Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 25

Звичайно Лаерт брав ролі коханців, Філіна — покоївок, обидві дівчини ділилися ролями наївних і ніжних коханок, але старий гдира грав найкраще. Сам Меліна думав виступати в ролі кавалерів. Мадам Меліна, на велику прикрість собі, мусила перейти на роль молодичок, ба навіть і ніжних матерів; а що в нових п'єсах рідко трапляється, щоб висміювали педанта або поета, хоч вони і виступають на сцені, то визнаний графів улюбленець мусив тепер грати президентів або міністрів, бо вони звичайно виставляються як злочинці і в п'ятих актах їм добре дістається. Так само і Меліна в ролях камер-юнкерів або камергерів залюбки дозволяв різні брутальності, котрі разом з улюбленими п'єсами діставалися йому за традицією від чесних німецьких авторів, бо при цій нагоді він гарно міг вистроїтись, набрати вигляду вельможі, в ролі якого, на його думку, він виступав досконало.

Трохи згодом з різних місць прибуло ще кілька артистів, яких прийняли без особливих іспитів, але і без особливих умов. Вільгельм, якого Меліна даремне умовляв піти на ролі першого коханця, пильно взявся до роботи над театром, однак новий директор ніяк не хотів визнавати його намагань, бо вважав, що з посадою директора до нього прийшло і розуміння справи; найприємнішою його роботою було тепер викреслювання, яким він доводив кожну п'єсу до бажаного розміру, не зважаючи при цьому на жодні інші міркування. І він мав успіх, публіка була вельми задоволена, ба навіть найвибагливіші мешканці містечка запевняли, що і в самій резиденції театр аж ніяк не кращий, ніж у них.

Розділ третій

Нарешті прийшов час лаштуватися в дорогу, бо карети й вози, на яких мала їхати наша трупа до графського замка, були замовлені і мали ось-ось прийти. Вже заздалегідь знялися суперечки, хто з ким буде їхати, як сідати. Порядок і розподіл був насилу встановлений, та, на жаль, даремне: в призначену годину прийшло возів менше, ніж чекали, і мусили влаштовуватись як хто міг. Барон, який трохи згодом приїхав верхи, сказав, що причина цьому — великий шарварок у замку, бо не лише князь має приїхати на кілька днів раніше, ніж чекали, а вже й зараз наїхало чимало несподіваних гостей; в замку тісно, і тому вони не матимуть такої придоби, як була їм обіцяна, і йому це вельми прикро.

На возах ледве вмостилися як хто міг, а що стояло на годині і до замку було не надто далеко, то найвеселіші з компанії воліли пройтися пішки, ніж чекати, поки за ними приїдуть удруге. Валка вирушила з веселим галасом і вперше — не ламаючи собі голови тим, як розплатитися з хазяїном. Графський замок здавався їм чарівним палацом, і тепер вони були пайщасливіші і найвеселіші люди в світі. Дорогою у кожного роїлися свої химери, кожен сподівався, що відтепер його чекає ціла купа щастя, пошани, добробуту.

Навіть сильний дощ, який несподівано линув дорогою, не міг порушити цих приємних мрій. Але він періщив усе дужче й дужче і багатьом таки добре дошкулив. Вже стало смеркати, коли нарешті заблищав їм із пагорка графський замок, так освітлений на всіх поверхах, що можна було перелічити всі вікна.

Під'їхавши ближче, вони побачили, що світиться скрізь і в бічних прибудовах. Кожний думав собі, яка то кімната припаде йому, і більшість скромно задовольнялися комірчиною десь у мансарді або в офіцинах.

Вони їхали селом мимо заїзду. Вільгельм звелів зупинитися, щоб тут злізти, але господар заїзду сказав йому, що не може дати й найменшого закутка, бо через те, що наїхало багато несподіваних гостей, пан граф замовив увесь заїзд, на всіх кімнатах уже від учора стоїть ясно крейдою написано, хто де повинен замешкати. Отож наш друг хоч-не-хоч мусив з усіма їхати на замкове подвір'я.

В одній із бічних будов побачили вони кухарів, які жваво шпорталися біля кухонної плити, і ця картина трохи їх підбадьорила. На сходи головного будинку негайно вискочили слуги з ліхтарями, і серця добрих мандрівників забилися жвавіше. Але як же вони здивувалися, коли ця зустріч закінчилася жахливими прокльонами. Слуги лаяли візників, що посміли сюди в'їхати. Залунав крик, щоб верталися назад і їхали геть до старого замка, тут не місце для таких гостей! До такої непривітної і несподіваної зустрічі вони ще додали чимало всіляких книнів і глузували самі з себе, що так пошились у дурні, вискочивши на дощ. А лило як із відра, на небі — жодної зірочки, і ось наша трупа потяглась по ямах та баюрах між двома мурами до старого, заднього замка, який стояв пусткою, відколи батько графів збудував переднього. Фури зупинились, одні на подвір'ї, другі під довгим склепінням брами, і візники, найняті в селі, повипрягавши коней, поїхали додому.

Але й тут ніхто не виходив їх зустрічати. Вони позлазили, гукали, шукали — надаремне! Всюди було тихо й темно. Вітер дув крізь високу браму, моторошні були старі вежі, що ледве маячіли в темряві. Всі аж тремтіли з холоду, жінки боялись, діти почали плакати; їх нетерпіння зростало з кожною хвилиною. Такий раптовий поворот фортуни, що на нього ніхто не сподівався, збив їх із плигу.

