Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 20

І хоч він пробує подолати його, проте найтісніше зростається з ним. Хто змолоду жив серед лихих людей, той і потім, хоч би оточений був кращими, завжди тужитиме за минулим, враження від якого, разом із спогадами юнацьких радощів, які лише вряди-годи вертаються назад, міцно в ньому вкоренилося.

Звичайно, під час такої розмови решта товариства помаленьку віддалилася. Щодо Філіни, то вона з самого початку відійшла вбік. Назад вернулись кружними стежками. Філіна вийняла фанти, які розгравались по-різному, при чому незнайомець своїми найдотепнішими вигадками та жвавою участю велико догодив усьому товариству, а особливо жіноцтву. Так у жартах, співах, поцілунках і всіляких пустощах якнайприємніше минав день.

Розділ десятий

Коли прийшла пора вертатися додому, почали шукати пастора, але він зник і його ніде не могли знайти.

— Це нечемно з його боку,— сказала мадам Меліна,— здається, й добре вихований, а, не попрощавшись, покинув товариство, що так приязно зустріло його.

— А я все думаю,— мовив Лаерт,— де мені доводилось бачити цього дивака. Я навіть мав намір, прощаючись, запитати його про це.

— І я також,— докинув Вільгельм,— я його не пустив би, цоки б він не сказав про себе чогось певнішого. Я дуже помилився б, коли б сказав, що вже десь з ним не говорив.

— І проте ви обидва можете помилитись,— вставила Філіна.— Це тільки здається, що він знайомий, бо в нього вигляд справжньої людини, а не якогось Ганса або Кунца.

— Що це значить,— запитав Лаерт,— а ми хіба не схожі на людей?

— Я знаю, що кажу,— відповіла Філіна,— якщо ви мене не розумієте, то хай так і буде. Не буду ж я, врешті, тлумачити свої слова.

Під'їхали дві карети. Всі хвалили Лаерта, що замовив їх. Філіна примостилась біля мадам Меліни, насупроти Вільгельма, а решта влаштувались, де хто міг. Сам Лаерт поїхав до міста на Вільгельмовому коні, якого також привели.

Щойно Філіна сіла в карету, як почала співати славних пісеньок, а потім звернула розмову на повістки, які, на її думку, легко можна було б переробити в драми. Цей розумний зворот привернув її молодого друга в найкращий настрій, і він із багатого запасу своїх живих образів негайно почав компонувати п'єсу зо всіма актами, сценами, характерами та інтригою. Визнали, що було б добре вставити деякі арії та співи, тут же й видумані, а Філіна, яка у все входила, підібрала до них відомі мелодії і тут же експромтом їх проспівала.

День сьогодні був для неї такий веселий, як ніколи. Вона вміла всілякими жартамп оживити нашого друга. Йому стало так гарно, як давно вже не було.

З того часу, як жорстоке відкриття відірвало його від Маріани, він залишився вірний своїй обітниці — берегтися згубних жіночих обіймів, уникати зрадливої статі і замкнути в грудях свої болі, свої пристрасті, свої солодкі прагнення. Ретельність, з якою він додержував своєї обітниці, дала всій його істоті таємну поживу, а що його серце не могло залишатися одиноким, то любовне співчуття стало для нього потребою. Він знову ходив, як у тумані першої юності, його очі з радістю зупинялися на кожній урочій постаті, і в своїх оцінках він ніколи не бував прихильніший до цих любих образів. Яка небезпечна була б для нього в цьому становищі завзята дівчина, можна собі, на жаль, добре уявити.

Дома у Вільгельма все було готове до зустрічі гостей, стільці були розставлені для майбутнього читання, на середину був висунутий стіл, де мала зайняти своє місце миска з пуншем.

Німецькі лицарські п'єси були тоді новиною і привернули до себе увагу і симпатію публіки. Старий гдира одну таку привіз із собою, тому вирішили найперше прочитати її. Всі сіли. Вільгельм заволодів примірником і почав читати.

Одягнуті в броню лицарі, старі замки, вірність, правдивість, чесність, а особливо незалежність дійових осіб викликали величезне захоплення у слухачів. Читач якомога старався, а слухачі аж не тямилися з захоплення. Між другим і третім актом принесли у великій мисці пунш, а що і в п'єсі багато було пиття і питва, то цілком природно, що й наше товариство при кожному такому випадкові залюбки ставило себе на місце героїв п'єси,— дзвеніли чари, і всі пили за здоров'я улюблених дійових осіб.

Кожний запалав вогнем найшляхетніших національних почуттів. З великим захопленням віддавалось це німецьке товариство, як і належить йому, поетичним втіхам на рідному грунті! Особливе враження робили склепіння і льохи, руїни замків, мох і дуплисті дерева, а над усе — нічні цигапські сцени і таємні судилища. Кожний артист бачив себе в шоломі і в латах, кожна артистка — у великому стоячому комірі, уявляючи, як вони будуть відтворювати перед публікою справжній німецький дух!. Кожен хотів присвоїти собі якесь ім'я з п'єси або з німецької історії, а мадам Меліна запрнсяглась, що як хреститиме свого первістка чи первістку (бо при надії була), то назве її не інакше, як Адельберт або Мехтильда.

