Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 89

- Йоганн Вольфганг Гете -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Потім глянув на них широко розплющеними очима з виразом повного збентеження, ба навіть жаху, що було незвичне для його обличчя, не промовивши й слова.

Вільгельм і Наталія були непомалу вражені. Ярно став походжати по кімнаті.

— Що ж мені сказати? — заволав він.— І чи повинен я говорити? Але це не може залишитись у таїні, плутанини тут не уникнути. Отже, таємниця проти таємниці! Несподіванка проти несподіванки! Тереза не дочка своєї матері! Перешкод тепер немає: я приїхав сюди прохати вас підготувати шляхетну дівчину до шлюбу з Лотаріо.

Ярно побачив, що вони обоє аж сторопіли, потупивши очі долу.

— Це такий випадок,— сказав він,— який найгірше переживається в гурті. Найкраще, хай кожен добре обміркує все на самоті. Я принаймні прошу відпустки хоч на годину.

І він поквапився до саду, а Вільгельм механічно пішов за ним оддалік.

Пройшла година, і вони зібралися знову. Вільгельм перший узяв слово.

— Раніше, коли я без мети і плану провадив таке собі легке, навіть легковажне життя, то дружба, кохання, прихильність, довіра йшли до мене, ба навіть перлися з розкритими обіймами. Тепер же, коли дійшло до поважного, доля, здається, хоче мене обминути. Рішення запропонувати свою руку Терезі є, здається, перше, що я роблю самостійно. Я обмірковано склав цей план, мій розум уповні погодився з ним, а згода чудесної дівчини здійснила всі мої надії. Тепер дивний випадок примушує мене опустити простягнену руку. Тереза подає мені свою здалеку, ніби уві сні, а я не можу її взяти, і прекрасний образ покидає мене навіки. Тож прощай, прекрасне видиво! І ви, картини райського блаженства, які його оточували!

Він замовк на хвилину, задивившись у далечінь. Тоді захотів висловитись Ярно, та Вільгельм перехопив його:

— Дозвольте мені ще сказати, що тут кинуто жереб про всю мою долю. Цієї хвилини приходить мені на поміч те враження, яке зробив на мене Лотаріо з першого погляду і яке назавжди залишиться у мене. Ця людина заслуговує всілякої приязні і дружби, а без пожертви про жодну дружбу годі й думати. Заради нього мені легко було підманути сердешну дівчину, заради нього я вважаю можливим відмовитися від найгіднішої нареченої. Ідіть, розкажіть йому цю дивну історію і передайте, на що я готовий заради нього.

Ярно мовив на це:

— В такому разі я гадаю, що все вже зроблено, якщо не дуже квапитися. Не робімо лише жодного кроку без Лотарієвої згоди! Я вирушаю до нього, а ви спокійно дожидайтеся або мого вороття, або його листа.

Він поїхав, залишивши наших друзів у великому смутку. Вони мали досить часу обміркувати становище і порадитись у цій справі. їм лише тепер спало на думку, як це вони так легко повірили Ярновій заяві, не запитавши про подробиці. Вільгельма навіть узяли сумніви. Але найбільшого ступеня дійшло їхнє здивування й збентеження, коли другого дня від Терези прибув посланець, який привіз Наталії дивного листа такого змісту:

"Хоч би як тобі видалося це дивним, проте мушу тобі одразу за першим листом посилати другого і прохати, щоб ти передала моєму нареченому, хай якнайскорше приїжджає до мене. Він повинен стати моїм чоловіком, незважаючи на жодні плани зрабувати мене від нього. Дай йому вкладеного листа! Тільки без жодних свідків, хоч би хто там був!"

Лист до Вільгельма був такого змісту:

"Що ви подумаєте про вашу Терезу, коли вона почне наполягати якнайскорше побратися, тоді як ця справа була, здається, підготовлена тільки найспокійнішими міркуваннями? Хай вас ніщо не затримує, виїжджайте негайно, як одержите цього листа. Приїжджайте, любий, любий друже і тричі коханий, бо вас хочуть у мене відібрати, або принаймні утруднити шлюб з вами".

— Що робити? — заволав Вільгельм, прочитавши цього листа.

— Ніколи ще,— мовила Наталія по хвилі роздуму,— моє серце і мій розум так не мовчали, як зараз. Я не знаю, що робити, бо нічого не можу порадити.

— Чи це ж можливо,— палко скрикнув Вільгельм,— щоб Лотаріо про це не знав, або, знаючи, був з нами разом іграшкою чиїхось таємних планів? Може, Ярно, прочитавши нашого листа, тут же склав цю байку? Чи не сказав би він нам чогось іншого, якби ми не поквапилися зі своїм листом? Чого вони хочуть? Які можуть мати наміри? Які плани в Терези? Так, заперечувати неможливо, Лотаріо оточений таємними впливами і зв'язками. Я сам на собі дізнався, які діяльні ці люди, як вони цікавляться в певному розумінні вчинками і долею багатьох людей і вміють керувати ними. Я не розумію, яка кінцева мета цих таємниць, але надто ясно бачу їх найновіший намір — вирвати в мене Терезу. З одного боку мені малюють майбутнє Лотарієве щастя, може, тільки про людське око, з другого — я бачу свою кохану, свою ушановану наречену, яка мене кличе до свого серця. Що робити? Чого зректися?

— Стривайте хвилинку! Дайте капелиночку подумати! — сказала Наталія.— В цій дивній гматанині я лише знаю те, що не слід квапитись у— таких справах, які потім не можна виправити. Проти байки, проти хитрого плану ми всі поставимо витривалість і розум. Скоро повинно з'ясуватися, чи це правда, чи вигадка. Якщо мій брат справді має надію побратися з Терезою, то було б жахливо навіки вирвати в нього щастя тоді, коли воно йому привітно засвітило. Почекаємо трохи, тоді довідаємося, чи сам він знає про це, чи сам вірить, чи сам сподівається.

