Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 15

Справді-бо, Вільгельм таки довів, що й він свого часу вчився у доброго майстра.

їх розмова урвалася від гармидеру, який зняла строката компанія, вийшовши з готелю, щоб повідомити місто про свою виставу і зацікавити своїм мистецтвом. Попереду йшов тамбурист, за ним на коні їхав антрепренер, позад нього на такій само шкапині танцівниця, яка тримала дитину, прикрашену стрічками та блискітками. А далі йшла пішки решта трупи. Деякі з них легко і невимушено несли на плечах дітей в чудернацьких позах, була між ними також і юна, чорноголова, похмура дівчинка, яка знову привернула до себе Вільгельмову увагу.

Серед тичби людей, що тут з'юрмились, метушився паяц. То цілуючи яку дівчину, то ляснувши хлопця палкою, з жартами та смішками він тикав їм усім афіші і викликав непереможне бажання ближче з ними познайомитись.

В афішах були надруковані розмаїті фокуси артистів, особливо ж вихвалялися якісь мосьє Нарцис і мадемуазель Ландрінета, що, як головні персони, мали досить розуму не брати участі в процесії, щоб набути більше ваги та викликати більше зацікавлення.

Під час цього походу в вікні знову з'явилась прекрасна сусідка, і Вільгельм не забарився запитати про неї у свого співрозмовника, хто вона така, а той — назвемо його тим часом Лаерт — взявся познайомити Вільгельма з нею.

— Я і ця дама,— сказав він, сміючись,— це два уламки з одної театральної трупи, яка недавно тутечки зазнала краху. Краса цієї місцевості спокусила нас залишитись на деякий час тут і спожити зібрану готівку, а наш товариш пішов тим часом шукати для всіх якогось заробітку.— Лаерт зразу ж відпровадив свого нового знайомця до Фі-ліниних дверей і тут залишив на хвилинку, щоб купити в сусідній крамниці лагоминок.

— Ви напевне будете мені вдячні,— сказав він, вернувшись,— коли я справлю для вас таке миле знайомство.

Дама вийшла до них із кімнати в легких черевичках на високих закаблуках, з чорною мантильєю поверх білого негліже, що було і не зовсім чисте, але через те надавало їй домашнього і приємного вигляду. її коротка спідничка давала можливість бачити найповабніші в світі ніжки.

— Ласкаво прошу,— сказала вона до Вільгельма,— і прийміть мою вдячність за прекрасні квіти.— Вона повела його одною рукою до кімнати, а другою притиснула букет до грудей.

Коли вони сіли і почали байдужну розмову, якій вона зуміла надати чарівної принадності, Лаерт висипав їй на запіл жменю пряженого мигдалю, яким вона й почала одразу ласувати.

— Гляньте-но, що за дитина з цього парубійка,—покликнула вона.—Йому ще, може, заманеться сказати вам, що я велика ласунка, тоді як це ж він жити не може без лагоминок.

— Тоді вже признаймося, що ми обоє в цих справах недалеко одбігли одне одного. Приміром,— вів далі він,— сьогодні чудовий день, гадаю, не погано було б погуляти та пообідати коло млина.

— Я з дорогою душею,— сказала Філіна,— ми повинні справити нашому новому знайомому приємність.

Лаерт схопився і побіг, бо він ніколи не ходив, а Вільгельм хотів піти на хвилинку додому, щоб привести в порядок свого чуба, що розкошлався в дорозі.

— Це ви зможете й тут зробити,— мовила вона і ту ж мить покликала свого служку, чемненько примусила Вільгельма скинути свій сурдут, натягнути на себе її халат і в її ж присутності дозволити себе причесати.

— Не марнуймо часу,— додала вона,— бо хто зна, чи довго нам доведеться бути вкупі.

Служка, більше з упертості й неохоти, як з невміння, взявся не найкраще до справи, шарпав Вільгельма за волосся і, здається, не скоро мав бажання кінчати. Філіиа кілька разів зробила йому зауваження, нарешті нетерпляче відштовхнула його і вигнала геть за двері. А тоді вельми спритно й делікатно заходилася сама коло чуба нашого друга, хоч і вона, здавалось, не дуже квапилась, бо поправляла то одне, то друге в своїй роботі, торкаючись при цьому його колін своїми і підставляючи йому букет і свої груди майже до самих губ, аж його так і поривало поцілувати їх.

Коли Вільгельм маленьким цизоричком підчистив пудру на лобі, вона мовила до нього:

— Сховайте собі його на згадку про мене.

Це був чудовий цизорик. Держачок з інкрустованої сталі мав привітний напис: "Згадуй про мене". Вільгельм сховав його, подякував і попрохав дозволу зробити і їй невеличкий подарунок у віддяку.

Тепер усе було готове. Лаерт приїхав з каретою, і почалась дуже весела подорож. Через віконечко в кареті Фі-ліна давала милостиню в кожну прбстягнуту до неї руку, примовляючи до цього ще й веселе та привітне слово.

Ледве приїхали вони до млина та замовили обід, як почули перед домом музику. Це були гірники, що під звуки цитри і трикутника Співали дзвінкими, бадьорими голосами різних приємних пісень. Незабаром їх оточила з усіх боків юрба, що збіглася, почувши музику, а в вікнах публіка аж кивала головами від задоволення, слухаючи пісень. Побачивши таку увагу до себе, музиканти зробили ширше коло і почали, здається, готуватись до свого головного номера. Після невеличкої паузи виступив один гірник з кайлом і під поважну музику товаришів став показувати працю в шурфі.

