Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 27

Аматор і знавець тільки показує художникові, чого він бажає, залишаючи йому всі турботи про те, як твір повинен бути виконаний.

— Аж ніян,— промовив барон,— пан граф сподівається, що п'єса буде поставлена саме так, як він бажає, а не інакше. Ваш план, звичайно, має якусь далеку схожість з його ідеєю, але якщо ви хочете його впровадити, відхилившись від першого задуму, то мусите це зробити через дам. Особливий майстер на такі справи — це баронеса. Питання лише, чи сподобається їй ваш план настільки, щоб вона взялася за діло, а тоді все буде гаразд.

— Нам і без того потрібна буде допомога дам,— сказав Вільгельм,— бо для вистави не вистачить нашого персоналу і нашого гардероба. Я розраховую на отих милих діток, що бігають по дому і належать камердинеру і маршалкові.

Потім він попрохав барона ознайомити дам з його планом. Той скоро вернувся назад і повідомив його, що дами бажають говорити з ним самим. Сьогодні ввечері, коли чоловіки засядуть за гру, яка, до речі, буде серйозніша, ніж звичайно, бо приїхав один генерал, дами, посилаючись на хворість, підуть до своїх покоїв, його введуть потаємними сходами, і він тоді зможе якнайкраще викласти свій план. Така таємничість надасть справі подвійного повабу. Баронеса, як дитина, радіє цьому рандеву, особливо тому, що це буде зроблене потаємно, всупереч графовій волі.

Надвечір в призначений час Вільгельма покликали і нишком повели наверх. Баронеса так привітно зустріла його в своєму маленькому кабінеті, що це нагадало йому на мить щасливі минулі часи. Вона ввела його в кімнату до графині, і тоді почались питання та розпитування. Він як міг жвавіше, з запалом виклав свій план, і дами цілком погодилися з ним. Тож і наші читальники хай дозволять нам стисло познайомити їх з ним.

На лоні природи діти відкривають сцену таночком-грою, де один ходить у колі, намагаючись зайняти місде когось іншого. Потім ця гра зміняється іншими жартами і, нарешті, танцюючи коло, всі починають співати веселу пісню. Потім приходять арфіст і Міньйона, щоб викликати цікавість і привабити селян. Старий проспіває розмаїтих пісень у прославу миру, згоди і радості, а Міньйона виконав свій танок серед крашанок.

Ці невинні забави раптом уриваються звуками бойової музики, і в мирне коло вривається загін жовнірів. Чоловіки обороняються, але солдати перемагають. Дівчата втікають, їх наздоганяють. Здається, все гине в загальній сутичці. Раптом з'являється особа, призначення якої ще не ясне для самого поета, і втихомирює всіх звісткою, що недалеко сам воєвода. Тут в найкращих рисах малюється характер героя, що під брязкіт зброї заповідає спокій, кладе край бешкетам і насильству. Починається загальне свято на честь великодушного воєначальника.

Дами були велико задоволені з цього плану, лише зауважили, що в п'єсу неодмінно треба вставити щось алегоричне, щоб і графові зробити приємність. Барон запропонував показати жолдацького ватажка, як злого генія чвар і насильства, але наскінчу мусить з'явитися Мінерва, закувати його в кайдани, принести звістку про прибуття героя і скласти йому хвалу. Баронеса взялася переконати графа, що його план буде виконаний лише з невеличкими змінами, причому вона рішуче забажала, щоб на кінці п'єси було показане погруддя, вензель і князівська корона, бо інакше всі переговори підуть намарне.

Вільгельм, думкою вже уявляючи, як його герої будуть чудесно прославлені устами Мінерви, згодився на цей пункт лише після довгого опору, але ця принука була йому дуже приємна. Прекрасні графинині очі та її миле поводження вельми легко могли б схилити його до відмови од найкращих і найулюбленіших своїх задумів, від так упрагненої єдності композиції, від усіх влучних деталей і діяти проти своєї поетичної совісті. Та й бюргерська його совість мала витримати важку боротьбу, бо при розподілі ролей дами рішуче зажадали, щоб він сам також взяв участь у п'єсі.

Лаертові припала роль несамовитого бога війни, Вільгельм мав грати роль ватажка селян і прочитати кілька гарних, зворушливих віршів. Хоч він деякий час і не погоджувався, але нарешті піддався; особливо ж почувся він неспроможний до відмови, коли баронеса нагадала йому, що театр в цьому палаці треба розглядати лише як аматорський, що й вона залюбки грала б, якби тільки до цього трапилася відповідна нагода.

Після цього дами привітно попрощалися з нашим другом. Баронеса запевнила його, що він незрівнянна людина, потім відпровадила аж до маленьких сходів, де, потиснувши руку, дала на добраніч.

Розділ сьомий

Запалений щирою участю дам у цій справі, Вільгельм тепер ясно уявив свій план, бо всі сцени після розповіді стали перед його очима, наче живі. Більшу частину ночі і вранці другого дня він якнайпильніше складав пісні і вірші для діалога.

Все було майже готове, коли його покликали до нового замка, де він почув, що господарі, які саме снідали, хочуть з ним поговорити. Він увійшов до зали. Баронеса знову перша вийшла йому назустріч і, ніби здоровкаючись, шепнула до нього:

— Не говоріть про вашу п'єсу нічого, відповідайте лише на те, що вас запитають.

— Я чув,— звернувся граф до нього,— що ви дуже ретельно працюєте над моїм прологом, який я хочу дати на честь князя. Мені подобається, що ви там хочете ввести Мінерву, і я вже заздалегідь подумав, як би зодягнути її, щоб не схибити в костюмі. Тому я звелів принести з моєї бібліотеки всі книги, де лише є постать цієї богині.

