Корабельна катастрофа - Сторінка 70

Чим можу вам зарадити?

— Ну, ми вас не затримаємо,— весело відповів Вікс.— Ми вже все спакували — і скриньки, і хронометр, і документи, і все інше.

— Невже ви залишаєте свій бриг? — здивовано спитав офіцер.— Як на мене, його зовсім не важко зняти з обмілини. Ми вам допоможемо.

— Зняти ми, звісно, знімемо, але чи втримаємо бриг на воді? Ось питання... В носовій частині великий пролом,— відповів Вікс.

Офіцер-молодик почервонів по самі вуха. Він подумав: усі зрозуміли, що він недосвідчений моряк,— і побоявся ще раз пошитися в дурні. Йому й на думку не спало, що капітан обманює його. Раз капітан вирішив покинути бриг — у нього є для цього серйозні підстави.

— Гаразд! — сказав офіцер.— Накажіть вашим матросам вантажити речі в шлюпку.

— Містере Годдедааль, хай матроси вантажать речі в шлюпку! — скомандував Вікс.

Четверо його товаришів чекали наслідків переговорів як на голках. Коли вони почули жадані слова, їм здалося, що серед ночі засяяло сонце. Гедлен нестримно розридався, і поки він крутив корбу, опускаючи в шлюпку вантаж, сльози душили його. Та все пішло на лад, і незабаром скриньки, клунки та потерпілі були в шлюпці. Матроси відштовхнули шлюпку від борту "Летючого шквалу", і за хвилину вона вийшла з довгої тіні покинутого судна, прямуючи до виходу з лагуни.

Поки що все йшло якнайкраще. Офіцер не виявив, що бриг майже непошкоджений; з кожною хвилиною відстань між потерпілими та неспростовними свідченнями злочину збільшувалась. Вони щасливі, вони врятовані! Але, з іншого боку, вони з кожною хвилиною наближалися до військового корабля, який міг стати для них в'язницею і навіть двоколкою ката, що везе їх на страту. Адже вони ще не знали, ні звідки вийшов цей корабель, ані куди він тримає курс, і невідомість давила на їхні серця тяжким каменем.

Вікс перший наважився спитати про це. Картью здалося, що голос капітана долинув до нього здалека, та водночас кожне слово вгвинчувалося в нього, наче куля.

— Як, ви сказали, зветься ваш корабель? — спитав Вікс. [344]

— "Буря". А хіба ви не знаєте? — здивувався офіцер.

"Хіба ви не знаєте?.." Що це означає? Можливо, нічого важливого, а можливо, корабель і бриг зустрічалися?

Прикликавши по поміч всю свою мужність, Вікс поставив ще одне запитання:

— Куди ви прямуєте?

— Нам треба оглянути всі оці жалюгідні острівці,— відповів офіцер,— а потім підемо в Сан-Франціско.

— То ви йдете з Китаю, як і ми? — провадив Вікс.

— З Гонконга,— відповів офіцер, спльовуючи за борт.

"З Гонконга"... Отже, вони приречені: щойно їх доправлять на корабель — відразу арештують; бриг оглянуть, знайдуть плями крові, можливо, лагуну протралять, і тіла вбитих засвідчать страшний злочин.

Картью нестерпно поривало скочити на ноги, закричати й стрибнути за борт. Прикидатися далі здавалось непотрібним, а зволікати — безглуздим: лишалось хіба що кількасот секунд болісної непевності, а там — заслужена ганьба і неминуча смерть...

Але й тепер непогамовний Вікс не здався. На його обличчі заграв кожен м'яз, голос змінився до невпізнанності; здавалося, навіть зовсім не спостережливий та нерозумний чоловік і той помітив би ці красномовні свідчення непевності й страху. Проте Вікс розпитував далі, щоб вивідати свою долю.

— Гарне місто Гонконг, еге ж? — зауважив він.

