Мацюсеві пригоди - Сторінка 50

І чому я не правив так, як інші королі? Жив би спокійно, не було б воєн і лиха. Це я в усьому винен".

Нарешті нетерплячий король Альфонс Бородатий зажадав, щоб Мацюсь сказав, чого він хоче.

— Чи ваша королівська величність бажає взяти слово? — запитує в Мацюся лорд Пукс.

— Охоче, але на знак жалоби по королеві Кампанеллі пропоную відкласти засідання до завтра.

Незручно було відмовляти. Королі погодились, хоч із невеликим бажанням. Оскільки на острові не було труни, вони поховали королеву Кампанеллу в ящику з-під вина.

Мацюсь зустрівся з Клю-Клю під миртовим деревом.

— Сердишся на мене, Мацюсю?

— Люба Клю-Клю, не я, а ти повинна сердитись. Коли б не я, то жила б ти собі спокійно в краю Бум-Друма. Через мене довелось тобі подорожувати в клітці з мавпами, через мене сиділа ти в ув'язненні. Через мене почала думати про ті нещасні реформи.

— Мацюсю, що ти мелеш? Адже це найбільше щастя — жити, працювати й боротися, щоб краще було на світі.

Мацюсь зітхнув:

— То працюй, Клю-Клю.

— Ну, а ти?

— Поїду на безлюдний острів.

— Навіщо? — скрикнула вражена Клю-Клю.

— Це моя таємниця.

Не хотів Мацюсь знеохочувати молоду Клю-Клю, проте все сказав сумному королю:

— Я гадав, що діти добрі, тільки нещасливі. А насправді діти злі. Не хочу, аби ви думали, ніби я боюся чи мені набридло. Хай це лишиться між нами. Не знав я досі дітей, а тепер знаю, Діти злі, дуже злі. І я злий. Злий і невдячний. Поки боявся міністрів, церемоніймейстера, гувернера та ще декого, був слухняний і сидів тихо... А як став справжнім королем, наробив дурниць і тепер страждаю. І не лише я страждаю, а й багато невинних людей.

Мацюсь ударив кулаком об стіл, підвівся, заклав руки за спину й почав ходити з кутка в куток.

— Діти злі, несправедливі, злостиві, брехливі. Коли якесь дитя кволе, або трошки косить очима, або руде, або кульгаве чи горбате — з нього зараз же знущаються. Кричать, глузують: сліпий, кривоніжка, горбань. Десятилітній насміхається з семилітнього, дванадцятилітній не хоче гратися з десятилітнім. Коли у котрогось щось є, то в нього або видурюватимуть, або його обманюватимуть. Поряднішій дитині заздрять і мстять. Дужому хлопцеві, що вміє добре битися, все дозволено, а на лагідного й тихого ніхто й уваги не звертає. Розкриєш кому свою таємницю, то згодом про неї знають усі. Діти люблять з усього сміятися, кожного зачіпати, дражнити. Коли йдеш вулицею — зачіпають. Багато серед дітей і злодіїв. Коли щось позичиш кому, то не віддадуть тобі, а ще й скажуть: "Забирайся геть, відчепися, бо затоплю в зуби". Кожен з хлопців любить хвалитися. Кожен хоче бути першим. Сваряться старші з молодшими, хлопці з дівчатками. Тепер я розумію, чому не пощастило мені з дитячим парламентом. Та й як могло пощастити? Тепер я розумію, чому був добрий, поки мав сардельки, а потім хотіли мене зрадити. А ще й називали себе лицарями Зеленого Прапора. Діти ще гірші за дикунів. Але ж дикуни неосвічені. Я не хочу повертатися до білих. Коли мені набридне жити на безлюдному острові, піду в край Бум-Друма і там залишуся назавжди.

Мацюсь забув, що сумний король його слухає, й говорив сам до себе. Хотілося висловити вголос ту велику скорботу, яка лягла йому на серце.

