Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 26

Вони дражнили одне одного, не давали спати і дочинали всілякі неподобства. Ранком другого дня вибухли голосні скарги на їхнього друга — барона, який так їх ошукав, змалювавши зовсім іншу картину порядків та вигод, що нібито на них чекали. Однак раннього рана, на велике їх здивування і втіху, до них з'явився сам граф із кількома слугами і запитав, як вони себе почувають. Він сильне розгнівався, коли почув, як погано з ними обійшлися,, а барон, що шкутильгав за ним, спираючись на слугу, обвинуватив маршалка, котрий не послухався його наказу, за що, мовляв, отримав від нього добру нагінку.

Граф наказав негайно, в своїй присутності, якомога придобніше влаштувати гостей. Потім прийшло кілька офіцерів, які розпитували про артисток, а граф звелів представити собі всю трупу, називав кожного на ім'я, пересипав розмову жартами, аж усі були в захопленні лід такого милостивою пана. Нарешті дійшла черга і до Вільгельма з Міньйоною, яка притулилась до нього. Вільгельм всіляко прохав пробачення за свою сміливість, граф же дав зрозуміти, що його присутність йому відома.

З нашим другом особливо розговорився один добродій, що стояв біля графа і скидався на офіцера, хоч і не мав на собі уніформи. Він вирізнявся з-поміж усіх. Великі ясно-блакитні очі світилися з-під високого лоба, біляве волосся було недбало відкинуте, середня на зріст постать показувала завзятість, міць і певність натури. Його питання були жваві, і він, здається, добре знав те, про що питав. Вільгельм розпитав про цього чоловіка у барона, але той сказав йому небагато хорошого. У нього чин майора, він принців улюбленець, справує його найсекрет-ніші ґешефти, вважається за праву руку, ба навіть є підстави думати, що це його нешлюбний син. Він бував з посольствами у Франції, Англії, Італії, скрізь вельми відзначився, і це зробило його самовпевненим. Уявляє, що знає грунтовно німецьку літературу, і дозволяє собі на її рахунок банальні кпини. Він, барон, уникає всяких з ним розмов, і Вільгельм гаразд вчинить, якщо буде триматися від нього оддаля, бо той, зрештою, кожного зачепить.

Звуть його Ярно, але насправді то ніхто добре не знає, що то за ім'я.

Вільгельм нічого на це не сказав, бо відчув до незнайомця якусь прихильність, хоч у нього було щось холодне і відразливе.

Артистів розмістили в замку, і Меліна суворо наказав поводитись якнайчемніше, жінки меншатимуть окремо, і кожний повинен усі сили, весь свій хист віддати своїй ролі і мистецтву. На всіх дверях він поприбивав правила поведінки, що складалися з багатьох пунктів. За порушення правил встановлено штраф, що його кожний порушник повинен був кидати в спільну карнавку.

Але на ці правила мало звертали уваги. Молоді офіцери водно швендяли і не що й гарно жартували з артистками, кепкували над артистами і порушували увесь приписаний розпорядок перше, ніж він прищепився. Гасали по всіх кімнатах, перевдягалися, ховались. Меліна, хотівши на-початку вжити суворих заходів, був усякими капостями роздратований вкрай, а коли граф покликав йогр обдивитися місце, де мав бути театр, то гармидер ще збільшився. Паничі видумували банальні жарти, що при участі деяких артистів ставали зовсім непристойними. Здавалося, що весь старий замок обсіло несамовите жолдацтво. І всі ці бешкети кінчалися лише тоді, як ішли обідати.

Граф привів Меліну в велику залу, що належала до старого замка і була з'єднана галереєю з новим. Тут дуже зручно можна було влаштувати невеличку сцену. Тут же передбачливий господар показав, як усе повітано бути розташоване.

Тепер до роботи приступили з великим поквапом, зробили театральний поміст і прикрасили його. Все, що з декорацій у багажі було годящого, пішло в діло, а решту виготовили графські майстри. Вільгельм сам брав участь у роботі, визначав перспективу, відміряв контури і всіляко намагався, щоб усе було якнайкраще. Граф, часто сюди навідуючись, був дуже задоволений, показував, як і що зробити, виявляючи при цьому незвичайні знання у всіх видах мистецтв.

Тепер почалися серйозні репетиції, і для них досить було б і місця, і часу, якби не заважали гості, що завжди тут стовбичили. Бо кожен день приїжджали все нові, і всім хотілось подивитися на артистів.

Розділ п'ятий

Барон кілька днів манив Вільгельма надією, що він буде представлений графині осібпо.

— Я стільки наговорив,— казав він,— цій чудовій дамі про ваші дотепні і повпі чутливості п'єси, що бона дочекатись не може, щоб скоріше з вами порозмовляти і почути що-небудь у вашому читанні. Будьте ж напоготові у кожну хвилину прийти до неї, бо як-но видасться спокійний ранок, то вас покличуть.

Потім він сказав йому, яку п'єсу читати найперше, щоб якнайкраще себе зарекомендувати.

Пильно взявся Вільгельм за п'єсу, з котрою вперше мав ступити у великий світ. "Ти досі,— говорив він собі,— працював у затишку, сам для себе, маючи визнання тільки від небагатьох друзів, одного часу ти навіть геть зневірився у своєму таланті, тепер же маєш нагоду перевірити, чи справді ти па слушній стежці стоїш, чи в тобі стільки ж хисту, як і тяжіння до театру. Перед такими досвідченими знавцями, в салоні, де нема місця для жодних ілюзій, спроба куди небезпечніша, ніж деінде, але я не бажав би зректися приєднати і цю втіху до моїх попередніх радощів і збільшити свої надії на прийдешнє".

