Корабельна катастрофа - Сторінка 66

Просто я хочу впевнитися, що ви — саме той, за кого себе видаєте. Це мій обов'язок, сер, і ви на моєму місці вчинили б так само. А крім того, я ж не завжди був капітаном, а був також банкіром, а це заняття теж привчає до обережності.

Трент із сухуватою, діловою гостинністю поставив на стіл пляшку джину, і капітани випили за здоров'я один [323] одного. Потім Трент переглянув суднові документи, дуже уважно вислухав оповідь про Топеліуса і торговельну операцію, і його підозри врешті розвіялись; та за мить він глибоко задумався й кілька хвилин сидів байдужий та непорушний, барабанячи пальцями по столу.

— Ще питання? — не витримав нарешті Вікс.

— В цій лагуні можна кинути якір? — несподівано спитав Трент, наче Вікс натиснув якусь пружину.

— А чого ж,— відповів Вікс.— Є кілька обмілин, але взагалі місцина досить пристойна.

— Я хочу зайти в цю лагуну,— сказав Трент.— В Китаї я поставив новий такелаж, його треба підтягти, бо я побоююсь за щогли. Гадаю, до завтра впораємось. Ви, либонь, не відмовитесь допомогти нам?

— Ну звісно! — відповів Вікс.

— Отже, домовились,— закінчив Трент.— Витратиш хвилину — заощадиш годину.

Вони повернулись на палубу. Вікс оповістив своїх товаришів по намір капітана. На бригу поставили фор-брамсель, і "Летючий шквал", ведучи на буксирі вельбота, що танцював на хвилях, швидко пройшов вузькою протокою і ще до восьмої години кинув якір біля острівця Середній Брукс. Команда "Багатої нареченої" піднялася на борт, усі поснідали, речі потерпілих підняли на борт і склали на шкафуті, і почалась перевірка такелажу. Робота тривала від ранку до вечора, і команди обох суден змагалися між собою в силі й майстерності. Обід улаштували на палубі: офіцерам — на кормі, а матросам — на носі. Трент був веселий, він розпорядився видати всім матросам грогу, а офіцерам поставив пляшку вина й повідав гостям численні подробиці своєї фінансової діяльності в Кардіффі. Він сорок років провів у морях, п'ять разів потрапляв у корабельні катастрофи, дев'ять місяців просидів у в'язниці якогось злого раджі, бував під обстрілом на китайських річках. Але єдине, чим він пишався і що йому видавалось вартим оповіді — його кар'єра лихваря в нетрищах приморського міста.

Це був тяжкий день для команди "Багатої нареченої". Геть зглучені безсонними ночами та тривогами минулого тижня, всі виконували нелегку роботу лише силою нервового збудження.

Коли Трента врешті задовольнив стан його такелажу, всі сталії нетерпляче очікувати наказу вийти в море. Ало капітан, здавалось, не поспішав. Він задумливо гуляв по палубі, а потім покликав Вікса. [324]

— У вас щось на зразок торговельної компанії, чи не так, капітане Керкап?

— Так, ми всі беремо участь у нашому ділі на паях,-

відповів той.

— Тоді, з вашого дозволу, я запрошую всіх вас до себе в каюту на чай,— сказав Трент.

Віке здивувався, але, звісно, не перечив, і незабаром усі шестеро потерпілих з "Багатої нареченої" сиділи поряд із Трентом та Годдедаалем за столом, на якому стояли банки й тарілки з повидлом, маслом, грінками, консервованим язиком та чашками з гарячою кавою, їжа була не вельми смачна, і я певен, що Нейрс докинув би з цього приводу якесь уїдливе слівце, але зголоднілим морякам вона була як манна небесна. Годдедааль пригощав їх дуже щиро, з добротою, притаманною старим патріархальним родинам сільської глушини, а Трент, як вони пригадували згодом, майже не опікувався гостями і, поринувши в свої думки, наче й забув про них.

