Книга пісень (Канцоньєре) - Сторінка 17

- Франческо Петрарка -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

У цій секстині Петрарка обігрує метафору. Німфа Даф-
на, тікаючи від закоханого у неї Аполлона, попросила свого бать-
ка, бога річок Пенея, аби він допоміг їй уникнути обіймів бога
Сонця, і тоді той обернув її в лаврину.
XXVII. Благий король — французький король Філіп VI.
Вінець — корона від Карла IV. Роги він обламає Багдадсько-
му падишаху.
Ревний служитель Бога — Папа Іоанн XXII.
Ніжний агнець — Агнеса Колонна.
XXXI. За тогочасною космогонією три зірки — це Місяць,
Меркурій і Венера.
П'ята сфера — це небо підступного Марса.
ХЬ. Петрарка просив свого друга — Джакома чи Джованні
Колонну надіслати йому рукопис для роботи над поемою "Аф-
рика".
Х1Л. За міфом, кузня Вулкана була в Монджібелло (вулкан
Етна) або в Ліпарі.
ХІЛІІ. Латони син — Феб, тобто сонце.
ХЫУ. Тесалію заросив крівцею Юлій Цезар. А плакав він над
головою чоловіка своєї доньки Юлії, якого стратив єгипетський
цар Птоломей на догоду Цезарю.
Пастух, що з пращі Голіята вбив... — Давид, який згодом,
ставши царем, лив сльози над убитим своїм сином, так само як
жалів царя Саула, полеглого від руки філістимлян.
L1. Прудка утікачка — це німфа Дафна, і перетворилося її
тіло в лаврове дерево. Старий, що відкидає тінь на все Марок-
ко, — Атлант, обернений поглядом Медузи в однойменну гору.
LUI. Сципіони — Брут Сципіон Африканський Старший
(235—183 до н. е.) — римський полководець, розгромив війська
Ганнібала; Фабрицій Сципіон Африканський Молодший (185—
139 до н. е.) — римський полководець, зруйнував Карфаген під
час Третьої Пунічної війни.
Кай-Фабрицій — консул 282 року до н. е., воював з самнітами
та Епіром.
LVI1. За середньовічними уявленнями, Тиф і Євфрат брали
витоки з одного джерела.
LVIII. Аґапіт Колонна — рідний брат друзів Петрарчиних —
кардинала Джованні та єпископа Джакома Колонии.
LXVI. Воклюз — по-італійському valle chiusa (закрита долина).
Вона закрита від "любовних вітрів".
LXXVII, LXXV1II. Сонети пов'язані з портретом Лаури, який
намалював для Петрарки сієнський маляр Сімоне Мартіні.
ХС1І. Сонет написаний на смерть Чіна да Пістої, який був
другом Дайте і поетом "дольче стіле нове".
CVIII. Сеннуччо дель Бене — друг Петрарки, поет "солодкого
нового стилю".
CXXXV. Світло — схід. Фенікс — птах. Ключ студений у Гре-
ції, про що розповідає Пліній.
Два ключі на острові Фортуни — на Канарах.
CXXXVT. Для Петрарки не Рим, а Авіньйон через захланність
пап став недостойною столицею християнства.
CXXXV1II. Нема еже Константина... Мається на увазі імпе-
ратор Константин (274—337), який зробив християнство держав-
ною релігією і тим самим сприяв збагаченню церкви.
CLXXVII. Третя сфера, трете небо — небо Венери, куди лю-
бов підносить живими своїх підданців.
CLXXXVI. Егіст убив Агамемнона після повернення того з
Троянської війни, змовившись з Агамемноновою дружиною Клі-
темнестрою.
CLXXXVI І. Пастух — Вергілій, автор "Буколік".
СХС. Лань — Лаура. Вона постає поетові між двох річок —
Соргою і Дюрансою (або Роною).
CCXXV. Паріс викрав зі Спарти Єлену, що спричинило Тро-
янську війну.
Автомедонт — Ахіллів візничий.
Тифій — стерник аргонавтів.
ССХХХІІ. Александр Великий, за свідченням Плінія, дозво-
лив лиш кільком художникам робити своє зображення — Апел-
лесу в малярстві, Лісіппу — в скульптурі.
Тадей — один із семи царів, що воював проти Теб. У сутичці
з Месалілпом, уже помираючи, все ще гриз йому голову.
Сулла — римський диктатор.
Римський цезар Валентиніан умер від нападу люті під час
прийняття послів.
Аякс — герой грецького табору під Троєю, кинувся на меч,
ображений тим, що Ахіллів обладунок дістався не йому.
ССХС1. Титон — за грецькою міфологією, коханий Еос, на
прохання якої Зевс зробив Титона безсмертним, але богиня за-
була попросити для нього вічної молодості, і Титон обернувся у
хирявого старика-невмираку.
СССХ. Прокна і Філомена — царівни-сестри, обернені у пта-
хів: ластівку і солов'я.
CCCXV11I. Калліопа — муза епічної поезії.
Евтерпа — муза ліричної поезії.
Згадані у книзі латинські назви:
Rerum vulgarium fragmenta ("Вірші людовою мовою")
Epystole metrice ("Віршовані послання" — збірка латинських
листів)
De vita solitaria ("Про самотнє життя" — трактат)
Familiarium rerum libri ("Про справи повсякденні" — збірка
латинських листів)
De secreto conflicto curarum mearum ("Моя таємниця" — трак-
тат)
Rerum memorandarum libri ("Про достопам'ятні події" — трактат)
Contra medicum quendam ("Проти лікаря" — інвектива)
Itinerarium syriacum ("Сирійські подорожі")
Senilium rerum libri ("Старечі справи" — збірка латинських
листів)
De remediis utriusque fortunae ("Засоби проти щасливої і зло-
щасної долі" — трактат)
De sui ipsius et multorum ignorantia ("Про своє і про чуже
невігластво" — трактат)