І коли заговорив сумний король, він здригнувся від здивування.

А сумний король пояснював Мацюсеві, що не можна йому знеохочуватися. Кожний реформатор переживає важкі хвилини, коли здається, що все вже втрачено. Але це неправда: серед поганих дітей є й добрі, є брехуни й правдиві, є хвальки й скромні, задиркуваті й тихі, лагідні. Немає тільки порядку серед дітей, і чемні діти терплять від нечемних. Тому треба дати дітям права, щоб вони могли жити правильно. І Мацюсь почав це робити, та кинув. Затявся Мацюсь, бажає їхати на безлюдний острів, ну й хай їде. Але хай не зрікається жодного з своїх королівських прав.

— Мацюсю, благаю тебе, зроби так, як я раджу, бо інакше пошкодуєш.

Розділ чотирнадцятий

Перший гарматний постріл пролунав о другій годині двадцять хвилин ночі. Канонада тривала до третьої години. Вистріляно триста шістдесят снарядів. Потому екіпаж трьох військових кораблів висадився на берег, щоб покінчити з дикунами. Але не тільки всіх дикунів було розшматовано на дрібні частки, а й убито трьох білих королів і п'ятеро легко поранено. Один снаряд, коли корабель трохи нахилився, влучив у лівий флігель готелю. З корабля важче цілитись, бо його гойдає хвиля. У лівому флігелі готелю мешкали найменш важливі королі, але будь-яка втрата завжди неприємна.

Бум-Друм і Клю-Клю зникли. Одначе їх, мабуть, піймають, бо дев'ятнадцять кораблів мали наказ об'їжджати море між Африкою та островом Фуфайка й розстрілювати всі човни з дикунами.

Так помстилися білі королі за смерть Кампанелли. І Мацюсь теж хай не думає, що запанував над цілим світом. Гарний був би світ під урядуванням Мацюся!

На таємному засіданні королі надіслали телеграму з наказом морському флоту прибути до них на порятунок. Не забули додати, щоб, крім військових, прибув і один корабель торговельний з харчами, бо дикуни з'їли всі запаси невеличкого острова й випили все з підвалів готелю. А засідати на нарадах і їсти саму тільки рибу, та ще й після такого переляку,— це не для королів страва.

У королів був чудовий настрій. Що було, те минулося, а все-таки пережили вони цікаві хвилини; тепер до кінця життя можуть розказувати, як у боротьбі з дикунами вони мало не наклали життям. Історія про них не забуде. Про давніх королів стільки цікавих військових пригод розказано: то хай і про теперішніх напишуть.

— Чи не можна записати до протоколу, що троє королів убито й п'ятеро поранено не від гарматного пострілу, а так, у бою?

— Протокол підробляти не можна,— сухо відказав лорд Пукс.

— Це не підробка. Коли б не дикунський напад, то не було б у нас і жертв.

Лорд Пукс не відповів. Похмурий, він відкрив засідання.

— Королі,— сказав молодий король.— Нагадую, що я просив не називати Мацюся королем. Прошу за це проголосувати.

— А я прошу проголосувати, аби молодого короля називати лише престолонаступником, оскільки вчорашні газети повідомили, що піддані примусили старого короля знову надягти корону,— спокійно озвався Мацюсь.

Вибухнула суперечка.

— Годі сваритися.

— Не марнуйте часу.

— Якщо присікуватися за дурниці, то цьому кінця-краю не буде.

— У мене синок народився.

— Мені треба робити операцію апендициту.

— Моя тітка захворіла.

— Сьогодні ввечері від'їжджаю. Годі цих нарад.

— Мацюсь чи король Мацюсь, байдуже: хай скаже, чого він хоче.

— Так, Мацюсь...

— Король Мацюсь... Хай скаже...

— І кінчати нарешті!

Так галасують королі один поперед одного.

