Корабельна катастрофа - Сторінка 69

Він зміряв рівень води в трюмі, спохмурнів, зміряв іще раз і замислився. Усі помітили, що він невдоволений.

Потім він стрепенувся, швидко роздягся, виліз на фальшборт і звів руки над головою, приготувавшися стрибнути в воду. І раптом він наче закам'янів, напружено вдивляючись у небокрай.

— Дайте мені бінокля,— сказав Вікс.

Всі миттю полізли на щогли, а капітан приклав до очей бінокля.

На півночі, над самісіньким обрієм, ледь виднів стовпчик сірого диму, піднімаючись у безвітряному просторі просто вгору, як знак оклику.

— Що це, по-вашому? — спитав хтось у Вікса.

— Поки що не розбереш,— відповів той.— Та як по димові, цей пароплав іде просто на нас.

— Пароплав?!

— Можливо, це китайський поштовий, а можливо, військовий корабель, що курсує в пошуках потерпілих катастрофу. Ану, хлопці, до діла! Всі на палубу!

Опинившись на палубі, Вікс спустив прапор, прив'язав його до сигнального фала і знову підняв, але вже перевернутим.

— Слухайте мене уважно,— сказав він, влазячи в штани,— і все запам'ятовуйте. Якщо це військовий корабель, він буде поспішати. На всіх цих кораблях, де не роблять діла, а лише отримують гроші, завжди несусвітній поспіх. Це якраз те, що нам треба. Ми вирушимо з ними, а вони не стануть витрачати час на зайвий огляд та розпити. Я — капітан Трент; Картью, ви — Годдедааль; ви, Томмі — Гарді, Мак — Браун, Амалу... Хвилинку! Його за китайця нам аж ніяк не видати... Ага, А Він дезертирував, Амалу виявили в трюмі — їхав зайцем,— і я зробив його коком, але паперів на нього не оформляв. Вхопили суть? А тепер повторіть ваші імена. [339]

Його зблідлі товариші покірно виконали команду.

— А як звали двох інших? — спитав Вікс.— Кого Кар-тью застрелив у каюті і кому я розтрощив шелепу на гроті?

— Голдорсен і Воллен,— відповів хтось.

— Ну, а вони потонули,— вів далі Вікс.— Потонули, коли намагалися спустити шлюпку. Ми потрапили в шквал учора ввечері, й нас занесло на мілину.— Він підбіг до компаса, глянув на нього, й провадив: — Шквал налетів з норд-норд-весту, налетів несподівано й навально, фали заїло, і Голдорсен та Воллен упали за борт. Уторопали? Нашорошуйте вуха! — Вікс осідлав свого коника і говорив з гарячковим нетерпінням, схожим на гнів.

— А це не ризиковано? — спитав Томмі.

— Ризиковано? — ревнув капітан.— Та на кожному з нас уже зашморг, ідіоте! Якщо цей пароплав іде в Китай (на що не схоже), нам каюк у першому ж порту, а якщо ні — отже, він їде з Китаю! Ну, а якщо на борту знайдеться бодай один чоловік, котрий бачив Трента чи кого-небудь з його матросів, ми всі через дві години будемо в наручниках... Ризиковано... Ще б пак не ризиковано! Але в нас немає іншої ради, це останній шанс уникнути шибениці! Отак!

Віксові слова прозвучали так переконливо, що всі похололи від жаху.

— А може, нам краще лишатися на цьому судні? — спитав Картью.— Вони допоможуть нам знятися з мілини.

— Ну що ми будемо розводити теревені?! — вигукнув Вікс.— Подумайте лишень: коли я щойно міряв воду в трюмі, там її виявилось аж два фути, а вчора було тільки вісім дюймів. Що трапилось, я не знаю. Можливо, нічого, а можливо, сталося найгірше: розбилося днище. Тоді нам доведеться долати добру тисячу миль у звичайнісінькій шлюпці. Це вам більше до смаку?

— Ну, а якщо нічого особливого не сталось? Кінець кінцем, їхні теслі допоможуть нам полагодитися,— не здавався Картью.

