Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 24

Адже ж вони не без якогось хисту. Велике товариство найкраще розважити театром, а барон їх вимуштрує.

З цими словами вони піднялись по сходах нагору, де Меліна відрекомендувався їм як директор.

— Поклич-но, вашець, своїх людей,— сказав граф,— і покажи їх мені, я подивлюся, які вони. Хочу також побачити список п'єс, що їх ви могли б, на всякий випадок, поставити.

Меліна, глибоко вклонившись, вийшов з кімнати і незабаром вернувся назад з артистами. Вони тиснулись один поза одним, одні рекомендувались незграбно від великого бажання сподобатись, другі—не краще — від легкоумства. Філіна виявила велику пошану до графині, яка була надзвичайно ласкава і привітна, а граф тим часом обдивлявся решту. Він розпитував кожного про його амплуа і зауважив Меліні, щоб кожен суворо дотримувався свого амплуа. Це його зауваження Меліна вислухав вельми шанобливо.

Потім граф кожному зауважив, що треба вистудіювати, виправити в постаті і позах, ясно розтлумачив, чого завжди бракує німцям, і виявив таке надзвичайне знання цієї справи, що всі з великою упокорою стояли перед таким блискучим знавцем і вельможним покровителем, ледве сміючії перевести дух.

— А що то за добродій он там у кутку? — запитав граф, зуздрівши одного суб'єкта, якого ще не бачив.

До нього наблизилась худа постать у зношеному сурдуті з латками на ліктях. Жалюгідна перука вкривала голову скромного клієнта.

Цей добродій, якого ми вже знаємо з попередньої книги як Філіниного улюбленця, звичайно грав педантів, магістрів, поетів і здебільшого переймав ролі тих, кому належало дістати прочухана або відро помий на голову. Він уже звик до якихось улесливих, смішних, боязких уклонів, говорив заникуючись, що пасувало до ролі і викликало регіт у глядачів, тому його і вважали за корисного члена трупи, а особливо любили за послужливість і люб'язність. Він на свій манір підійшов до графа, вклонився йому і відповідав на запитання так, наче грав роль у театрі. Граф дивився на нього з доброзичливою увагою, замислився трохи, а тоді гукнув, звертаючись до графині;

— А подивись-но? голубонько, пильніше на цього добродія! Запевняй тебе, що то великий артист або може стати великим!

Артист від щирого серця вельми кумедно йому вклонився, аж граф голосно засміявся і скрикнув:

— Та це ж прекрасно! Закладаюсь, він заграє все, що захочеш, жаль, що досі хист його не знайшов кращого застосування.

Таке надзвичайне прекладання одного перед усіма вельми образило решту артистів; лише Меліна не образився, він признав, що граф має повну рацію, і з шанобливою міною заявив:

— Звичайно, і йому, і багатьом із нас тільки й бракувало такого знавця і такого підбадьорення, як ось ми тепер знайшли в вашій вельможності.

— Це вся трупа? — запитав граф.

— Ні, дехто ще відсутній,— мовив хитрий Меліна,— а взагалі ми могли б вельми швидко поблизу знайти всіх, аби тільки мали підтримку.

Тим часом Філіна мовила до графині:

— Тут нагорі є ще один дуже файний молодик, який, напевне, швидко міг би вийти на ролі першого коханця.

— А чому ж він не з'явився? — запитала графиня.