Нарешті він сказав, глипнувши на свого кока-китайця':

— Вийди.

Провівши кока поглядом, Трент звернувся до гостей:

— Мені відомо, панове, що у вас компанія на паях, тож запросив я вас сюди ось чому. Я маю разом з вами дещо з'ясувати. Ви самі пересвідчились, що мій бриг — судно добряче і що матроський харч у мене добрий.

Залунали незграйні слова схвалення, але всіх зацікавило, щoб вони почують далі, й ніхто ,не сказав нічого певного.

— Так ось,— провадив Трент, качаючи кульки з хліба й похмуро втупившись у стіл,— я, звісно, радий допомогти вам дістатись до Фріско. Моряк повинен допомо-гати морякові — ось мій девіз. Але так уже склалося в цьому світі, що за все треба платити. Я не хочу через власну доброту зазнавати збитків,— додав він, невесело й уривчасто засміявшись.

— Ми розуміємо вас, капітане,— сказав Вікс.

— Ми, звісно, заплатимо скільки треба,— додав Кар-тью.

У відповідь на це Годдедааль непомітно штовхнув Картью ліктем під бік, і обидва помічники обмінялися значущими поглядами. За цю безмовну мить Картью устиг зрозуміти справжню сутність капітана Трента.

— "Скільки треба"...— повторив Трент.— Я цього чекав. Але скільки саме — тут вирішую лише я сам. За мною останнє слово. Якщо вам треба позики, ви мусите [325] за це заплатити...— Він поспішив виправитись:-Якщо ви хочете, щоб я доправив вас до Фріско, вам треба буде заплатити стільки, скільки я скажу. Це буде по-діловому, я гадаю. Ви мені не потрібні. Це я потрібен вам.

— Ну гаразд, сер,— погодився Картью,— то скільки ж ви хочете?

Капітан так само качав кульки з хліба.

— Свого часу ви взяли за горлянку того торговця з островів Гілберта, але я на вашому місці витиснув би з нього більше,— сказав він.— Ви зіграли на його безвихідному становищі. А тепер моя черга. Отже, все справедливо. Ви ж не зжалились над тим торговцем! — злісно вигукнув він раптом і знову холодно хихикнув: —Та я вас і не ганю: в коханні та в бізнесі все дозволено.

— Отже, сер? — знову спитав Картью.

— Отже, це моє судно, чи не так? — різко сказав той.

— Я теж такої думки,— зауважив Мак.

— Я кажу, що це моє судно, сер! — визвірився Трент, наче розпалюючи себе.— Якби я скористався з вашого становища, я забрав би всі ваші гроші — до останньої монети. Але дві тисячі фунтів із чотирьох належать не вам, а я людина чесна. Ви віддасте мені ваші дві тисячі, а я доправлю вас до Фріско і там видам кожному по п'ятнадцять фунтів, а капітанові — двадцять п'ять.

Годдедааль низько схилив голову, мов людина, яку гризе сором.

— Ви жартуєте! — вигукнув Вікс, побагровівши.

— Жартую? — перепитав Трент.— Як собі знаєте. Вас ніхто не примушує. Судно належить мені, а цей острів Брукс — він не мій, і ви можете сидіти на ньому хоч до смерті. Мені байдуже.

— Але ж увесь ваш пречудовий бриг не вартий двох тисяч фунтів! — вигукнув Вікс.

— Така моя ціна,— твердо мовив Трент.

— І у вас вистачить нахабства висадити нас на цей острівець помирати голодною смертю? — обурено спитав Томмі.

Капітан Трент хихикнув утретє.

— Голодною смертю? — перепитав він.— Навіщо ж? Я згоден продати вам провізію, але по своїй ціні.

— Я перепрошую, сер,— утрутився Мак,— але в мене становище особливе. Я відробляю свій проїзд і не маю паю в двох тисячах фунтів, а в кишені у мене ні гроша. Що ж ви скажете мені?