Вони кожної хвилини чекали, що ось-ось прийде хто-небудь і відчинить їм; крізь дощ та бурю не раз вчувалися їм кроки замкового управителя, і вони знову збентежено чекали, не знаючи, що робити. Нікому не спало на думку піти в новий замок і там благати допомоги у співчутливої душі. Вони не могли зрозуміти, де дівся їхній друг барон, і почували себе препогано в цьому становищі.

Нарешті справді прийшли якісь люди, але по голосу в них впізнали пішоходів, що відстали дорогою від трупи. Вони розповіли, що барон упав з конем, міцно забив собі ногу, і ось, коли вони прийшли в замок, то їх без церемонії прогнали сюди.

Вся трупа була велико збентежена; почали радитись, що робити, і нічого не врадили. Нарешті побачили вдалині світло ліхтаря, і всі легше зітхнули. Однак надія на швидкий порятунок знову щезла, коли з'явисько наблизилось. Це один із конюхів світив знайомому вже нам графському маршалкові, який, підійшовши ближче, почав вельми жваво гукати мадемуазель Філіну. Ледве вона вийшла з купки артистів, як він став наполегливо запрошувати її йти в новий замок, де вже для неї приготовлено куточок у графининих покоївок. Вона, не довго думаючи, з вдячністю прийняла запрошення і, доручивши свій куфер іншим, схопила маршалка під руку і хотіла з ним іти, але їм заступили дорогу, запитували, просили, благали маршалка, аж він врешті, аби лиш вирватися з красунею, наобіцяв усього і запевняв, що замок негайно відчинять і вони влаштуються якнайкраще. Скоро потому світло його ліхтаря зникло, але вони ще довго сподівалися нового світлечка, поки воно, після чекань, прокльонів, лайки, нарешті з'явилося, ожививши їх і втішивши деякою надією.

Старий слуга відімкнув їм двері старовинної будівлі, куди вони тлумно увірвалися. Кожен турбувався лише про свої речі, аби їх швидше розпакувати, внести всередину. Більшість речей сильно промокли, як і люди. При єдиному світлечку все йшло дуже поволі. В помешканні штовхалися, спотикались, падали. Просили свічок, просили дров. Мовчазний слуга вельми неохоче залишив їм свого ліхтаря і пішов та й більше не приходив.

Тепер почали нишпорити по дому. Двері в усіх кімнатах стояли навстіж; великі каміни, ткані шпалери, інкрустована підлога — це й усе, що залишилося від давньої пишноти; жодного стола, жодного стільця, жодного свічада і лише кілька величезних, порожніх ліжок, без усяких прикрас і всього потрібного. Мокрі клунки та куфри з речами правили їм тепер за стільці, частина потомлених мандрівників примостилась на підлозі. Вільгельм присів на сходах, Міньйона схилилась йому на коліна; дитина була неспокійна і на питання, що з нею, відповіла: "їсти хочу". Він у себе не знайшов нічого, щоб її нагодувати, решта артистів також поїли все, що мали, і бідолашна дитина так і зосталась голодна. До всіх цих пригод він залишався байдужим, заглибившись у себе, бо сильне досадував, чому не став на своєму і не зупинився в заїзді, хоч би навіть і на горищі довелося спати.

Решта артистів робили хто що хотів. Одні вкинули оберемок завалящих дров у величезний камін в залі і з радісним галасом запалили їх. Та, на великий жаль, надія обсушитись і нагрітись завела їх, бо цей камін стояв лише для прикраси і димар був замурований. Дим одразу повалив назад і заповнив усю кімнату. Сухі дрова вибухли полум'ям, яке почало вириватися в кімнату. Протяг, що тягнув крізь розбиті шибки, роздував його в різні боки, стали боятися, щоб не наробити в палаці пожежі. Почали розтягувати дрова, топтати головешки, гасити вогонь. Диму стало ще більше, становище було нестерпне, близьке до розпачу.

Вільгельм, втікаючи від диму, забрався аж у найдальшу кімнату, куди незабаром прийшла і Міньйона, ведучи за собою добре зодягнутого слугу з яскраво запаленим високим двобічним ліхтарем у руці. Звертаючись до Вільгельма, він подав йому на гарній порцеляновій тарілці фрукти й цукерки і сказав:

— Це посилає вам зверху молода дама і просить скласти їй компанію. Вона звеліла сказати,— додав слуга з легковажною міною,— що їй дуже добре і вона бажала б поділити своє вдоволення зі своїми друзями.

Вільгельм найменше сподівався такого запрошення, бо після пригоди на кам'яній лаві ставився до Філіни вкрай зневажливо і остаточно поклав не мати з нею жодних стосунків. Тому він хотів би усі ці солодкі дарунки відіслати назад, та благальний погляд Міньйони змусив його прийняти їх і послати дяку від імені дитини. А від запросин відмовився. Він попросив слугу потурбуватися про артистів і запитав, як ся має барон. Той лежав у постелі, але слуга ніби чув, що він удруге дав наказа подбати про бідолашних прибувців.

Слуга пішов, залишивши Вільгельмові одну із своїх свічок, яку той, не маючи свічника, мусив приліпити до гзимса на вікні і тепер принаймні міг бачити в кімнаті чотири освітлених стіни, бо він ще довго чекав, поки почалося жвавіше готування до нічного спочивку наших гостей. Помаленьку з'явилися свічки, хоч і без щипців, потому кілька стільців, ще за деякий час перини, а там подушки, все мокре, і вже геть за північ принесли солом'яники, матраци, які надто б потішили усіх, якби були принесені одразу.

Тим часом принесли їм їсти й пити, все було спожите без особливої критики, хоч і скидалося воно на погані недоїдки і зовсім не свідчило про особливу повагу до гостей.

Розділ четвертий

Неспокій і злигодні тієї ночі ще збільшились через дурощі і різні витівки деяких легкоумних товаришів.