Потім він перебрав кілька п'єс, якнайуважніше прочитав їх, трохи дещо виправив, голосно продекламував сам собі, щоб набути доброї вимови і виразу, і, коли одного ранку його покликали до графині, він, ідучи, сховав у кишеню ту п'єсу, котру найкраще вивчив і котрою сподівався осягти найбільшого визнання.

Барон запевнив його, що графиня буде лише з близькою доброю подругою. Коли він увійшов, до нього з великою привітністю підійшла баронеса фон К ***, висловила вадоволення, що має змогу познайомитися з ним і відрекомендувала його графині, якій саме робили зачіску. Вона зустріла його привітними словами і поглядом, але, на жаль, коло її стільця стояла навколішках Філіна і пустувала напропале.

— Ця мила дитина,— промовила баронеса,— тішила нас різними пісеньками. Доспівай нам пісеньку, котру ти почала нам співати, щоб мп нічого з неї не пропустили.

Вільгельм терпляче слухав пісеньку, бажаючи лише, щоб перукар пішов, поки він почне читати. Йому при* несли філіжанку шоколаду, а сухарі подала сама баронеса. Проте не смакував йому сніданок, бо він сильне бажав прочитати урочій графині щось таке, що могло б її зацікавити і через що він міг би їй сподобатись. На заваді стояла також і Філіна, що як слухачка була йому небажана. Він сприкрено дивився перукареві на руки, бажаючи, щоб той якнайшвидше закінчив свою будову.

Тим часом увійшов граф і розповів про гостей, яких сьогодні сподіваються, про розподіл дня і про різні домашні справи. Коли він вийшов, заповістились офіцери до графині, які хотіли скласти їй пошану, бо ще до обід мусили виїхати. Тим часом перукар закінчив фризуру, і вона звеліла прийняти офіцерів.

Баронеса ж взяла на себе клопіт бавити розмовою нашого друга, всіляко виявляючи до нього свою увагу, яку він сприймав з пошаною, хоч і трохи неуважно. Він щоразу хмацав рукопис у кишені, все чекаючи на слушний момент, і вже думав, що терпець йому увірветься, бо тут знову в кімнату впустили маркітанта, який без милосердя почав розкривати різні шабатурки, скриньки, пуделка, вихваляючи свій товар з властивою цій породі настирливістю.

Товариство збільшувалось. Баронеса нишком розмовляла з графинею, дивлячись на Вільгельма. Він це помітив, хоч і не втямив їхнього наміру, який допіру став йому ясний аж удома, куди він і подався після години прикрого і марного чекання. В кишені він знайшов чудовий англійський гаманець. Баронеса потаємно всунула його в кишеню; потім увійшов маленький графинин арап, приніс йому витворно гаптовану камізельку, не сказавши як слід, від кого вона.

Розділ шостий

Змішане почуття досади і вдячності зіпсувало йому решту дня, поки він надвечір знову не знайшов собі діла, а саме: Меліна сповірився йому, що граф висловив бажання поставити пролог на честь принца в день його приїзду. Він хотів би, щоб пролог відобразив у персонах гідності цього великого героя і філантропа. Ці чесноти повинні виступати одна по одній, скласти йому хвалу і, нарешті, прикрасити його погруддя квітами і лавровими вінками, причому на транспаранті повинно заблиснути його ім'я з князівською короною. Граф доручив йому потурбуватись про вірші для п'єси та про інші аксесуари, і він. сподівається, що Вільгельм залюбки йому допоможе, бо це ж для нього легка справа.

— Як! — заволав з досадою Вільгельм.— То хіба в нас нема нічого іншого, крім портретів, транспарантів та алегоричних фігур, щоб звеличати князя, який, на мою думку, заслуговує зовсім іншої прослави? Та й чи сподобається розумній людині бачити ьиставленим свій портрет, а своє ім'я просвіченим на прозорім папері! Я дуже боюся, щоб ця алегорія при нашім гардеробі не наразила нас на двозначні жарти і кпини. Якщо ви хочете самі писати п'єсу або доручити кому іншому, я нічого не маю проти, тільки, будь ласка, звільніть мене від цього.

Меліна попросив пробачення, сказавши, що це, мов, приблизні графові вказівки, на котрі він, правда, цілком покладається в аранжировці п'єси.

— Від щирого серця,— сказав Вільгельм,— ладен я щось зробити, аби тільки потішити цих чудових господарів, і моя муза ще не мала приємнішої нагоди, як прославити князя, скільки буде моєї снаги, бо він заслуговує великої шаноби. Я обміркую сюжет, можливо, мені й пощастить так поставити нашу маленьку трупу, що ми досягнемо хоч невеликого успіху.

З тої хвилі Вільгельм жваво почав обмірковувати своє завдання. Ще до того, як лягти спати, він уже все упорядкував, і раненько план уже був готовий, сцени намічені, ба навіть декотрі найголовніші місця і співи оброблені віршом і записані на папері.

Вранці Вільгельм негайно подався в цій справі до барона і виклав йому свої плани. Баронові все дуже сподобалось, але він виявив здивування, бо вчора говорив з графом про зовсім іншу п'єсу, яку треба було перекласти в вірші за його вказівками.

— Мені не віриться,— мовив на те Вільгельм,— щоб пан граф мав намір поставити п'єсу так, як це передавав Меліна; коли я не помиляюсь, то він хотів лише вказати правильний шлях.