Це тривало недовго. Потім із натовпу вийшов селянин і жестами став погрожувати, щоб той забирався геть. Публіка була здивована і тільки тоді дошолопалась, що то переодягнутий гірник, коли той особливим речитативом почав лаятись, як він сміє, мов, тут орудувати на його землі. Але перший не збентежився, а став повчати селянина, що він має таке право і при тому дав йому перше уявлення про гірничу справу. Селянин, не розуміючи спеціальних термінів, ставив різні безглузді питання, з чого глядачі, вважаючи себе розумнішими, весело сміялися. Гірник намагався втовкмачити йому в голову, яку б він мав користь, коли б на його землі знайшли підземні скарби. Селянин, який щойно погрожував йому прочуханом, помалу злагіднів, і вони розлучилися як добрі друзі, а особливо з цієї суперечки почесно вийшов гірник.

— Цей невеличкий діалог,— зауважив Вільгельм,— дає нам найяскравіший приклад, який корисний був би для всіх станів театр, який пожиток могла б мати з цього сама держава, якби театр показував торгівлю, ремества, підприємства, людей з їх гарних, похвальних боків, себто, з тої точки зору, з якої і сама держава повинна їх шанувати й цінувати. Тепер ми змальовуємо тільки смішні сторони людини; той, що пише комедії, подібен до злостивого цензора, котрий невсипущим оком вистещує хиби своїх співгромадян і радіє, коли йому пощастить упіймати їх на негідному вчинкові. То хіба ж не приємна і поважна праця була б для державного діяча — наглядати за природним, взаємним впливом усіх станів і керувати роботою поета, обдарованого талантом гумориста? Я певен, що таким шляхом було б створено чимало вельми змістовних, а також корисних і веселих п'єс.

— Де б я не їздив,— сказав Лаерт,— то скрізь доводилось помічати, що люди тільки і вміють забороняти, перешкоджати, відхиляти і рідко показувати, сприяти, нагороджувати. Вони пускають усе напризволяще, а потім, коли вийде погано, то вкидаються в гнів і починають карати.

— Дайте вже спокій з державою і державними діячами,— вставила Філіна,— я не можу собі уявити їх інакше, як у перуках, а перука, хоч би хто її носив, викликає в моїх пальцях корчовиту сверблячку; так і пориває тебе зірвати її з шановного добродія, стрибати по кімнаті і висміювати лису голову.

І вона дуже гарно заспівала кілька веселих пісень, обірвавши цим розмову, і почала квапити до найскорішого від'їзду, щоб не прогаяти ввечері вистави і подивитись на майстерність линварних танцюристів. Пустотлива до краю, вона і дорогою назад виявляла свою щедрість до бідних, поки, нарешті, ні в неї, ні в її супутників не стало грошей, тоді вона кинула одній дівчині свого солом'яного капелюшка, а старій бабі хусточку.

Філіна запросила своїх супутників до себе в кімнату, бо з її вікна, як вона казала, виставу буде найкраще видно.

Приїхавши, вони побачили, що поміст уже збудовано, а тло прикрашене килимами. Трампліни були поставлені, одна линва слабко звисала між стовпами, а друга була туго натягнута на козли. На плацу зібралося чимало народу, а в вікнах сиділа публіка вищого рангу.

Паяц намагався розважити публіку і створити веселий настрій безглуздими витівками, з яких глядачі аж за животи хапалися від реготу. Діти, тіла яких були найдивач-

Ffirne покалічені, викликали то подив, то жах, і Вільгельм мимоволі відчував глибокий жаль, коли дивився, як дитина, що до неї він з першого погляду відчув співчуття, намагалася прийняти дивовижні пози. Але скоро веселі стрибуни викликали в ньому захоплення, коли спочатку по одному, потім один за одним і, нарешті, всі разом почали стрибати в повітрі то вперед, то назад. Голосні оплески і радісні впгукп лунали з натовпу.

Але ось притягнув до себе увагу зовсім інший номер. Діти, одне за одним, мусили вступити на линву, спочатку учні, щоб їхніми вправами продовжити виставу і підкреслити, яке трудне мистецтво в повітрі. Потім кілька мужчин і дорослих жінок показали також неабияку спритність, однак це ще не були ні мосьє Нарцис, ні мадемуазель Ландрінета.

Нарешті з'явились і вони з особливого намету за червоною завісою і своєю вродливістю та вбранням не ошукали сподівань досі задоволених глядачів. Він був моторний парубійко, середній на зріст, з чорними очима і тугою косою, вона — не менш поставна і міцна; обоє одне за одним показали себе на линві в легких рухах, стрибках і дивацьких позах. її легкість, його сміливість, точність, з якою вони виконували свої кунштюки, з кожним Кроком і стрибком збільшували загальне задоволення. Сановитість, з якою вони себе тримали, очевидна пошана других до них надавала їм вигляду, ніби вони були панами і господарями всієї трупи, і кожен визнавав, що вони гідні цього.

Захоплення натовпу передавалось і глядачам у вікнах. Дами аж прилипли очима до Нарциса, чоловіки до Лан-дрінети. Простацтво аж не тямилося з захоплення, та й чистіша публіка не могла втриматися від оплесків. На паяца мало хто й зважав. І коли кілька членів трупи протиснулись у натовп з олив'яними тарілками, то мало було таких, що не платили.

— Вони, здається мені, добре зробили своє діло,— сказав Вільгельм до Філіни, що поруч із ним сперлась на вікно.— Мене дивує, як розумно зуміли вони надати важливості найменшим вправам, що виконувались одна за одною в належний час, і як майстерно зуміли об'єднати в одне ціле невправність дітей з віртуозністю своїх кращих артистів, підштрикнувши тим нашу цікавість і давши потім найприємнішу розвагу.

Народ став потроху розходитись, і плац помалу спустів, а Філіна з Лаертом завели суперечку про красу і спритність Нарциса та Ландрінети і почали навзаєм дратувати одне одного.