Пукс узяв книжку з протоколом суду над Мацюсем і читає:

— На сторінці дванадцятій записано, що столиця відбирає в Мацюся трон і корону, але нижче дописано: "З постановою зграї розбійників і тхорів, які зрадили край,— не погоджуюсь. Я є і залишаюсь королем Мацюсем Першим". На сторінці тисяча сорок третій, дванадцятий рядок зверху, записано в протоколі так: "Один з підписаних на папері про позбавлення корони кинувся на землю, обняв Мацюсеві ноги й, плачучи, кричав: "Любий королю, пробач мені мою підлу зраду". Бачимо, зрештою, з протоколу,— вів далі Пукс,— що ані сам Мацюсь, ані навіть ті, хто його зрадив, не перестали вважати Мацюся за короля. Отже, король Мацюсь Перший Реформатор може взяти слово й оголосити свої вимоги.

Стало так тихо, що чути було далекий шум моря. Королі чекали, що Мацюсь вимагатиме дуже багато, і їм доведеться торгуватись. Одначе не було меж їхньому здивуванню, коли Мацюсь сказав:

— Я, Мацюсь Перший, багато в чому винен. Через мене чимало людей загинуло, розірвано дикими звірами, ба навіть отруєно. Моя прабабуся Сузанна пішла в монастир, а я хочу їхати на безлюдний острів. Владарювати не хочу, проте королем лишаюся. Відібрані в мене землі вимагаю повернути назад. Коли молодий король опиратиметься, хай забере свій порт і не робить мені ласки. Я повертаю кордони, які були при моєму батькові, щоб не казали, ніби я змарнував землю предків. А народ хай вибере президента.

— А що для дітей?

Мацюсь насупив брови, закусив губу, мовчить.

— Може, я за Мацюся відновім? — втрутився сумний король.— Я його друг і знаю, що він думає. Мацюсь страшенно втомився. Він бажає подумати в спокої над тим, що бачив і пережив, а як відпочине на безлюдному острові, розкаже все на новій нараді королів.

— Чудово! — кричать зраділі королі.— Король Мацюсь втомився, йому треба відпочити. Але й нам належить відпочинок, і ми стомилися; треба нам повернутися додому, побачити, що там діється, бо міністри, певно, не можуть керувати без нас. Крім того, кістки нам болять — адже ми стільки годин були зв'язані вірьовками й лежали купками.

Лорд Пукс не був задоволений. Але він був мудрий. Бачить, що нема порядку: всі підхопилися з місць, гелгочуть без дозволу, всі разом, так що навіть у протокол не можна занотувати як слід. Але що вдієш? Панував він над ситуацією, а тепер уже не панує: королі його не бояться.

— Але ж, ваші королівські величності, треба проголосувати.

— Не морочте нам голови, пане лорд, ми беремо Мацюся на торговельний корабель і вкупі поснідаємо на прощання.

Беруть королі Мацюся попід руки, провадять його на корабель.

Мацюсь трохи опирається, але незручно йому відмовлятися, коли так просять. Всі такі задоволені, так його люблять, ну зовсім як друзі.

Скільки разів Мацюсь зустрічався з королями чи міністрами, взагалі з старшими, ті завжди намагалися показати, що він дитина, а вони дорослі. А тут уперше ставилися до нього як рівні. Колись, якщо хтось ставився до нього добре, Мацюсь не знав, чи воно так насправді, чи його просто бояться; а тепер він бачить, що його люблять і зовсім не гніваються.

Гадається Мацюсеві, що королі таки добрі люди. Наче вперше бачить він їх. Ніякої тобі церемонії, ані етикету. Сміються, біжать наввипередки з пагорка. Король Мальто вдає з себе дикуна.

— Мацюсь повинен з нами на прощання випити. То нічого, що він малий, зате меткий. Що тут гадати. Коли хтось став реформатором, то вже він не малий, а великий. Хай живе король Мацюсь!

На торговельному кораблі на королів уже чекали понакривані столи, заставлені пляшками з вином і коньяком, ромом та лікерами.