— Не скажу напевно,— відповів офіцер,— ми були там лише півтора дні. Зайшли по інструкції, і нас відразу послали сюди. Ще ні разу не був у такому жахливому рейсі! — І він продовжував описувати рейс "Бурі", гірко нарікаючи на нещасливу долю корабля.

Але Вікс і Картью вже не слухали офіцера. Вони заціпеніли, глибоко вдихаючи повітря: в голові роїлися думки та гадки про страшну загрозу, якої вони позбавились, і про незбагненну радість, зроджену майже певним тепер шансом на порятунок. Плавання на цьому військовому кораблі нічим їм не загрожує! Потім іще кілька небезпечних днів у Сан-Франціско, днів, які вимагатимуть діяльності та твердого духу,— і вся жахлива історія буде навіки похована, і Вікс знову стане Керка-пом, а Годдедааль — Картью, тобто людьми, яких не можна запідозрити— в злочинах, людьми, які ніколи не чули про "Летючий шквал" і не бачили острова Мідуей. [345]

Це щасливе відчуття не покидало їх весь час, поки шлюпка наближалася до корабля, над бортом якого-витягували шиї цікаві матроси та важкі гармати; це відчуття не покидало їх, коли вони в дивному заціпенінні піднялися на борт і невидющими очима дивилися на високі щогли, білосніжну палубу та юрмище матросів, чиї голоси долинали наче здалеку, і на чиї запитання вони відповідали невлад.

І раптом на плече Картью по-дружньому лягла чиясь рука.

— Норрі, старий! Звідки ти взявся? Таж тебе розшукують по всьому світу! Ти ж тепер успадкував свій маєток!

Картью озирнувся, впізнав обличчя свого давнього шкільного товариша Себрайта і впав непритомний.

Його віднесли в каюту лейтенанта Себрайта, і лікар почав повертати його до тями.

Картью розплющив очі, обвів пильним поглядом незнайомі обличчя і сказав суворо й рішуче:

— Браун повинен піти тією ж самою дорогою. Зараз же або ніколи...

Через кілька секунд свідомість його зовсім прояснилася, й він озвався знову:

— Що я казав? Де я? Хто ви?

— Я корабельний лікар "Бурі",— почув він у відповідь.— Ви в каюті лейтенанта Себрайта, і вам варто забути про всі тривоги. Баші нещастя скінчилися, містере Картью.

— Чому ви так називаєте мене? — спитав Картью.— А, це Себрайт упізнав мене!.. О!..— Він застогнав і знепритомнів.— Хай до мене прийде Вікс, мені треба негайно поговорити з Віксом! — вигукнув він, інстинктивно стиснувши руку лікаря.

— Гаразд,— сказав лікар,— але єдина умова: ви вип'єте ці ліки, а я приведу Вікса.

Він дав нещасному Картью снодійне, і той через кілька хвилин заснув, що, певно, врятувало його від божевілля.

Потім лікар узявся допомогти Макові. Поки він оглядав зламану руку, то під якимсь приводом змусив його назвати імена всіх урятованих.

Далі настала черга капітана, який на той час був уже зовсім схожий на людину, котру ми знаємо: несподівана бездіяльність, відчуття повної безпеки, ситий обід та велика склянка грогу приспали його пильність і згасили енергію. [346]

— Коли це трапилось? — спитав лікар, оглядаючи рану на руці.

— Тиждень тому,— відповів Вікс, думаючи лише про свої записи в судновому журналі.

— Невже? — здивовано вигукнув лікар, глянувши йому просто в очі.

— Я не пам'ятаю напевне,— затинаючись, відповів Вікс.

Після цієї незграбної брехні підозри лікаря зміцніли.

— До речі, хто з вас Вікс? — ніби між іншим спитав він.

— Про що це ви? — здригнувся капітан і зблід.

— Вікс,— повторив лікар.— Я спитав, хто з вас Вікс. Це ж дуже просте запитання.

Вікс поглянув на нього й нічого не відповів.

— Ну, тоді хто такий Браун? — провадив лікар.

