Корабельна катастрофа - Сторінка 62

І в його співі нестерпно боляче бриніла мрія про сімейний затишок — мрія, для нього нездійсненна. Можливо, за все своє бездомне життя саме тут, на "Багатій нареченій", в цьому добродушному, веселому й сердечному товаристві на нього вперше повіяло омріяним сімейним теплом...

Я знаю, чим закінчилося те плавання, і, мабуть, тому, коли я пригадую його, мене охоплюють глибокі жалощі й відчуття таємничості. Ця шхуна, збудована для задоволення примх розбагатілого негідника, шхуна, яка тепер, ще не позбавлена залишків пишного оздоблення, але вже виконуючи зовсім інше призначення, летіла просторами океану крізь пломенисту красу світань та смеркань; її команда, так дивно дібрана, команда, що так безжурно [304] жартувала й сміялась; отой Бокль у руках Геддена, єдина книжка на борту, яку, проте, нікому було читати, а тим паче, розуміти; і єдині ознаки мистецьких зацікавлень — олівець та пензель Картью, що з ними він не розлучався... І все це мчало вперед, назустріч страшній трагедії, не усвідомлюючи цього...

Спливло двадцять вісім днів, і ось напередодні різдвяних свят вони досягли острова Бутарітарі і всю ніч крейсували біля входу в лагуну, визначаючи своє положення по рибальських вогниках на рифах та контурах пальм на тлі захмареного неба. Коли розвиднілось, вони підняли сигнал, вимагаючи лоцмана, але ще вночі, мабуть, рибалки помітили вогні шхуни і повідомили на берег, бо до них уже наближався човен. Він пролинув по лагуні, хилячись під поривами вітру так, що, здавалося, вітрило ось-ось упаде на хвилю, а потім хвацько розвернувся й зупинився під самим бортом, і на шхуну піднявся чоловік у піжамі, змучений на вигляд.

— Доброго ранку, капітане! — привітався він, ступивши на палубу.— Ви мені здалися спочатку крейсером з Фіджі — такі у вас високі щогли та блискучі палуби! Вітаю вас і вашу команду з різдвом і бажаю вам щасливого Нового року! — На цім слові він похитнувся і міцно вчепився за ванти.

— Який же з вас лоцман! — вигукнув Вікс, змірявши його неприязним поглядом.— Ви ніколи не проводили судна через цей прохід — не повірю нізащо!

— А ось і проводив! — заперечив лоцман.— Я капітан Доббс, і коли я берусь за стерно, хазяїн може спускатися в свою каюту і голитись.

— Але ж послухайте, чоловіче, ви ж п'яний як чіп! —

— П'яний?! — перепитав Доббс.— Багато ж ви бачили п'яних, коли називаєте мене п'яним... Я щойно почав. Якби вже вечір, я б мовчав. Вечорами я й справді буваю під мухою, але поки що тверезішого, ніж я, не знайдете на всіх островах.

— Нічого не вийде, сер,— стояв на своєму капітан.— Ні за яку ціну не довірю я вам свою шхуну.

— Про мене,— погодився Доббс,— метляйтесь собі отут. А то спробуйте провести її через прохід самотужки, як капітан "Леслі". Він багато вигадав: пошкодував мені двадцять доларів і втопив товару на двадцять тисяч разом з новісінькою шхуною, розпоров їй усе днище, і вона за чотири хвилини затонула й лежить тепер з усім вантажем на глибині двадцяти сажнів. [305]

— З яким вантажем? — поцікавився Вікс.— І що це за "Леслі"?

— Шхуна Коуена і Компанії, з Фріско,— пояснив лоцман.— А як її тут чекали! У нас там гамбурзький барк завантажується — ген, бачте, його щогли... І ще двоє суден з Німеччини на підході — одне, кажуть, через два місяці, а друге — через три, й містер Топеліус, агент Коуена і Компанії, через усе це зовсім зліг, жовтяниця його вхопила. Та що й казать, не хотів би я стати на його місце: товарів нема, копри чортма, а йому треба закупити її двісті тисяч тонн. Якщо у вас є копра, капітане, ви маєте шанс. Топеліус закупить за готівку, за ціну не постоїть, бо все одно це йому вигідно. От що трапляється, коли відмовляються від лоцмана.

