Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 92

Це досить було б, скажімо, для аматорського театру або для того, хто не бачить перед собою іншого шляху. "Але треба берегтися таланту,— вів далі Ярно, зазирнувши у пергамен,— якого не маєш надії досконало розвинути. І хоч би скільки ви намагалися, а наскінчу, коли зрозумієте справжнє мистецтво, то візьме вас прикрий жаль, що марно розтринькали час на таке партацтво".

— Не читайте більше! — сказав Вільгельм.— Говоріть далі, я вас дуже прошу, розповідайте мені, ясуйте! То, виходить, абат поміг мені в "Гамлеті", підіславши привида?

— Авжеж, бо він запевняв, що це єдиний засіб вилікувати вас, якщо ви взагалі можете видужати.

— І через те він залишив мені покривало і порадив утікати?

— Атож, він сподівався навіть, що після "Цамлета" вся ваша хіть до театру пропаде. Запевняв, що ви після цього не ступите і на поріг театру, а я казав навпаки, і вийшло, що мав рацію. Ми ще того ж вечора по виставі сперечалися про це.

— І ви бачпли, як я грав?

— Звичайно,бачив!

— А хто ж грав привида?

— Цього я й сам не можу сказати. Можливо, абат, а може, його брат-близнюк. Здається, брат, бо він трохи вищий за абата.

— То, виходить, і у вас є таємниці один від одного?

— Друзі можуть і повинні мати таємниці один від одного, а проте один для одного вони не становлять таємниці.

— Мені аж у голові баламутиться від цієї плутанини. То з'ясуйте ж мені, що ж він за один, що йому я так багато зобов'язаний і маю зробити стільки докорів.

— Те, що робить його для нас цінним,— мовив Ярно,— що йому до певної міри дає владу над усіма нами, то це вільний і гострий зір, дарований йому від природи, яким він прозирає всі сили, що живуть у людині, кожна з яких може по-своєму розвиватися. Більшість людей, навіть і кращих,— обмежені істоти, кожна цінує в інших і в собі лише певні особливості. Тільки їх вона підтримує, тільки їх розвиває. Зовсім навпаки робить абат. Він усе охоплює розумом, все хоче знати, до всього має бажання і всьому ладен сприяти. Але я тут мушу знову заглянути в пергамен,— правив Ярно.— "Тільки всі люди складають людство, тільки всі сили сукупно складають світ. Ті сили приходять часто в зіткнення між собою і, поки вони намагаються знищити одна одну, природа їх стримує і знову відтворює. Від найменшого, первісно-тварипного потягу до ремесла, до найвищих художніх утворів, від дитячого белькотання і вигуків до найдосконаліших ораторських виступів і співів, від найпершої колотнечі між хлопчаками до грандіозних воєнних заходів оборони і загарбання цілих країн, від легкої прихильності і симпатії до най-сильнішої пристрасті і найміцнішого поєднання, від найпростішого відчування свого буття в теперішності до най-тонших передчуттів і сподівань найвіддаленішого духовного існування,— все це і багато іншого лежить у людині і мусить бути розвинене, але не в одній, а в багатьох. Кожний хист важливий, і його треба розвинути. Коли один сприяє красі, а другий користі, то лише вони обидва складають людину. Корисне сприяє саме собі, бо його створює натовп, і ніхто не може без нього обійтися, але прекрасному треба сприяти, бо його творить мало хто, а потрібне воно багатьом".

— Досить! — скрикнув Вільгельм.— Усе це я вже читав.

— Ще лише кілька рядків,— мовив Ярно,— тут я цілком бачу абата: "Одна сила панує над іншою, але жодна не може утворити другу. В кожному обдарованні тільки й лежить сила удосконалення. Так небагато людей розуміють це, навіть і з тих, хто хоче повчати й діяти".

— Цього я також не розумію,— сказав Вільгельм.

— Про цей текст ви ще не раз почуєте від абата. Отже, треба ясно бачити і закарбувати в пам'яті, що в нас є і що ми можемо в собі розвивати. Будьмо справедливі до інших, бо ми лише настільки гідні поваги, наскільки уміємо поважати інших.

— Бога ради! Жодної сентенції більше! Я почуваю — це погані ліки для пораненого серця. Скажіть мені краще з вашою жорстокою одвертістю: чого ви чекаєте від мене і як, в який спосіб хочете принести мене в жертву?

— За кожну підозру, запевняю вас, ви потім будете прохати в нас пробачення. Ваша справа пробувати й вибрати, а наша — вам допомагати. Людина лише тоді щаслива, коли сама обмежить свої безмежні прагнення. Тримайтеся абата, а не мене, думайте не про себе, а про те, що вас оточує. Учитесь, наприклад, збагнути Лотарієві прекрасні риси, як його погляди нерозривно зв'язані між собою, як він завжди йде вперед, як він розвивається і кожного пориває за собою. Куди б він не прийшов, він вносить із собою цілий світ. Його присутність оживляє і радує. А погляньте на нашого доброго лікаря! Це зовсім протилежна натура. Коли Лотаріо у своїй діяльності має на меті ціле й далеке, то цей звертає свій ясний погляд на речі найближчі, він скорше постачає засоби до діяльності, ніж її розвиває і оживляє. Його діяльність цілком схожа на добре господарювання, а впливи непомітні, бо він кожному сприяє в його колі. Лікареві знання — це безнастанне збирапня і витрати, одержування і віддавання вроздріб. Лотаріо за один день, можливо, міг би зруйнувати те, що лікар нагромаджував роками, але він же міг би надати іншим такої сили, яка створила б у сто разів більше зруйнованого.