— О святий творець! — скипів капітан.— Як ми засіли? Ви ж бачите — носом. І зараз крен на ніс. Якщо до нас прийдуть теслі, куди вони, перш за все, зазирнуть? Певно, в форпік! І як же ми пояснимо їм усі оті криваві плями? Невже ви маєте себе за членів парламенту, що обговорюють важливе питання? Зграя вбивць із зашморгом [340] на шиї — ось хто ви! Може, ще комусь кортить спитати про дурницю, аби лиш марнувати час? Нема таких? Дяка богові! А тепер, матроси, слухайте. Я спускаюся вниз, а ви лишаєтесь на палубі. Зніміть чохли з отої шлюпки, потім відкрийте скриню з грішми. Візьміть п'ять скриньок, щоб на кожного, поділіть монети порівну на п'ять частин і покладіть на самісіньке дно в ті скриньки — та жвавіше! Загорніть монети в ковдри чи брезент, а чи в якийсь одяг — щоб не дзвеніли. Скриньки будуть нелегкі, але цьому вже не зарадиш. А ви, Картью... А, сто чортів... Ви, містере Годдедааль, підете зі мною. Нам треба впорати іншу справу.

Кинувши погляд на стовп диму, Вікс хутко спустився по трапу в супроводі Картью.

Вони знайшли суднові журнали в кают-компанії, за кліткою з канаркою. їх було два: один вів Трент, а другий — Годдедааль.

Вікс перегорнув перший журнал, другий і випнув губи.

— Ви вмієте підробляти чуже письмо? — спитав він.

— Ні,— відповів Картью.

— Нам щастить — я теж не вмію! — роздратовано вигукнув капітан.— Але гірше те, що журнал Годдедааля заповнювався до самого кінця. Мабуть, він зробив записи перед самим чаєм. Ось, читайте: "Помічено дим вогнища. Капітан Керкап і п'ятеро членів команди шхуни "Багата наречена"... Але у нас є вихід,— додав він, розгортаючи другий журнал.— Трент два тижні не записував сюди ні рядка. Ми знищимо ваш журнал, містере Годдедааль, і візьмемось за Трентів... Себто мій, хотів я сказати. Але з певної причини писатиму не я, а ви. Сідайте тут, а я вам диктуватиму.

— Але як ми пояснимо, куди подівся мій журнал? — спитав Картью.

— А як же зміна письма? — провадив Картью.— Журнал вели ви. Чому ж раптом почав писати я? До того ж, підпис має стояти ваш.

— Ну, це просто. Зі мною стався нещасливий випадок, і я писати не можу,— відповів Вікс.

— Нещасливий випадок? — перепитав Картью.— Це звучить непереконливо. Який іще нещасливий випадок?

Вікс поклав руку на стіл долонею догори і враз пробив її ножем.— Ось який,— сказав він.— В найбільшій халепі можна знайти раду, якщо у тебе є голова на в'язах.

І він зав'язав долоню носовиком, не відриваючись від журналу Годдедааля. [341]

— E! — мовив він.— Та тут так наплутано, що нам і не розібратись нашвидку. По-перше, цей капітан ішов якимось фантастичним курсом, він ухилився на південь від звичних шляхів майже на тисячу миль. Крім того, судно, виявляється, наблизилось до цього острова шостого числа, але потім кілька днів плавало деінде; лише на світанку одинадцятого числа воно знову підійшло до острова.

— Годдедааль казав, що їм з біса не таланило,— зауважив Картью.

— Однак у все це важко повірити,— сказав Вікс.

— Але саме так і було насправді,— наполягав Картью.

— Хай так. Але ж нам не легше — все одно це схоже на вигадку! Ану допоможіть мені перев'язати руку.

Поки Картью тугіше затягував пов'язку, Вікс глибоко замислився, навіть очі заплющив. Та ледве все було зроблено, він схопився на ноги й вилетів на палубу.