— Зачекайте хвилинку, капітане Доббс, мені треба перекинутися словом з моїм помічником,— сказав капітан, подобрішавши обличчям і зблиснувши очима.— Сподіваюсь, ви не образитесь?

— Та скільки вам забажається! Але ж ви не забудете пригостити мене, еге ж? Просто так, для бадьорості. Інакше ваша шхуна заживе слави геть негостинної, а нащо воно вам...

— Ну, це вже після того, як кинемо якір,— відповів Вікс і, відвівши Картью вбік, прошепотів: — Слухайте, нам поталанило.

— Що ми виграємо? — спитав Картью.

— Не скажу точно, але справа пахне доброю сумою! Ми можемо проплавати двадцять років, поки нам іще раз випаде така нагода. Ану ж як сюди сьогодні ввечері прийде ще одне судно? Все можливо! Але цей Доббс — чи можна йому довірити шхуну? Він п'яний-п'янісінький, а ми ж навіть не застраховані, як на гріх!

— Ну, а якщо ви підніметесь на щоглу разом з ним, і нехай він показує фарватер? — запропонував Картью.— Якщо він буде йти по карті й не шубовсне в море, варто ризикнути.

— Так, без ризику тут не обійтися,— відповів капітан.— Ставайте за стерно і будьте насторожі. Якщо будуть дві різні команди, слухайтесь моєї. Кока пошліть на фок, а ще двох — до грота, і хай не ловлять гав.

На тім слові капітан підкликав лоцмана, вони вдвох видобулись на рею, і незабаром у лагуні прозвучала довгождана команда опустити вітрила.

Так різдвяного ранку, близько дев'ятої години, шхуна кинула якір в лагуні атолу Бутарітарі. [306]

Перший рейс "Багатої нареченої" виявився надзвичайно вдалим. Вона приставила товарів на дві тисячі фунтів саме туди, де вони були найпотрібніші, і капітан Вікс (чи точніше, капітан Керкап) довів, що він уміє здобути вигоду з ситуації. Майже два дні він напосідав на Топеліуса, торгуючись з ним на його веранді, майже два дні його компаньйони непомітно стежили за бойовищем з сусіднього шинку, і ще не засяяли вечірні вогні другого дня, як ворог здався. Вікс увірвався в "Сан-Сусі" (так іменували шинок), обличчя його посіріло; набряклі кров'ю очі геть запухли, але в них палали вогники.

— Ходімо звідси, хлопці,— мовив він, і коли вони опинились серед пальм, якимсь чужим голосом додав звичний вислів з давньої гри в крібедж: — У мене на руках всі двадцять чотири очки.

— Тобто як? — спитав Томмі.

— Я продав наш товар,— відповів Вікс.— Власне, частину товару, бо залишив нам усю солонину, а також половину борошна й сухарів. Отож тепер маємо припасів ще на чотири місяці.

— Ого! — вирвалось у Гемстеда.

— За скільки ж ви його продали? — ледве спромігся вимовити Картью, мимоволі переймаючись схвильованістю капітана.

— Не питайте мене! — вигукнув Вікс, розстібаючи комір сорочки.— Дайте мені розказати все по порядку, бо я не витримаю... Я ж не лише продав товар, хлопці, я ще й зафрахтував шхуну до Фріско і назад. І на своїх власних умовах! Спочатку я йому збрехав, що мені потрібна копра,— адже я знав, що це буде для нього удар. І як тільки він починав сперечатись, я знову розводився про копру, і він здавався!.. Мені, бачте, потрібна копра, і край! Тож ми отримали максимум можливого дзвінкою монетою, коли не рахувати двох невеликих чеків на Фріско... А тепер про суму. Так ось, нам це плавання, включаючи дві тисячі кредиту, обійшлося в дві тисячі сімсот з лишком,— і все це ми вже повернули. За тридцять днів плавання ми встигли оплатити шхуну і товар! Ви чули коли-небудь про таке? Але це ще не все! — капітан вимовляв слова, ніби забивав цвяхи: — Ми можемо поділити між собою тисячу триста фунтів чистого прибутку. Я нагрів його на чотири тисячі! — вигукнув він по-хлоп'ячому дзвінко.

