моря, боронячи славетного Геракла від морського чудовиська. На тому валу посідали боги з Посейдоном й оповилися темною хмарою. А навпроти, на горбистому Калліколоні, посідали Арей, Аполлон та інші боги-захисники священної Трої.

А в долині розгорявся бій.

Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми

Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами

Лав бойових. Два найкращі із воїнів найхоробріших

Поміж загонів ворожих зійшлися, готові змагатись —

Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.

Перший — весь загроза і гнів — виступив славетний Еней, звівши високо списа і затуливши груди величезним щитом. А Пелід скидався на лева, що, оточений селянами, гордо відступає назад, зневажаючи погрози ворогів; коли ж якийсь хоробрий юнак влучно пускає в нього стрілу, лев припадає до землі, піна йде йому з пащі, і стогне горде серце у грудях; поволі шмагає себе звір хвостом по клубах, та враз люто спалахують його хижі очі, й він кидається на юрбу людей.

Так і Ахілла, ніби кровожерного звіра, пойняв войовничий запал, коли вийшов проти нього Еней. Очі в Ахілла заблискотіли хижим вогнем, і він мовив спогорда, глузливо: [160]

— Колись, Енею, ти вже тікав від мого списа, і тільки боги тебе врятували. Не покладайся більше на них і тікай, поки не пізно. Адже дурний розумнішає тільки по шкоді.

Посміхнувся Еней і відмовив:

— Не сподівайся, Пеліде, налякати мене, я й сам зугарний на дошкульне й образливе слово. Та ніякою мовою ти мене не зупиниш. Я не дурне немовля, а муж великого, знатного роду, що йде від самого Дардана, сина громовладного Зевса. Від нього пішло багато нащадків, а серед них — старий Пріам, батько шоломосяйного Гектора, і мій рідний батько Анхіс. Мати ж моя — Афродіта, ніжна богиня. Ось хто мої батьки, моя гордість і шана. Я знаю, що й ти, Ахілле, не простого роду. Тож нехай не дошкульні слова, а безжальна мідь розв'яже суперечку між нами.

І Еней кинув щосили свій бойовий спис. Аж задуднів величезний Ахіллів щит, і сам герой аж сахнувся, забувши, що зброя смертного мужа не може здолати витвору бога-митця.

Нараз розлігся гучний тріск — то Пелід кинув свій важкий спис, і Енеїв щит затріщав, проломився, а спис пролетів над самим плечем троянського героя і вп'явся в землю. На думку, як близько від нього була смерть, Еней заплющив очі, та могутній Ахілл, страшно волаючи, вже йшов на нього з мечем. Тоді Еней схопив величезну каменюку, що її тепер і двоє мужів не здолали б підняти. Та Анхісів син легко схопив її сам і вже замірився кинути в блискучий шолом свого ворога, аж тут утрутився бог Посейдон.

— Богове,— сказав він до безсмертних, що з валу спостерігали за боєм,— мені прикро дивитись, як Еней домагається смерті, адже могутній Пелід його вб'є, і тоді Громовержець на нас розлютиться. Бо саме Енеєві судилося продовжити рід славетного Дардана, що з-поміж смертних синів був Зевсові найлюбіший. Як загине старий Пріам із своїми синами, над троянцями стане владарювати Еней, а згодом — діти дітей, що мають у нього ще народитись.

— Чини, Посейдоне, як гадаєш за слушне,— відказала підступна Гера,— а ми з Афіною склали урочисту клятву в тому, що ніколи не допомагатимемо троянцям і Трої, навіть як вона запалає зловісним вогнем від рук міднозбройних ахеїв.

Почувши такі слова, Посейдон миттю опинився серед бою і затьмарив очі могутньому Ахіллові. Сам же вийняв із пробитого Енеєво-го щита величезний спис і поклав Пелідові до ніг. Тоді оповив темною хмарою Енея і поніс його високо над долиною, аж туди, [162] де край бойовища шикувалися загони кіконів, троянських союзників.

Спустивши тут Енея на землю, темнокудрий Посейдон мовив до нього слово крилате:

— Хто з безсмертних богів навмисне ввів тебе, Анхісів сину, в оману й порадив битися з прудконогим Ахіллом? Він незмірно дужчий за тебе, а до того ж і любіший богам. Завжди уникай зустрічі з ним, щоб, усупереч долі, не спуститися завчасно в похмуре Аїдове царство. Тільки по тому, як загине Пелід, ти зможеш сміливо битися в перших шерегах — жоден ахей, крім нього, не годен убити тебе.

По тих словах могутній володар морів поспішив до Ахілла та й зняв йому хмару з очей. Здивувався мірмідонський герой, що спис його лежить біля ніг, а Еней раптом щез,— видно, той справді був любий богам і безсмертні його врятували. Тоді Ахілл звернувся до війська:

— Слухайте мене, славні ахеї! Не стійте осторонь, рушайте на ворога, хай кожен приборкає бодай одного троянця. А я битимуся там, де буде найважче, і горе ворогам, яких торкнеться мій довгий спис.

А серед троянського війська лунав дужий голос шоломосяйного Гектора:

— О горді воїни священної Трої! Не бійтеся Ахілла. Я стану з ним на герць, хоч би він був палкіший за вогонь і міцніший за крицю!

Цими словами герой підняв бойовий дух свого війська, залунали бадьорі вигуки, заяскріла мідь проти сонця. Та до великого Гектора невидимо наблизився далекосяжний Аполлон і застеріг:

— Не здумай, Пріаміде, битися з Ахіллом, навпаки, тримайся від нього так, щоб не дістав тебе мечем або списом.

Почув Гектор застережливі слова невидимого бога, жахнувся й відступив. А могутній Пелід уже нищив троянців. Убив він двох юнаків, а третім став Полідор, наймолодший з-поміж синів старого Пріама.

Шоломосяйний Гектор побачив, як сконав його менший брат, і гострий біль здавив героєві серце. Більше не міг він залишитися позаду і, здійнявши спис, кинувся вперед, блискучий, наче вогонь, і, як вогонь, нездоланний.

Зрадів прудконогий Ахілл, угледівши свого смертельного ворога, і крикнув:

— Нарешті я стрінуся з тим, хто вбив мого любого друга Патрокла. Підходь-но ближче, щоб я відразу одправив тебе до Аїда. [163]

Не затремтіло в Гектора горде серце, і він спокійно відмовив:

--— Хочеш мене залякати, Пеліде. А майбутнього ніхто з нас не знає. Може, то я відправлю тебе до Аїда.

І ту ж мить Гектор кинув свій спис мідногострий. Та грізна Афі-на Паллада ледь дихнула і своїм подихом одвела від Пеліда той спис.