— Слухайте, хлопці! — вигукнув він.— Запам'ятайте: ми пришили до цього острова не одинадцятого, а ввечері шостого, і тут нас затримав штиль. Як тільки покінчите зі скриньками, витягніть на палубу кілька бочечок з водою та солониною. Так буде природніше — начеб ми вже споряджали для плавання шлюпку.

І він знову швидко повернувся в каюту, де продиктував Картью записи до суднового журналу.

Потім вони знищили журнал Годдедааля і взялися розшукувати інші суднові документи. З усіх пережитих того ранку жахливих хвилин ці, либонь, були найжахливі-шими. Вони гарячково нишпорили по всіх закапелках, лаючись, натикаючись один на одного, знемагаючи від задухи, холонуч'и від жаху. З палуби їм час від часу кричали, що це справді військовий корабель, що він уже близько, що він уже спускає шлюпку... А документи — мов у воду впали! Як вони не помітили залізного сейфа з судновою касою та розписками, важко зрозуміти, але сталося саме так.

Нарешті вони знайшли найважливіші документи в кишені парадного костюма Трента, де він забув їх після того, як востаннє сходив на берег.

Вікс усміхнувся вперше за весь ранок.

— Саме вчасно,— мовив він.— А тепер давайте їх мені, а оці заберіть собі. Боюсь, що я їх переплутаю.

— А що ж це за папери? — спитав Картью.

— Документи капітана Керкапа та шхуни "Багата наречена",— відповів Вікс.— Моліть бога, щоб вони нам іще знадобились. [342]

— Шлюпка ввійшла в лагуну, сер! — вигукнув Мак, що виконував роль дозорця, поки вони працювали.

— Час іти на палубу, містере Годдедааль,— мовив Вікс. Коли вони ступили на трап, канарка раптом дзвінко

заспівала.

— Чи ти ба! — здивувався Картью.— Як же ми залишимо цю бідолашку на голодну смерть? Це пташка нещасного Годдедааля.

— То беріть її з собою! — сказав капітан. І вони піднялися на палубу.

За рифом погойдувалась тяжка туша сучасного військового корабля, який час від часу пінив воду гвинтом. А ближче, протокою, линула велика біла шлюпка — дружно здіймалося багато весел, на кормі тріпотів прапорець.

— Ще одне,— згадав Вікс, озирнувши палубу.— Маку, ти бував у китайських портах? Гаразд, так і казатимеш. А всіх інших я в Гонконзі на берег не відпускав, боячись, що ви дезертируєте. Отож ви й лишилися на борту. Так вам легше буде брехати.

Шлюпка підійшла вже зовсім близько. На кермі сидів молодий офіцер, тільки один, і не з високих, бо матроси на веслах весь час перемовлялися.

— Слава богу, вони послали вчорашнього гардемарина! — вигукнув Вікс.— А ти, Гарді, геть на ніс! І щоб жодного матроса у мене на юті!

Цей наказ збадьорив усіх, як холодний душ. Шлюпка вправно причалила під борт, і офіцер-молодик піднявся на палубу, де його поштиво привітав Вікс.

— Ви капітан цього судна? — спитав офіцер.

— Так, сер,— відповів Вікс.— Моє прізвище Трент, а це бриг "Летючий шквал" із Гул ля.

— У вас щось трапилось? — спитав офіцер.

— Будь ласка, пройдіть на ют, і я вам усе розповім,— запросив Вікс.

— Капітане, та вас же лихоманить! — вигукнув офіцер.

— Будь-хто на моєму місці не витримав би,— відповів Вікс і почав сповідати про зіпсовану воду, тривалий штиль, несподіваний шквал, матросів, що потонули. Він розповідав дуже жваво й збуджено, як людина, що із зашморгом на шиї благає прощення. Я чув цю історію з тих самих вуст у шинку в Сан-Франціско, і навіть тоді манера оповіді здалася мені підозрілою. Проте офіцер не відзначався спостережливістю.

— Наш капітан дуже поспішає,— сказав він, вислухавши [343] Вікса,— однак я дістав інструкції допомогти вам, а якщо потрібно більше матросів, то викликати ще одну шлюпку.