— Я його приведу,—скрикнула Філіна і побігла нагору. Вона застала Вільгельма коло Міньйони і вмовила його

зійти додолу. Вільгельм якось неохоче пішов за нею, хоч його і дуже кортіло ближче познайомитися з вельможним панством, про яке багато доводилось йому чути. Він увійшов до кімнати, і очі його зустрілися з графининим поглядом, скерованим на нього. Філіна потягла його до графині. Граф тим часом був зайнятий з рештою артистів. Вільгельм вклонився і не без збентеження почав відповідати на запитання, які йому ставила чарівна дама. її краса, молодість, урочість і субтельне поводження зробили на нього найприємніше враження, тим більше, що в її мові, жестах була якась сором'язливість, навіть, можна сказати, несміливість. Його відрекомендували також і графові, який, проте, не звернув на нього особливої уваги, а підійшов до своєї дружини, що сиділа біля вікна, і став її про щось запитувати. Можна було помітити, що вона цілковито погоджувалася з його думкою, ба навіть сильне просила не відступати від своїх намірів. Тоді він хутко вернувся назад до трупи і сказав!

— Зараз я не можу затримуватись, але я пришлю сюди свого друга, і якщо ви недорого заправите і добре постараєтесь, то я не від того, щоб ви грали у мене в замку.

Всі велико зраділи з цього, а Філіна особливо ревне цілувала графинині ручки.

— Глядіть же, рибонько,— сказала дама, поплескуючи легкодумну дівчину по щоках,— глядіть, дитино моя, при ходьте знову до мене, я дотримаю своєї обіцянки. Тільки вам треба буде краще зодягнутись.

Філіна просила пробачення, бо на свій, мов, гардероб вона мало може витрачати. Тоді графиня наказала своїм покоївкам негайно дістати англійського капелюшка і шовкову хусточку, що були недалеко запаковані, і віддати їй, і сама заходилась чепурити Філіну, яка, прибравши покірну міну, і далі вдавала святенницьку невинність.

Граф, подавши руку своїй дружині, повів її додолу. Проходячи мимо т£)упи, він привітно всім вклонявся і, звернувшись ще раз до Вільгельма, вельми доброзичливо сказав:

— Ми незабаром побачимося знову.

Такі щасливі перспективи підбадьорили всеньке товариство. Кожен тепер дав волю своїм надіям, бажанням і мріям, говорили про ролі, які будуть грати, про успіхи, яких сподівались осягнути. Меліна міркував, як би найшвидше дати кілька вистав для мешканців міста, щоб зібрати трохи грошей та щоб артисти байдиків не били. Інші тим часом почвалали на кухню, щоб замовити собі кращий обід, ніж той, що досі звикли споживати.

Розділ другий

Через кілька день приїхав барон, і Меліна прийняв його не без остраху. Граф обвістив його як знавця, і тому побоювались, що барон скоро викриє слабкі місця невеличкого гуртка, побачить, що перед ним неоформлена труна і що вона чи й спроможна буде поставити хоч одну п'єсу. Однак скоро директор і всі артисти цілком заспокоїлись, бо виявилось, що барон дивився на вітчизняний театр з великим ентузіазмом і радо вітав кожного артиста і кожну театральну трупу. Він урочисто привітав їх усіх, назвав себе щасливим, що так несподівано натрапив на німецький театр, зав'язав з ним стосунки і що має змогу ввести вітчизняну музу в замок свого родича. Не довго гаючись, витяг він із кишені зошита, в якому Меліна сподівався побачити пункти контракту. Однак це було щось зовсім інше. Барон попрохав їх уважно вислухати драму, яку він написав і хотів би побачити в їхньому виконанні. Вони з задоволенням стали навкруги, радіючи, що таким малим коштом увійдуть в ласку до такої потрібної людини, хоч, глянувши на товстого зошита, кожен потерпав, чи не надто довго триватиме читання. Так воно справді і сталося; п'єса була на п'ять актів і такого гатунку, що їм і кінця нема.

Герой був шляхетного роду, доброчинний, великодушний і притому невизнаний і переслідуваний, а проте на-скінчу він перемагав усіх своїх ворогів, над якими мав би статися найсуворіший поетичний суд, коли б автор тут же одразу не простив їх.