На щастя, у цих сумнівах їм допоміг лист від Лотаріо.

"Я не відсилаю назад Ярно,— писав він.— Один рядок, моєю рукою написаний, більше тобі скаже, ніж найдоклад-ніша доповідь якого-небудь посланця. Я певен, що Тереза не дочка своєї матері, і не можу відмовитись від надії, що вона буде моєю. Чекатиму, поки й вона в цьому переконається, щоб спокійно зробити вибір поміж мною і моїм другом. Прошу тебе, не пускай його від себе! Від цього залежить щастя і життя твого брата. Я обіцяю тобі, що ця непевність не довго триватиме".

— Бачите, як стоять справи! — сказала вона до Вільгельма.— Дайте мені слово честі, що не виїдете від нас.

— Даю! — покликнув він, подаючи їй руку.— Без вашої згоди я не покину цього дому. Дякую богові і моєму доброму генію, що цього разу мною керує, і саме через вашу особу.

Наталія написала Терезі про всі справи і повідомила, що не пустить свого друга від себе. Заодно вона послала і листа від Лотаріо.

Тереза відповіла:

"Я непомалу здивувалася, що сам Лотаріо переконаний у цьому, бо перед своєю сестрою він не став би прикидатися до такої міри. Мені прикро, дуже прикро. Краще буде, як я нічого більше не скажу. А найкраще — я сама приїду до тебе, коли влаштую бідолашну Лідію, з якою гак жорстоко обійшлися. Я боюся, що нас усіх хтось дурить і буде дурити, щоб затемнити цю справу. Якби мій друг був однакової думки зі мною, він би вирвався від тебе і кинувся б в обійми своєї Терези, якої в нього ніхто б тоді не зрабував, але я боюсь, що його втеряю, а Лотаріо не виграю. Останнього відірвали від Лідії, подавши йому далеку надію, що мене матиме. Більше нічого не хочу говорити, щоб не збільшити плутанини. Бо, можливо, згодом наші прекрасні стосунки будуть так зіпсовані, так підірвані, знівечені, що навіть і тоді, коли все з'ясується, не можна буде вже нічого вдіяти. Якщо друг мій не вирветься сам, то я приїду за кілька день, щоб у тебе забрати його і втримати при собі. Ти дивуєшся, як могла твою Терезу опанувати така пристрасть? Це не пристрасть, а переконання, що коли Лотаріо не міг стати моїм, то цей новий друг буде щастям мого життя. Скажи йому це від імені маленького хлопчика, який сидів під дубом і радів посполу з ним! Скажи від імені Терези, яка так щиро й відверто відповіла згодою на його освідчення. Мої колишні мрії, як я буду жити з Лотаріо, далеко тепер від моєї душі, а мрія, як я буду жити з новим другом, стоїть поруч зі мною. Невже мене так мало поважають, що думають, ніби так легко замінити одного на другого?"

— Я покладаюсь на вас,— промовила Наталія до Вільгельма, подаючи йому Терезиного листа.— Ви не тікайте від мене. Подумайте лишень, в своїх руках ви тримаєте щастя й мого життя. Моє існування так тісно сплелося і з'єдналося з братовим, що кожен його біль болить і мене, кожна його радість є для мене щастя. Так, я навіть можу сказати, що лише через нього я й відчула, як серце може зворушитись і піднестись, що в світі можуть бути радощі, любов і почуття, які понад усяку міру задовольняють людину.

Вона замовкла. Вільгельм узяв її за руку і заволав:

— О, говоріть, говоріть далі! Тепер настав слушний час щирої взаємної довіри. Ніколи ще не було більшої потреби в тому, щоб ми краще пізнали одне одного.

— Так, мій друже,— мовила вона, усміхаючись лагідно, спокійно і невимовно велично,— можливо, пора й мені сказати вам: все, про що книжки і люди розповідають і що називають коханням, завжди здавалось мені тільки казкою.

— То ви не кохали? — скрикнув Вільгельм.

— Ніколи або завжди! — відповіла Наталія.

Розділ п'ятий

Так розмовляючи, вонп гуляли по саду. Наталія рвала різні дивовижні квіти, що були зовсім не відомі Вільгельмові, і він питався, як вони звуться.

— Ви, мабуть, і не здогадуєтесь, для кого я рву цей букет? Він призначається для мого дядька, до якого ми за-

раз навідаємось. Сонце так ясно освітлює Залу Минулого, і я повинна саме зараз повести вас до тієї зали, куди ніколи не ходжу без квітів, які мій дядько дуже любив. Це була дивна людина, здатна на розмаїті переживання. До певних гатунків квітів і тварин, до певних місцевостей, людей, ба навіть до певних каменів він мав особливу пасію, яку не можна було й з'ясувати. "Коли б я замолоду не боровся так із самим собою,— говорив, бувало, він,— коли б не прагнув широко і всебічно розвинути свій розум, то був би найобмеженішою і найнестерпнішою людиною, бо нічого нема нестерпнішого, як обмежена бундючність у людини, від якої можна вимагати чистої, відповідної його здібностям діяльності". І все-таки він мусив визнати, що й життя було б йому не миле, якби він час від часу не потурав сам собі і палко не захоплювався тим, що не завжди міг хвалити і вибачити. "Це не моя вина,— казав він,— що свої потяги я не можу привести цілком до згоди зі своїм розумом". В таких випадках він любив пожартувати з мене і казав: "Наталію вже за життя можна назвати блаженною, бо її натура вимагає лише того, чого бажає і потребує світ".

З цими словами підійшли вони знову до головної будівлі.