— Про що ви питаєте? І на що ви натякаєте? — вигукнув Вікс, відсмикуючи руку, аж кров порскнула лікареві в обличчя.

Той навіть не витер його, а, дивлячись просто на свою жертву, допитувався:

— Чому Браун повинен піти тією ж самою дорогою? Вікс затремтів і сів на табурет.

— Картью вам усе розказав! — простогнав він.

— Ні,— відповів лікар,— але його і ваша поведінка змусила мене замислитись, і я гадаю — ви дещо приховуєте.

— Дайте мені ще грогу,— сказав Вікс.— Краще я сам усе розкажу. Чорт забирай, ми не настільки винні, як може здатись.

Після другої склянки гроту трагічна історія "Летючого шквалу" вперше стала темою розповіді.

Велике щастя, що вислухав цю історію саме лікар. Він зглянувся над цими невдахами і вирішив будь-що врятувати їх.

Він допоміг Віксові і Картью (щойно той опритомнів) дуже ретельно продумати, як їм поводитись у Сан-Фран-ціско. Він видав "Годдедаалю" довідку, що той тяжко хворий, і під прикриттям ночі допоміг Картью вибратись на берег. Він зробив так, що рана Вікса не гоїлась, аби той мав змогу й надалі підписуватись лівою рукою. Він першого ж дня обміняв срібні монети на золоті, значно полегшивши в такий спосіб підозріло важкі скриньки. Він скористався своїм впливом серед молодих моряків і умовив їх, щоб вони мовчали про справжнє ім'я "Годдедааля", [347] аби воно не попало в газети. Крім того, він зробив їм іще важливішу послугу. В нього у Сан-Франціско був друг, мільйонер. Лікар відрекомендував йому Картью, сказав, що цей молодий джентльмен недавно успадкував великий маєток, але хоче, перше ніж це стане відомо всім, виплатити свої борги евреєві-лихварю.

Мільйонер згодився допомогти, і саме за його гроші Беллерс під час аукціону намагався перехопити бриг у синдикате. Спробуйте здогадатися, як звали цього мільйонера. Його звали Дуглас Лонгхерст!

Поки самозвана команда "Летючого шквалу" мала змогу безслідно щезнути і знову стати командою "Багатої нареченої", їм було байдуже, що бриг продадуть і на ньому виявляться сліди злочину. Але як тільки одного з них — Картью — впізнали, становище змінилося. Підуть балачки — і в його історії випливуть суперечності, його спитають: як це він, вийшовши на шхуні з Сіднея, так швидко опинився на борту брига, що йшов з Гонкон-га? Потім постануть нові запитання, які поступово захоплять і всіх інших членів екіпажу. Тому виник намір попередити можливі ускладнення і викупити бриг на підставну особу, скориставшися несподіваним багатством Картью. За виконання цього плану вони взялись обережно і енергійно. Картью під вигаданим прізвищем найняв квартиру, підшукав повірника (випадково ним виявився Беллерс) і доручив йому купити бриг.

— Яка найбільша сума, сер? — спитав Беллерс.

— Мені потрібен бриг,— відповів Картью,— за ціну я не постою.

— Сказати "будь-яка сума" — це не сказати нічого,— не відступився Беллерс.— Назвіть точну цифру.

— Ну нехай буде п'ятдесят тисяч доларів, коли" вже так,— відповів Картью.

Тим часом капітанові довелося ходити містом, відвідувати консульство, відповідати на перехресні запитання в агенстві Ллойда, придумувати історію загублених квитанцій, підписувати папери лівою рукою і переповідати свої вигадані злигодні всім шкіперам та матросам Сан-Франціско. І щохвилини він ждав, що втрапить в обійми когось із давніх приятелів, і той при всіх назве його Віксом, а можливо, він стрінеться з новим ворогом, який доведе, що він — ніякий не Трент. Сталося друге, але завдяки своїй рішучості капітан викрутився.