На п'ятому акті оплески стали гучніші й галасливіші, аж нарешті, коли герой скинув свого гнобителя і тиран був покараний, захоплення дійшло до того, що всі за-присяглися, що зроду не мали таких щасливих годин, як оце зараз. Меліна, розпалений трунком, галасував найбільше, а Лаерт, так десь опівночі спорожнивши другий кухоль, заприсягся на всіх святих, що ніхто більше не годен і губами діткнутися цих склянок, і по тій клятьбі швиргонув свого кухля назад себе крізь шибку на вулицю. Решта присутніх пішли за його прикладом і, незважаючи на протести хазяїна, що приспів на цей галас, на друзки була розбита пуншева миска, щоб після такої учти її не споганив часом який нечестивий трунок. Філіна, що, здавалось, була найтверезішою (тоді як двоє інших дівчат лежали на канапі не що й у пристойних позах), злорадо під'юджувала всіх до якнайбільшого розгардіяшу. Мадам Меліна продекламувала кілька напуши-стих віршів, а її чоловік, напідпитку не сильне люб'язний, почав лаяти погано зготовлений пунш і запевняв, що він би зумів хіба ж такий влаштувати бенкет. А коли Лаерт наказав йому мовчати, він ще більше знахабнів і наробив галасу, аж поки той, не довго думаючи, не схопив черепки від пуншевої миски і не потурив йому в голову, наробивши тим ще більшого рейваху і гармидеру.

На цей шарварок прибіг нічний патруль і зажадав, щоб його впустили в дім. Вільгельм, хоч і небагато пив, але розпалений читанням, зазнав чимало клопоту, поки з допомогою хазяїна готелю, грошима та добрим словом втихомирив і задовольнив поліцію і випровадив п'яну компанію додому. Сам же він, велико сприкрений, зпеможений сном, кинувся, не роздягаючись, на ліжко.

Ніщо не могло зрівнятися з тим неприємним почуттям, яке він відчув, розплющивши вранці очі і похмурим поглядом спозирнувши на бруд і спустошення вчорашнього дня — наслідки лихого впливу, що спричинив цей дотепний, живий, повний добрих думок поетичний твір.

Розділ одинадцятий

Не довго думаючи, Вільгельм негайно покликав хазяїна і звелів записати на свій рахунок заподіяну шкоду, а також і витрати на гулянку. Він не без прикрості прознав, що Лаерт, їхавши вчора, так загнав його конячку, що вона, як-то кажуть, підбилась, і коваль мало дає надії на її видужання.

Але привіт од Філіни, який вона йому передала зі свого вікна, привернув йому добрий настрій, і він негайно пішов у найближчу крамницю купити їй невеличкий подарунок, що був винний за цизорика, і ми мусимо признатись, не втримався в. межах пропорційного віддарешія, бо купив для неї не тільки пару чудових сережок, але додав до цього ще й капелюшка, косинку та деякі інші дрібниці, замість тих, що вона пороздавала, коли ще першого дня їздили на прогулянку.

Мадам Меліна, що нахопилась саме тоді, коли він передавав подарунки, ще до обід шукала нагоди серйозно поговорити з ним про його почуття до цієї дівчини, і Вільгельма тим більше це здивувало, що, на його думку, він менш за все заслуговував цих докорів. Він усіма святими клявся й божився, що до цієї дівчини жодної симпатії не почуває, бо її поведінка добре йому відома, якомога виправдувався в своїх приятельських і люб'язних стосунках до неї, проте аж ніяк не заспокоїв мадам Меліни, навпаки, їй ще більше стало прикро, коли вона помітила, що лестощів* якими їй пощастило осягнути в нашого друга певної прихильності, не досить для того, щоб це досягнення захистити від нападу молодшої, жвавішої і природно краще обдарованої особи.

Прийшовши до столу, вони застали її чоловіка в дуже поганому настрої, що почав виявлятися в дрібних присі-куваннях, як-но тільки ввійшов хазяїн та оповістив про арфіста.

— Ви, напевне,— сказав хазяїн,— матимете втіху від музики ,й співу цього чоловіка. Кожен, хто його слухає, захоплюється його співом.

— Хай забирається геть!— перебив його Меліна.— Я найменшого бажання не маю слухати якогось катерин-щика, та й поміж нами знайдуться співці, які не від того, щоб заробити.

При цьому слові Меліна кинув зизом єхидний погляд на Філіну. Вона зрозуміла його і вмить приготувалась, на злість йому, захищати новоприбулого співця. Звернувшись до Вільгельма, вона мовила:

— Та невже ми не послухаємо його? Невже нічого не порадимо, щоб врятуватися від немилосердної нудьги?

Меліна хотів їй відповісти, і суперечка спалахнула б, якби не Вільгельм, що ту мить вітав новоприбулого співця, давши йому знак підійти ближче до них.

Постать цього дивного гостя вразила все товариство, а він тим часом сів на стілець, перше ніж хто похопився зі словом або звернувся до нього з яким питанням. Його лисий череп був увінчаний рідким сивим волоссям, великі блакитні очі лагідно блищали з-під довгих сивих брів. До правильного носа прилягала довга біла борода, яка, проте, не закривала приємних губ, а доземна темно-брунатна одіж огортала його струнку постать з голови до ніг. Поставивши арфу, він почав награвати.

Приємні мелодії, які видавав інструмент, розвеселили скоро товариство.

— Ви, здається, і співаєте, дідусю? — запитала Філіна.

— Заспівайте нам щось таке, що потішило б і серце, і дух, а разом і почуття,— сказав Вільгельм.— Інструмент повинен тільки супроводити голос, бо мелодія, переходи, пасажі без слів і сенсу, здається мені, схожі на метеликів або на прекрасних різнобарвних птахів, що літають перед нами в повітрі і які нам бажано було б упіймати і заволодіти ними, а спів, навпаки, як геній, зноситься до неба, пориваючи за собою наше найкраще "я".

Старий подивився на Вільгельма, потім угору, взяв кілька акордів на арфі і почав свою пісню.