Кілька секунд компаньйони, наче остовпівши, дивились на капітана зачудовано й недовірливо. Томмі перший утямив, що сталося. [307]1

— Послухайте,— сказав він сухим діловим тоном,-] повертаймося до шинку. Я маю напитись. ,

— Вибачте мені, хлопці,— серйозно сказав капітан,-. але мені зараз не можна. Якщо я вип'ю хоч кухоль пива, боюсь, мене грець поб'є! Усе це змагання з Топеліусом, цей неймовірний успіх... я ледве тримаюсь на ногах.

— Ну, тоді гукнемо тричі "ура!" на честь нашого капітана! — запропонував Томмі. ,

— Не треба, хлопці,— попросив той,— згадайте нашого суперника й згляньтесь над ним. Коли вже я у такому стані, то що вже зараз робиться з Топеліусом! Як він почує, що ми тут горланимо, його неодмінно грець поб'є.

Однак Топеліус сприйняв свою поразку досить спокійно, а ось матроси з затонулої шхуни "Леслі", залишившись без судна, були не в найкращому настрої. Вони злісно позирали на команду "Багатої нареченої" й лаялися. Якось з веранди шинку вони обсвистали капітана Вікса, вся команда "Багатої нареченої" збіглася до свого капітана, і справа ледь не дійшла до "битви на Бутарі-тарі". Та хоч бійки не сталося, обидва табори були насторожі.

Однак ніщо не могло притамувати радості удачливих компаньйонів. П'ять днів шхуна стояла в лагуні, поки тубільці, найняті Топеліусом, розвантажували її та підвозили баласт. Крім Томмі й капітана, всі були вільні, і час спливав, як у приємному сні. Вечорами мандрівники обговорювали свій успіх, а вдень гуляли вузьким острівцем, милуючись краєвидами, як міські жителі, що вирвалися на природу. Та ось першого січня "Багата наречена" підняла якір і взяла курс на Сан-Франціско. Гарна погода обіцяла щасливе повернення додому. Шхуна без затримки пройшла екваторіальну штильову смугу. Повіяв ходовий вітер, і швидкість судна, завантаженого кораловим баластом, перевершила всі сподівання; а команда була тим більше вдоволена, що тягар і без того незначних обов'язків ще більше зменшився, завдячуючи новому членові екіпажу — боцманові з "Леслі". Він посварився зі своїм капітаном, устиг розтринькати зароблені гроші в шинках Бутарітарі і, хоч усі його товариші вирішили не проситись на "Багату наречену", таки запропонував свої послуги капітанові шхуни до першого-ліпшого порту.

Це був уродженець Північної Ірландії, чоловік емоційний, грубуватий; з гучним голосом, не позбавлений почуття гумору; крім того, надійний, досвідчений моряк. Однак настрій боцмана відрізнявся від настрою його нових [308] товаришів: вони вигідно завершили торгову операцію, а він утратив місце. Крім того, йому дуже не сподобався раціон, а стан шхуни сповнював його справжнісіньким жахом.

Якось заїло двері однієї з кают, і Мак (так усі його називали), натиснувши плечем, виламав їх разом із завісами.

— Ах ти, боже мій! — вигукнув він.— Шхуна ж геть гнила!

— Воістину так, синку,— відгукнувся капітан Вікс.

Наступного дня Вікс помітив, що новий матрос стоїть, задивившись угору.

— Не раджу дивитися на ці щогли,— озвався капітан,— а то в голові запаморочиться і недовго й за борт перекинутись.

Мак повернувся до капітана і кинув на нього розгублений погляд.

— Таж фок-щогла, либонь, прогнила наскрізь...