Поки читалася ця п'єса, кожен слухач мав доволі часу поміркувати і про себе самого і, зовсім поволеньки, зі скромного стану, до якого кожен із них ще недавнечко мав нахил, знестися до щасливого самозадоволення і звідтіль оглядати найприємніші перспективи майбутнього. Котрі не знаходили відповідної для себе ролі в п'єсі, ті вважали її про себе за нікчемну, а барона — автором-невдахою, і навпаки, ті, що в певних місцях сподівалися на оплески, вельми хвалили п'єсу, на велике задоволешія автора.

З боку економіки все скоро було владнане. Меліна зумів укласти з бароном вигідний контракт і затаїти його від решти артистів.

Про Вільгельма Меліна говорив з баропом лише побіжно і запевняв, що з нього дуже добрий драматург, та й артист міг би вийти неабиякий. Барон одразу познайомився з ним як з колегою, і Вільгельм прочитав йому кілька невеличких п'єс, що випадково збереглися разом з небагатьма реліквіями того дня, коли він кинув більшу частину своїх праць у вогонь. Барон хвалив так п'єси, як і читання, вважав за вирішене, що він поїде з усіма в замок, усім на прощання обіцяв найкращу зустріч, зручне помешкання, смачні обіди, успіх і подарунки, а Меліні понад це ще й грошей на дрібні видатки.

Можна собі уявити, в який хороший настрій прийшло всеньке товариство після цього візиту, коли, замість непевного і приниженого становища, вони раптом побачили перед собою пошану і вигоди, а тому наперед раділи, і кожний вважав за непристойне душити в кишені хоч би гріш зайвий.

Тим часом Вільгельм почав розважати, чи варто їхати з трупою в замок, і з багатьох міркувань визнав це за доцільне. Меліна сподівався при такому, вигідному ангажементі виплатити принаймні хоч частину боргу, а наш друг, що мав намір вивчати людей, не хотів упустити нагоди ближче познайомитися з великим світом, сподіваючись зробити чимало спостережень над життям, мистецтвом та самим собою. При цьому він і сам собі не смів признатись, як прагне ближче бути до вродливої графині, навпаки, намагався переконати себе, яку велику користь принесе йому знайомство з вельможним і багатим світом. Він уважно придивлявся до графа, графині, барона і бачив упевненість, невимушеність, грацію їхньої поведінки і, залишившись на самоті, так висловив своє захоплення:

"Тричі пазвати можна щасливими тих, кого народження одразу підносить над нижчими верствами людства, кому не довелось не тільки терпіти, але навіть і скуштувати злиднів, що в них усе життя своє скніє так багато добрих людей. Всеосяжний і правильний мусить бути їхній погляд з цього вищого становища, легкий кожний крок їхнього життя! Вони з народження наче посаджені на корабель, щоб при переїзді, який ми всі повинні одбути, користуватися лише сприятливим вітром, а супротивний перечекати, тоді як інші самотужки пливуть, від сприятливого вітру мало користі мають і, в бурю знесилившись, небавом гинуть. Яку придобу, яку полекшу дає спадковий маєток! І як славно процвітає торгівля, коли вона заснована на міцному капіталі, якого не може похитнути невдала спроба! Хто краще може знати вартість і нікчемність земних речей, як не той, хто ними користується змалку або хто може раніше спрямувати свій дух на необхідне, корисне, справдешнє, як не той, хто має можливість иеросвідчитпсь у багатьох своїх помилках у такому віці, коли він ще не підупав на силах і спроможен почати нове життя!"

Так звеличував наш друг щастя тих, яким судилося замешкати вищі сфери, а також і тих, що наближаються до них, черпають з їхніх джерел, і прославляв свого генія, який допомагав йому на ці щаблі підніматися.

Тим часом Меліна, що довго ламав собі голову, як розподілити артистам ролі, щоб і графові догодити, і собі не пошкодити, і кожному дати певне амплуа, коли дійшло до діла, то був дуже задоволений, що ири такій невеликій трупі знайшлись артисти, котрих можна було поставити на будь-яку роль.