— Сумна це справа,— сказав Вільгельм,— думати про переваги іншого такої хвилини, коли сам із собою в пе-згоді. Такі міркування до лиця спокійній людині, а не тому, кого хвилюють пристрасті і непевність.

— Спокійно й розумно міркувати ніколи не завадить, а коли ми звикнемо думати про переваги інших, то непомітно ставимо й свої на відповідне їм місце, і тоді легко відмовляємося від усякої хибної діяльності, до якої пас вабить паша фантазія. Звільніть душу свою від усяких підозрінь і страхів! Он іде абат; будьте привітні до нього, поки ще більше не переконаєтесь, як повинні бути вдячні йому. От баламут! Він же йде між Наталією і

Терезою! В заклад піду, у нього вже щось є на думці. А що він взагалі не від того, щоб іноді грати роль долі, то не відмовляється від задоволення при нагоді влаштувати й весілля.

Вільгельм, сприкрений і схвильований, настрій якого не поліпшився від добрих і розумних Ярнових слів, був дуже неприємно вражений тим, що його друг саме цієї хвилини згадує про таку обставину, і сказав, хоч і посміхаючись, проте не без гіркоти:

— Гадаю, що приємність влаштовувати весілля краще передати тим, що любляться.

Розділ шостий

Всі знову зібралися до гурту, і наші друзі мусили припинити розмову. Скоро потому сповістили, що прибув посланець, який мав передати Лотаріо листа у власні руки. Його ввели. Це був кремезний, міцний хлоп у багатій і гарній лівреї. Вільгельм наче впізнав його і не помилився: це був той самий слуга, якого він послав навздогін за Філіною і гаданою Маріаною і який не вернувся назад. Він хотів уже з ним заговорити, як Лотаріо, прочитавши листа, запитав серйозно і майже сердито:

— Як звати вашого пана?

— Це таке питання,— скромно відповів кур'єр,— на яке я зовсім не знаю, що відповісти. Думаю, в листі є все потрібне, усно мені не доручали нічого переказувати.

— Ну гаразд,— промовив усміхаючись Лотаріо,— коли ваш пан так на мене покладається, що не побоявся написати такого безглуздого листа, то прошу, нехай їде.

— Він не забариться,— промовив кур'єр, вклоняючись, і вийшов.

— Послухайте-но дурну, безглузду писанину,— звернувся Лотаріо до товариства: — "Через те, що з усіх гостей,— пише мені незнайомий,— найприємнішим гостем повинен бути добрий гумор, коли він з'являється, а він завжди мандрує вкупі зі мною, то я переконаний, що мій візит, який я надумав зробити до вашмосців, не буде вам неприємний, я навіть сподіваюся потішити всю високу фамілію, а в належний час знову піду собі, з чим і бувайте здорові і так далі. Граф фон Шнекенфус !".

— Це якесь нове прізвище,— зауважив абат.

— Можливо, який вікаріатний граф,— додав Ярно.

— Таємницю легко розгадати,— мовила Наталія.— Йду в заклад, що це брат Фрідріх. Він давно вже, відколи вмер дядько, погрожує нам візитом.

— Влучила, прекрасна й мудра сестро! — крикнув хтось із недалекого куща, звідкіль одразу вийшов веселий, вродливий юнак.

Вільгельм ледве міг стримати крик.

— Як,— заволав він,— то ця білява шельма і тут з'являється передо мною?

Фрідріх уважно подивився на Вільгельма і скрикнув:

— Ну й справді! Якби я побачив у дядьковому саду піраміди, що так міцно стоять у Єгипті, або гробницю царя Мавзола, якої, запевняли мене, і зовсім не існує, то я б менше здивувався, ніж побачивши тут вас, мій давній друже і великий доброчинцю. Прийміть же мій особливий, найщнріший привіт.

Привітавшись і перецілувавшись з усіма навкруги, він знову кинувся до Вільгельма і заволав до всіх:

— Шануйте ж його тут, цього героя, полководця і драматичного філософа! При першому знайомстві я, можна сказати, погано, простим гребенем причесав його, а він мене згодом від великої хлости врятував. Він великодушний, як Сціпіон, щедрий, як Александр, часом буває закоханий, але не почуває зненависті до своїх суперників. Не те, щоб він їм платив добром за зло, бо це найгірша послуга, яка лише може бути, ні, він посилає услід за своїми друзями, які зрабували в нього дівчину, добрих і вірних слуг, щоб не спіткнулась їхня нога об камінь.

Ось у такому дусі він роздебендював і далі, і ніхто його не спиняв, бо ніхто не міг йому тим самим відповісти, і він лопотів майже сам. *

— Не дивуйтеся,— гукав він,— що я так велико очи-таний у духовних і світських письменниках; ви зараз прознаєте, де я доп'яв таких знань.

Його почали розпитувати, як живе, звідкіль прибув, але він сипав сентенціями і старожитніми історгйкаїми і не давав ясної відповіді.

Равликова нога (нім.).

Наталія тихо сказала до Терези:

— Оця його веселість засмучує мене. Ладна піти в заклад, що йому непереливки.

Через те, що на свої жартп Фрідріх не знаходив у товаристві відповіді, бо лише Ярно відповів на декілька з них, то він і сказав:

— Мені не залишається нічого іншого, як у цій поважній родині самому стати поважним, а що в таких скрушних обставинах душу мою гнітить важкий тягар моїх гріхів, то я прямо відважуюсь на генеральне каяття, з якого ви, мої шановні панове й дами, нічого не почуєте. Оцей шляхетний друг, який тільки дещо й знає про моє життя і мої вчинки, один його й почує, тим більше, що він має деякі причини і розпитати про це.