— Я людина добра,— відповів Трент.— Яка мені різниця? [326] Я заберу й вас, але п'ятнадцяти фунтів ви, звісно, не одержите.

Від такого нечуваного нахабства всім перехопило дух, а Годдедааль підвів голову і обуренно вп'явся поглядом у свого капітана.

Мака прорвало.

— І ви називаєте себе британським моряком?! — вигукнув він.— Та сто чортів вам у печінку!

— Ще одне таке слово — і я закую тебе в залізо! — визвірився Трент, зрадівши, що йому заперечують.

— Ти думаєш, я так тобі й дамся? — спалахнув Мак.— І ми ще морочилися з твоїм такелажем! Ти стара свиня, кусюча блощиця, зараз я навчу тебе чемності!

Він сказав цю погрозу зовсім тихо, і ніхто з присутніх — Трент також — не очікував того, щoб сталося далі... Мак вихопив руку з кишені, зблиснуло гостре лезо, Трент скочив на ноги, щоб ухилитись, але ніж уп'явся йому просто в сонну артерію. Капітан упав головою на стіл, і по скатертині поповзла червона пляма.

Раптовість нападу й катастрофи, миттєвий перехід від миру до бою і від життя до смерті приголомшили всіх. Якусь мить усі сиділи, мов кам'яні, втупившись поглядом у розпростерте на столі тіло й несподівану кров. Тоді Годдедааль скочив на рівні ноги, схопив свого табурета й підніс над головою — його обличчя спотворилось, а з грудей вихопився такий рев, що всі поглухли. Моряки з "Багатої нареченої", не помишляючи про"збройний напад, навіть не вихопили револьверів — скулившись, вони безпорадно дивилися в очі оскаженілому скандінавові. Його перший удар збив Мака на підлогу з переламаною рукою. Другим він розтрощив голову Гемстедові. Він гнівно озирався, погрозливо ревучи, як поранений слон, втішаючись власним шаленством. Але не розум керував тим запалом, і замість того, щоб закріпити свою перевагу, Годдедааль гамселив далі Гемстеда, поки з табурета полетіли тріски.

Обурений тією наругою над мертвим, Картью опам'ятався, мимовільно вихопив револьвера і вистрілив, не тямлячи, що діє. Вслід за оглушливим пострілом розітнувся пронизливий крик болю, велетень поточився і впав на тіло своєї жертви.

Запала тиша, і всі чітко вчули тупіт ніг на палубі. Но трапу прогуркотіли кроки, і в каюту зазирнув матрос Голдорсен. Картью вмить розніс його обличчя другим пострілом: він був вправним стрільцем. [327]

— Револьвери! — скомандував він і метнувся геть із каюти, а за ним кинулись Вікс, Томмі й Амалу. Наступаючи на труп Голдорсена, вони видобулись на палубу, в тьмяний полиск кривавого призахідного сонця. їх було не більше, ніж супротивників, але матроси "Летючого шквалу" й не думали чинити опір і кинулися в кубрик. Перший побіг до люка Браун, він сплигнув вниз цілим і неушкодженим; китаєць поринув слідом головою вниз, отримавши кулю в бік, а двоє полізли на щогли.

Вікса і Картью опанувала запекла холоднокровність, друге дихання бою. Поставивши Амалу біля грота, а Томмі біля фока стежити за щоглами, вони вдвох пішли на шкафут і, висипавши на палубу коробку патронів, взялися дозаряджати револьвери. Двоє нещасних угорі весь час благали пощади. Але про це не могло бути й мови: пиво зварили, і його треба було випити до останньої краплини; на той світ пішло надто багато, й решта мала поділити їхню долю. Уже смеркалося, дешеві револьвери затинались, жертви, скиглячи, притискалися до щогл та рей, спритно ховалися за вітрилами.

Ганебна бійка тривала довго, та врешті усе скінчилося. Лондонця Гарді підстрелили на фор-бом-брам-реї, і його труп, погойдуючись, завис на гітових.