Ту ж мить увійшли в залу служники з великими кошиками, повними книг різних форматів.

Монфокон, репродукції античних статуй, монет, гем, всілякі міфологічні твори — все було переглянуте і порівняне. Але й цього було не досить. Чудесна графова пам'ять пригадувала всіх Мінерв на титульних гравюрах, віньєтках, які лиш могли де бути. Тому з бібліотеки мусили тягати все більше і більше книг, аж поки граф не опинився серед цілої купи книг. Нарешті, не пригадавши більше жодної Мінерви, він з реготом вигукнув:

— Йду в заклад, що тепер у цілій бібліотеці не знайдеться жодної Мінерви, і, мабуть, це вперше трапилось, що книгозбірня зовсім залишилась без своєї богині-по-кровительки.

Всіх вельми потішив цей жарт, а особливо заходився від реготу Ярно, який під'юджував графа, щоб той якомога більше діставав книг.

— Ну, а тепер,— сказав граф, звертаючись до Вільгельма,— головна річ ось у чому: про котру богиню ви думаєте, про Мінерву чи Палладу? Про богиню війни чи мистецтва?

— А чи не краще буде, ваша ясновельможність,— мовив на те Вільгельм,— не висловлюватись тут ясно, бо вона в міфології грає подвійну роль, то хай і в нас буде подвійної якості. Вона сповіщає про воїна, щоб заспокоїти народ, вона прославляє героя, звеличаючи його людяність, вона кладе край насильствам і знову поверне радість і спокій народові.

Баронеса, злякавшись, що Вільгельм може себе зрадити, швиденько покликала графининого кравця, щоб засягти його поради, як найкраще можна виготовити античне вбрання. Цей кравець, в маскарадних справах досвідчена людина, сказав, що це легко обладнати, а що мадам Меліна, незважаючи на свою вагітність, мала грати роль небесної діви, то йому й наказали зняти мірку з неї. Графиня тут же вказала, які вбрання з її гардероба можна для цього перекроїти, хоч і викликала цим незадоволення покоївок.

Баронеса знову дуже спритно відкликала Вільгельма набік і шепнула йому, що потурбувалась і про решту справи. Вона одразу послала до нього музиканта, котрий диригував графською капелою, щоб він скомпонував потрібні пісні та підшукав відповідні мелодії із свого музикального запасу. А далі все сталося, як бажалося: граф більше не запитував про п'єсу, а був зайнятий транспарантами, що в кінці п'єси повинні були вразити глядачів. Завдяки своїй винахідливості і кмітливості свого кондитера він справді-таки винайшов дуже гарну ілюмінацію. Бо під час своїх мандрівок бачив не мало таких урочистостей, привіз багато гравюр і малюнків і з великим смаком умів дати для цього відповідні вказівки.

Тим часом Вільгельм закінчив свою п'єсу, дав кожному роль, взявся за свою, а музикант, який також дуже добре тямив і в танцях, спорядив балет, і все йшло якнайкраще.

Одна тільки випикла несподівана притичина, що погрожувала вчинити прикру прогалину у виставі. Він сподівався зробити найбільший ефект Міньйониним танцем серед крашанок, але як же здивувався, коли дівчина з притаманною їй сухістю зовсім відмовилась танцювати, запевняючи, що більше ніколи не вийде на сцену. Він всіляко намагався її переконати і лише тоді дав годі, коли вона гірко заплакала і, впавши йому до ніг, заголосила:

— Таточку мій любий, покинь і ти сцену!

Він не звернув уваги на ці слова і став міркувати, як би по-іншому зробити п'єсу цікавою.

Філіна, яка мала грати роль селянки і в хороводі співати соло та декламувати вірші, аж не тямплася з радощів. А втім, їй і так було непогано; вона мала окрему кімнату, була завжди коло графпні, яку розважала різними витівками і за це діставала щодня якийсь подаруночок, їй пошили вбрання для п'єси, а що натура була в неї легко запозичлива, то вона швидко засвоїла від високих дам усе, що їй було потрібне, і тепер пишалась пристойністю манер та вмінням себе поводити. Маршалкова прихильність скорше зростала, ніж зменшувалась, офіцери до неї аж липли. Опинившись у такій багатій стихії, вона раптом задумала прикинутись цнотливою і вмить вельми спритно набрала вигляду поважної і неприступної дами. Холодна і хитра, вона за тиждень вивчила дошкульні місця всіх у домі, і коли б зуміла цим скористатись, то легко могла б на цьому збудувати своє щастя. Але й тут вона вжила своїх козирів лише для того, аби тільки повеселитись, пожартувати, а то й зухвальства допуститись там, де зпала, що їй не загрожує небезпека.

Ролі були вивчені, призначено генеральну репетицію п'єси, сам граф хотів бути на ній, і дружина його затурбувалась, як він її сприйме. Баронеса потаємно викликала Вільгельма, і, здавалося, що ближче підходив час, то більше вони потерпали, бо таки й було чого: від графо-вої ідеї в п'єсі не залишилось анічогісінько. Ярнові, що саме увійшов до них, воші теж звірилися у своїй таємниці. Він щиро зрадів і взявся допомагати дамам.

— Було б дуже погано, шановна пані,— сказав він,— коли б ви не запомоглися самі собі у цій справі, але, в кожному разі, я буду напоготові до ваших послуг.

Баронеса тоді розповіла, що вона вже познайомила графа з п'єсою, але тільки уривками, без усякої послідовності, отже, він підготовлений до кожної сцени зокрема і гадає, що п'єса в цілому збігається з його ідеєю.

— Я хочу,— сказала вона,— сьогодні ввечері на репетиції підсісти до нього і постараюсь розважити його.